Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
02.07.2019
АВТОР: Іванна Блохіна

АДВОКАТ АО «BARRISTERS» ІВАННА БЛОХІНА: «ОЦІНКА ДОКАЗІВ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ СКАРГ НА ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ПІДОЗРУ: БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?»

ОЦІНКА ДОКАЗІВ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ СКАРГ НА ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ПІДОЗРУ: БУТИ ЧИ НЕ БУТИ? 

 

16 березня 2018-ого року набули чинності зміни до Кримінального процесуального кодексу України. Відповідно до чинної редакції п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржено повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом – підозрюваним, його захисником чи законним представником.

За результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування, ухвала слідчого судді може бути, зокрема, про скасування повідомлення про підозру (ст. 307 КПК України).

Відповідні зміни дали можливість стороні захисту протидіяти протизаконному кримінальному переслідуванню особи.

Однак, не все так позитивно та результативно, як здавалося на перший погляд. Причина криється в різному тлумаченні положень КПК України. Вся суть звелася до відомої байки Леоніда Глібова «Лебідь, рак та щука», головні герої якої зібралися везти віз, але кожний тягнув у свою сторону, тому він не зрушив з місця. Сторона захисту стикнулася з тією ж проблемою, що і при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу (продовження його дії, зміни і т.д.), застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження, а саме з ігноруванням слідчими суддями положення про оцінку доказів в порядку ст. 94 КПК України на рахунок обґрунтованості підозри.

Проаналізувавши рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень, можна прийти до висновку, що в більшості випадків за результатами розгляду скарг на повідомлення про підозру, відмовлено у їх задоволені.

Так, ухвалою Комінтернівською районного суду м. Харкова від 02 травня 2019 року (номер провадження №1-кс/641/1857/2019, справа №641/2897/19) у задоволенні скарги захисника на повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України було відмовлено. Відмова обґрунтовувалась тим, що процесуальна процедура повідомлення про підозру регулюється положеннями глави 22 КПК України: порядок повідомлення про підозру передбачено ст.278 КПК України, випадки повідомлення про підозру передбачені ст.276 КПК України, зміст повідомлення про підозру ст.277 КПК України. Таким чином, на думку слідчого судді, підставою оскарження процесуального рішення є порушення виключно вище вказаних процесуальних норм. Разом з тим, у відповідній ухвалі було зазначено, що перевірка повідомлення про підозру з точки зору обґрунтованості підозри з врахуванням положень ст.17 КПК України начебто не входить до предмету судового розгляду, який здійснюється слідчим суддею відповідно до положень ч.1 ст.303 КПК України на стадії досудового розслідування, а може бути лише предметом безпосереднього судового розгляду кримінального провадження судом, оскільки на стадії досудового розслідування слідчий суддя начебто не уповноважений вдаватись до оцінки отриманих слідством доказів та порядку їх отримання, давати оцінку зібраним доказам з точки зору їх допустимості, а без такої оцінки висновок щодо обґрунтованості повідомленої особі підозри неможливий.

Більш того, слідчий суддя, посилаючись на практику Європейського Суду з прав людини, зазначив, що визнання доказів недопустимими належить виключно до компетенції суду під час судового розгляду (ст.89 КПК України). У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» № 42310/04 від 21.04.2011 року, «Фокс, Кемпбелл і Харті проти Сполученого Королівства» №№ 12244/86, 12245/86, 12383/86 від 30.08.1990 року, «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 28.10.1994 року та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення».

Ухвалою слідчого судді Кам’янко-Бузького районного суду Львівської області від 18.02.2019 року (справа № 446/2337/18)  було відмовлено у задоволенні клопотання захисника про скасування підозри.

Слідчий суддя прийшов до висновку, що предметом розгляду скарги є встановлення факту відповідності пред’явленої підозри вимогам закону та наявності підстав для скасування такого повідомлення про підозру, а питання щодо обґрунтованості пред’явленої підозри, переконливості та правдивості доказів сторони обвинувачення, начебто повинні вирішуватися судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті, і тому слідчим суддею під час розгляду даної скарги не досліджувалися.

