Щодо повноважень апеляційного суду розглядати скаргу на ухвалу слідчого судді, коли матеріали кримінального провадження передано до суду 1 інстанції для розгляду по суті обвинувачення - Адвокатське об'єднання "Barristers"

УХВАЛА

іменем України

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі:

головуючого – судді Шибко Л.В.,

суддів Бех М.О., Колесниченка В.М.,

секретаря судового засідання Бражника М.В.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві в режимі відеоконференції 22 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 12014220490001556 на ухвалу судді Апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2015 року.

Кримінальне провадження розглянуто за участю:

прокурора Парусова А.М.,

заявника ОСОБА_5

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що рішення апеляційного суду жодним чином не вмотивоване та не відповідає вимогам Закону.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2014 року задоволено клопотання старшого слідчого СВ СУ ГУ МВС України в Харківській області у кримінальному провадженні №12014220490001556 та накладено арешт на тимчасово вилучене майно підозрюваного ОСОБА_5, згідно із переліком, зазначеним у резолютивній частині судового рішення.

Ухвалою судді Апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2015 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на вищевказану ухвалу слідчого судді.

Як зазначено в ухвалі апеляційного суду, виходячи із положень ст. ст. 172, 173, п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України щодо рішень, які вправі ухвалити суд за наслідками розгляду апеляційної скарги, можливість прийняття рішення судом апеляційної інстанції обмежена стадією досудового розслідування у кримінальному провадженні, а тому, враховуючи, що у кримінальному провадженні №12014220490001556 досудове розслідування закінчено, матеріали кримінального провадження з обвинувальним актом 30 травня 2014 року направлені до суду та знаходяться в стадії судового розгляду по суті обвинувачення ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 294 КК України, апеляційний суд не наділений повноваженнями для перегляду оскаржуваної ухвали слідчого судді. Вирішення питання щодо подальшої долі майна, на яке накладено арешт, під час судового розгляду кримінального провадження відноситься виключно до компетенції суду першої інстанції, відповідно до вимог п. 12 ч. 1 ст. 368 КПК України.

ОСОБА_5, не погодившись з ухвалою апеляційного суду, відповідно до ч. 6 ст. 399 КПК України, звернувся з касаційною скаргою, в якій порушує питання про її скасування і призначення нового апеляційного розгляду.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши думку прокурора, який не підтримав касаційну скаргу, пояснення ОСОБА_5 на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали, у рамках кримінального провадження №12014220490001556, за результатом розгляду клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно підозрюваного ОСОБА_5 та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарга ОСОБА_5 підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями ст. 399 КПК України, вирішення питання про поновлення строку апеляційного оскарження вирішується судом апеляційної інстанції. Тобто, за цією нормою процесуального права таке рішення ухвалюється колегією суддів і не може бути прийнято одноособово суддею-доповідачем, на що апеляційний суд не зважив.

Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_5 від 19 червня 2015 року убачається, що він, не погоджуючись із прийнятим рішенням, ставив питання про поновлення строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2014 року, який він пропустив не зі своєї вини, оскільки копію ухваленого судом рішення отримав лише 12 червня 2015 року.

Ухвалою судді Апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2015 року суддею одноособово відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою, без вирішення питання поновлення строку.

Отже вимог ст. 399 КПК України дотримано не було.

Крім того, положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одну з основних засад судочинства – забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, і таким чином закріплює гарантії перевірки в апеляційному порядку судових рішень.

Право особи на апеляційне оскарження спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантується.

Ст. 55 Конституції України зазначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З цього приводу Конституційний Суд України у Рішенні від 25 грудня 1997 року N 9-зп у справі за зверненням жителів міста Жовті Води зазначив, що суд не може відмовити у правосудді, якщо ущемляються права і свободи громадян, інакше це було б порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.

Встановлене законодавством апеляційне оскарження судових рішень є складовою права кожного на судовий захист, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України “положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, слід розуміти так, що апеляційному оскарженню підлягають судові рішення за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом” (абзац 7 п. п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року N 3-рп у справі про апеляційне оскарження ухвал суду).

Відповідно до вимог ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України в випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься верховенство права.

Ст. ст. 8, 9 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду, тобто суди зобов’язані застосовувати рішення Європейського суду з прав людини» як джерело права на всіх етапах провадження нарівні з Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

У справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як свідчить позиція Європейський суд з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави – учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. ПринцЛіхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини).

Відповідно до п. 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Гофман проти Німеччини” від 11 жовтня 2001 року та п. 122 у справі “Кудла проти Польщі” від 26 жовтня 2000 року однією з гарантій, що містяться в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, є зокрема право на забезпечення ефективного доступу до судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх “прав та обов’язків”.

Таким чином, на думку колегії суддів касаційного суду, в даному конкретному випадку, суддею апеляційного суду було обмежено право ОСОБА_5 на доступ до здійснення правосуддя з метою захисту своїх прав та свобод.

Таким чином, суддею апеляційного суду було допущено таке порушення вимог кримінального процесуального закону, яке відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК слід визнати істотним, оскільки воно перешкодило суду належним чином забезпечити права та законні інтереси учасників кримінального провадження й ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене оскаржувану ухвалу судді апеляційного суду необхідно скасувати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції під час якого слід урахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу судді Апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2015 року скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

Шибко Л.В. Бех М.О. КолесниченкоВ.М.