Посилання заявника у скарзі на те, що повідомлення про підозру вручено без наявності достатніх доказів для вчинення такої процесуальної дії, слідчий суддя вважав безпідставним, керуючись при цьому висновками ЄСПЛ у справі “Фокс, Кампбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства” де зазначено, що “обґрунтована підозра” означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, те, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об’єктивно пов’язують підозрюваного з певним злочином. І вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення та така кількість доказів на даний час у вказаних матеріалах наведена.

Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2018 року (справа № 187/1336/18, провадження 1-кс/0187/625/18) теж було відмовлено у задоволенні скарги адвоката на повідомлення про підозру. На думку слідчого судді, підставою для скасування повідомлення про підозру або визнання такою, що не набула статусу підозрюваного може бути виключно порушення процесу (порядку) здійснення повідомлення про підозру, відсутність обов’язкових елементів повідомлення про підозру. Щодо детальної оцінки всіх доказів винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому злочину на предмет їх допустимості та достатності для підтвердження такої вини, на що посилався адвокат обґрунтовуючи відповідну скаргу, слідчий суддя зазначив, що такий аналіз та, відповідно, такі висновки можуть бути надані виключно в результаті повного дослідження доказів та їх оцінки в сукупності при розгляді обвинувачення по суті. Разом з тим, слідчий суддя прийшов до висновку про те, що на етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, та за якою нормою Кримінального Закону ця особа підлягає відповідальності.

16 травня 2019 року слідчим суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської  області (справа № 495/149/19) було постановлено ухвалу про відмову у задоволенні скарги адвоката про скасування повідомлення про підозру в порядку ст. 303 КПК України. Основним мотивом відмови у задоволенні скарги про скасування повідомлення про підозру стало те, що «судовим розглядом не здобуто доказів порушення ст. ст. 276, 277 КПК України, що слугувало б скасуванням повідомленої підозри Особи-1 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України”. Таким чином, позиція слідчого судді і в цій ухвалі полягала в тому, що повідомлення про підозру може бути оскаржене лише з мотивів порушення ст. ст. 276, 277 КПК України під час повідомлення про підозру.

Отже, позиція слідчих суддів здебільшого зводиться до наступного:

 а) повідомлення про підозру може бути оскаржене лише з мотивів порушення норм діючого КПК України, а саме ст. ст. 276, 277 КПК України, відтак за відсутності відповідних порушень, обґрунтованість підозри сама по собі не може розглядатися, як підстава для її скасування;

б) порушень під час повідомлення про підозру не виявлено, а підозра обґрунтована, посилаючись при цьому виключно на рішення Європейського суду з прав людини, згідно з яким: «обґрунтована підозра передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин»;

в)  оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, тому начебто повинна надаватися виключно під час розгляду справи по суті.

Таким чином, зазвичай, слідчий суддя жодним чином не спростовує аргументи та доводи сторони захисту, не досліджує тих обставин та доказів, на які посилалася сторона захисту, не виконує вимог статті 94 КПК України.

Однак, відповідні позиції щодо відмов у задоволені скарги сторони захисту на повідомлення про підозру не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, зокрема, з огляду на наступне.

По-перше, КПК України не містить обмежувального переліку підстав та мотивів, лише з яких може бути оскаржене повідомлення про підозру. Якби законодавець визначив оскарження повідомлення про підозру виключно порушенням його процесуальної форми (тобто ст. ст. 276, 277 КПК України), то він про це прямо зазначив би в п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України.

Разом з тим, якщо б законодавець обмежив можливості оскарження повідомлення про підозру лише порушенням його процесуальної форми (тобто ст. ст. 276, 277 КПК України), то допустив би негайне оскарження, а не через 2 місяці з дня повідомлення особі про підозру, як це передбачено п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України для оскарження повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Таким чином, згідно п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України повідомлення особі про підозру може бути оскаржене, як з порушення вимог процесуальних норм (ст. ст. 276, 277 КПК України), так і з обґрунтованості підозри на момент оскарження.

Разом з тим, з огляду на судову практику, не всі порушення вимог КПК України, на думку слідчих суддів є тими процесуальними порушеннями, які слугували б підставами для скасування повідомлення про підозру.

Для прикладу, вручення підозрюваному пам’ятки про процесуальні права та обов’язки разом з повідомленням про підозру, без визначення їх у самому повідомленні про підозру, є достатнім додержанням норм діючого законодавства України та не є грубим порушенням норм КПК України. Незважаючи на те, що у п.7 ч.1 ст. 277 КПК України прямо зазначено «повідомлення про підозру має містити відомості про права підозрюваного». Відповідна норма є імперативною.

Окрім того, оскільки, процесуальні порушення повідомлення про підозру включають в себе не лише його складання, затвердження, а й безперечно вручення, слід звернути особливу увагу на виконання слідчим/прокурором вимог ч.4 ст. 278 КПК України. А саме, не внесенням або зволіканням у внесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань дати та часу повідомлення про підозру, правової кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Недотримання відповідних норм окремо чи в їх сукупності в тому числі є підставою для скасування повідомлення про підозру, ігнорування вказаних порушень КПК України підриває суть довіри до правосуддя в цілому.

По-друге, в дійсності, з точки зору Європейського суду з прав людини, підозра сама по собі є мінімальним стандартом в аспекті доказування, тут достатньо мінімальних ознак, інформації, які «можуть  переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити  правопорушення» (п. 175 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Заява N 42310/04) від 21 квітня 2011 року, остаточне 21/07/2011).

Однак, припустимо, що в матеріалах кримінального провадження з доказів, які начебто дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, наявний лише протокол допиту потерпілого, протокол допиту свідка і рапорт.

Якщо рапорт є внутрішнім документом та не може бути доказом в розумінні ст. 84, ч. 1 ст. 103 КПК України, а протокол допиту потерпілого є недопустимим доказом (свідок був допитаний до внесення відомостей в ЄРДР або  особою, яка не мала на це повноважень і т.д.), чи може лише протокол допиту потерпілого, після спливу двомісячного строку досудового розслідування, обґрунтовувати підозру? Звісно ні, адже згідно тієї ж практики Європейського суду з прав людини (п. 175 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Заява N 42310/04) від 21 квітня 2011 року, остаточне 21/07/2011), коли проходить певний строк, проводиться досудове розслідування, зокрема, слідчі дії, то безумовно, рівень обґрунтованості підозри повинен зростати, адже метою досудового розслідування є підтвердження або спростування підозри. Слідчі судді, нажаль, про це забувають.

Разом з цим, в КПК України не визначено чітких критеріїв обґрунтованості повідомлення про підозру.

Однак, відповідно до п. 3 ч. 1ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру в тому числі здійснюється за наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

 Згідно п. 6 ч. 1 ст. 277 КПК України, повідомлення повинно містити – стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру. Отже, повинні бути докази, які підтверджують вказані обставини, оскільки стверджувати про підозру, посилаючись лише на факт нанесення відповідної шкоди особі – неможливо.

Таким чином, «обґрунтована підозра» включає в себе наявність не лише письмового повідомлення про підозру, а також наявність достатніх доказів для її підтвердження.

Відповідним доказам повинна надаватись оцінка.

Про необхідність надавати оцінку доказам на стадії досудового розслідування зазначено у наступних статтях КПК України.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч.1 ст. 84 КПК України).

У кримінальному провадженні підлягає доказуванню в тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення)(п.1 ч.1 ст. 91 КПК України).

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження(ч.2 ст. 91 КПК України).

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 94 КПК України).

Підозра не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом(ч.3 ст. 17 КПК України).

Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України(ч.ч. 1,3 ст. 370 КПК України).

В мотивувальній частині ухвали зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів(п.2 ч.1 ст. 372 КПК України).

Таким чином, законодавець визначив, що оцінка доказів на предмет їх допустимості, належності відноситься і до компетенції слідчого судді на стадії досудового розслідування.

Про це свідчить і положення ст. 88 КПК України, назва якої звучить: «Недопустимість доказів та відомостей, які стосуються особи підозрюваного, обвинуваченого», згідно з частиною першою якої законодавець зазначив, що докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

З огляду на словосполучення «недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного» можна прийти до висновку, що законодавець передбачає оцінку доказів та визнання їх недопустимими на стадії досудового розслідування.

Разом з тим, який сенс в праві підозрюваного, передбаченого ч.1 ст. 20, п.8 ч.3 ст. 42 КПК України, збирати і подавати слідчому судді докази, якщо існує думка про неможливість їх дослідження та оцінки?!

Слідчі судді в своїх ухвалах, при відмові в задоволенні скарги на повідомлення про підозру, дотримуючись позиції неможливості дослідження та оцінки доказів на стадії досудового розслідування, досить часто посилаються на положення ст. 23 КПК України (безпосередність дослідження показань, речей і документів), згідно з якою зазначено, що докази безпосередньо досліджує «Суд», маючи на увазі при цьому суд першої інстанції, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження(п.22 ч.1 ст.3 КПК України).

Однак, стаття 23 КПК України відноситься до загальних засад кримінального провадження, визначених у ст. 7 КПК, до яких, зокрема, відносяться і доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень(ст.21 КПК України) і змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості(ст. 22 КПК України).

Так, згідно положень, наприклад, ч.ч. 1,2 ст. 21 КПК України, кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим «судом», створеним на підставі закону. Кожен має право на участь у розгляді в «суді» будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.2,6 ст. 22 КПК України, сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до «суду» речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. «Суд», зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Тож виходить, що при розгляді будь-яких скарг, клопотань на стадії досудового розслідування зміст та форма кримінального провадження не повинна відповідати загальним засадам кримінального провадження, передбаченими ст. 7 КПК України, оскільки там зазначено слово «суд»?

З цього аспекту можна розглядати і положення ч.ч.2,4 ст. 87, ч.1 ст. 89 КПК України (Розділ I «Загальні положення», Глава 4. «Докази і доказування»), в яких теж зазначено слово «суд»: «Суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод…»; «…повинні визнаватися судом недопустимими…»; «Суд вирішує питання допустимості доказів…», «…суд визнає цей доказ недопустимим…»

Так що, при розгляді скарг та клопотань на стадії досудового розслідування слідчі судді не повинні керуватись положеннями Розділу I КПК України, які є Загальними?

Отже, з огляду на зазначене, можна прийти до остаточного висновку про те, що під час розгляду скарги на повідомлення про підозру необхідно з’ясувати чи є надані слідчим/прокурором матеріали доказами (ч.1 ст.84 КПК України) та надати цим доказам оцінку, як належних та допустимих (ч.1 ст. 94 КПК України). Слідчий суддя зобов’язаний на стадії досудового розслідування  дотримуватися відповідних положень КПК України.

Як же діяти слідчому суді у разі встановлення того, що доказ на обґрунтування підозри недопустимий?

Відповідно до ч.1 ст.306 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Докази, передбачені статтею 87 КПК України, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані(ч.4 ст. 87 КПК України).

Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими(ст. 89 КПК України).

Таким чином, і на стадії досудового розслідування, враховуючи положення ч.1 ст.306, ч.1 ст. 84, ч.1 ст.94 КПК, вирішуючи питання про скасування повідомлення про підозру, учасники кримінального провадження мають право заявляти клопотання про визнання доказів недопустимими. У разі встановлення недопустимості доказу, слідчий суддя повинен визнати цей доказ недопустимим, не досліджувати його, або припинити дослідження, якщо його було розпочато. У випадку, коли таке клопотання не заявлене, однак доказ недопустимий, слідчий суддя повинен це робити з власної ініціативи.

Визнання доказів недопустимим на стадії досудового розслідування буде сприяти захисту прав особи, що притягається до кримінальної відповідальності, вплине на якість досудового розслідування, полегшить роботу суду під час судового розгляду, у випадку звернення до суду з обвинувальним актом.

Разом з тим, це буде стимулювати сторону обвинувачення отримувати докази у передбаченому КПК України порядку, без істотного порушення прав та свобод людини. 

Враховуючи вищезазначене, можна прийти до висновку, що при розгляді скарги на повідомлення про підозру, слідчий суддя повинен враховувати такі обставини, як: 1) складення та вручення повідомлення про підозру у відповідності до вимог статей 276-278 КПК України; 2) наявності у матеріалах кримінального провадження доказів, що підтверджують обґрунтованість підозри; 3) зростання обґрунтованості підозри зі спливом строку досудового розслідування; 4) доведення перед слідчим суддею вагомості та достатності наявних доказів; 5) оцінка слідчим суддею вказаних доказів.

Стверджувати про підозру, як обґрунтовану, на момент розгляду скарги на повідомлення про підозру, за відсутності вказаних складових, не можливо.

Разом з тим, варто зауважити, що використання слідчими суддями висновків ЄСПЛ стосовно обґрунтованості підозри однобічно та вибірково, саме по собі нівелює можливість оскарження повідомлення про підозру. Оскільки, без належної оцінки доказів, дослідження обставин справи у відповідності до вимог ст. 94 КПК, будь-яке повідомлення про підозру з зазначеною слідчим інформацією, та ще й в сукупності з показаннями потерпілого, може «переконати незалежного спостерігача у причетності особи до вчинення злочину».

Більш того, обґрунтованість підозри через призму оцінки доказів, розкриває саму суть таких положень КПК України, як ст. ст. 2, 3, 9 КПК України, адже:

– завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура(ч.1 ст.2 КПК України);

– прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень(ч.2 ст.9 КПК України);

– досудове розслідування – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності(п.5 ч.1 ст.3 КПК України);

– слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні …(п.18 ч.1 ст.3 КПК України).

Згідно ч.1 ст. 47 КПК України, захисник зобов’язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.

Таким чином, визначення обґрунтованість підозри має дуже важливе значення для досудового розслідування, оскільки його метою є або підтвердження підозри або її спростування. Разом з тим, за її необґрунтованості, а саме відсутності належних, допустимих доказів, особа не повинна набувати статусу обвинуваченого. При цьому, варто пам’ятати, що обґрунтована підозра є важливою гарантією від свавільного тримання під вартою або затримання особи, а отже гарантією дотримання Україною ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Чому ж положення ст. 94 КПК України так часто ігнорується слідчими суддями? Відповідне ігнорування скоріш за все свідчить про небажання брати на себе відповідальність за оцінку підозри, належного обґрунтування та мотивування судового рішення у зв’язку з браком часу та завантаженістю слідчих суддів.

Слідчими суддями, нажаль, не розмежовується перевірка обґрунтованості підозри та перевірка доведеності вини особи. Останнє є та було прерогативою суду на стадії судового розгляду, цього ніхто не заперечує. Подаючи відповідні скарги, сторона захисту не намагається виправдовувати свого клієнта, вона лише наполягає на дотриманні норм діючого КПК України, оскільки, якщо законодавець допускає відповідну можливість, то вона повинна виконуватись. Сторона захисту в першу чергу намагається звернути увагу слідчого судді на недопустимість певних доказів, інколи на невірну правову кваліфікацію злочину, як наслідок необґрунтовану підозру.

Адже необґрунтоване повідомлення про підозру приносить невиправну шкоду правосуддю та особі, бо ніщо не викликає більшої образи і більш болісної душевної травми, ніж безпідставна підозра, звинувачення у вчиненні злочину. На місці такої особи може бути кожен із нас, про це не слід забувати.

Безперечно, поставити крапку у цьому питанні а саме надати відповідні узагальнення, висновки, може практика Верховного Суду. Однак, нажаль, відповідно до положень ч.4 ст. 424 КПК України, такі ухвали оскарженню в касаційному порядку не підлягають… Та це питання вже є окремою темою для дискусії.

Таким чином, нам залишається використовувати всі засоби захисту, передбачені КПК України та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів наших підзахисних, оскаржувати до суду апеляційної інстанції необґрунтовані відмови слідчих суддів у задоволені скарги на повідомлення про підозру та мати надію на те, що рано чи пізно ми будемо мати з цього приводу позитивну, ефективну судову практику.

Джерело: Іванна Блохіна
6526
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА