інформаційні статті
Адвокат, який не підтвердить своїх повноважень, може опинитися на лаві підсудних
У ст.4001 Кримінального кодексу визначено, що, заходячи в процес, адвокат повинен підтвердити свої повноваження та не порушувати їх меж, представляючи інтереси клієнта. Адвокати побоюються, що цей припис може бути використаний для тиску на сторону захисту.
Благі наміри
Минулий рік, багатий на зміни та реформи, не залишив осторонь і юридичні норми про злочинність і караність діянь. У Кримінальному та Кримінальному процесуальному кодексах з’явилися нововведення, які й досі викликають запеклі суперечки. Однією з таких є ст.4001 «Представництво в суді без повноважень» КК.
У ній ідеться про притягнення до кримінальної відповідальності адвоката, який завідомо неправдиво повідомив суд про повноваження представляти іншу особу або ж не вніс «до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правничої допомоги». На такого порушника, якщо в його діях буде прямий умисел, очікує покарання від штрафу в 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до (у разі повторності або змови групи осіб) обмеження волі на строк до трьох років.
Деякі експерти, наприклад представниця Національної академії прокуратури України Людмила Петровська, переконані, що, незважаючи на недолугість норми, її автори керувалися благородною метою. Якщо подивитися на історію розвитку адвокатури в незалежній Україні, кажуть вони, можна побачити, що до участі в кримінальному процесі як захисників допускали не лише юристів, а й осіб, котрі не мали правничої освіти. При цьому якість наданих ними послуг залишалася досить сумнівною. І адвокати, і правоохоронці часто ставали свідками того, як родичі входили в процес як захисники тільки для того, щоб мати змогу частіше бачитись із обвинуваченим.
Далі реформаторські потуги призвели до того, що брати участь у процесі могли лише представники адвокатських об’єднань. Махінації з підтвердженням повноважень призводили до скасування судових рішень, ухвалених за участю адвокатів-порушників. А це, у свою чергу, тягло за собою негативні наслідки для їхніх клієнтів.
Тож не дивно, переконані експерти, що законодавець нарешті вирішив потурбуватися про захист прав осіб, утягнутих в орбіту кримінального судочинства, хай і не надто вдалим способом.
Професійна сумлінність
Окрім правоохоронців, які не поділяють, проте розуміють логіку законотворців, наявність ст.4001 КК схвалюють і окремі адвокати. Свою позицію вони обґрунтовують тим, що норма захищає не тільки клієнтів, а й самих правників від порушень з боку їхніх менш сумлінних конкурентів. Такими адвокати називають юристів, які представляють у процесі державні структури. Вони не бажають залучати сторонніх фахівців, бо ті здатні виявити порушення. Тож державні органи воліють звертатися до юристів з власних департаментів.
Щоправда, заявляють адвокати, іноді такі юристи забувають про належне підтвердження повноважень, а згадавши, підробляють відповідні накази заднім числом.
Звертати увагу суддів на зазначені порушення правникам поки що не доводилося. Проте, якщо подібними махінаціями колеги не обмежуються та продовжують шахраювати в самому процесі, нагадування про ст.4001 КК може стати вагомим важелем захисту.
Загрози ж для добросовісних спеціалістів від ст.4001 КК оптимісти не бачать. Мовляв, як можна захищати клієнта, якщо ти не здатен постояти в процесі за себе. Крім того правники переконані, що сумлінний фахівець не здатен допустити порушень, описаних у ст.4001.
Абсурдність і шкідливість
Інші адвокати вважають це легковажністю. І голова комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності Національної асоціації адвокатів України Ганна Боряк, і її колеги Олена Карнаух та Тетяна Охрімчук, і багато інших правників переконані в тому, що ст.4001 КК є не просто абсурдною за своєю суттю, а й надзвичайно шкідливою.
Абсурдність норми, на думку фахівців, полягає в тому, що угода правника з клієнтом стосується цивільної царини, тому її невиконання або порушення окремих пунктів спричиняє наслідки, передбачені цивільним, а не кримінальним законодавством. Якщо ж ідеться про адвоката як суб’єкта, котрий належить до самоврядної спільноти, то недотримання ним угоди має розглядатися компетентними дисциплінарними органами. Принаймні про таке сказано в профільному законі. Тож поява в КК вказаної статті цілком може трактуватись як намагання держави додатково контролювати адвокатуру.
Що ж до шкідливості норми, то юристи прямо звинувачують правоохоронні органи в тому, що ст.4001 КК може використовуватися для тиску або ж як спосіб недопущення адвоката до процесу. Такі побоювання зумовлені практикою представників обвинувачення. Так, розповіла Г.Боряк, прокурори не бажали допускати її до процесу, вимагаючи не тільки наявності угоди з клієнтом, а й повідомлення умов та часу, за яких остання була укладена. Правоохоронці посилалися на те, що, за їхніми відомостями, клієнт Г.Боряк на момент укладення угоди перебував за кордоном і не міг поставити свій підпис на документі.
Подібні вимоги неабияк обурили, адже згідно із законом адвокат несе відповідальність за чинність наданих на підтвердження повноважень документів.
Без перспективи застосування
Самі ж правоохоронці переконують, що в їхній практиці не було випадків повідомлення адвокатів про підозру за ст.4001КК. Їм важко уявити, що адвокат свідомо допустить порушення, згадані в цій статті. До того ж питання злочинної мети та суспільно небезпечних наслідків діяння залишаються без відповідей, що унеможливлює розробку криміналістичної методики.
Саму ж ст.4001 в Національній академії Міністерства внутрішніх справ та в Національній академії Служби безпеки сприймають негативно, адже фактично вона породжує презумпцію винуватості адвоката, тому при кожній його зустрічі із суддею останній мусить перевіряти, чи не є правник злочинцем. Такий підхід, закладений авторами норми, суперечить філософії кримінального процесу, а саме: принципам неупередженості, доступу до судочинства та рівності всіх учасників перед законом.
Погодитися на перевірку повноважень адвокати ладні за умови відповідної перевірки представників сторони обвинувачення. Бувають випадки, коли процес триває десь півроку, зауважила Г.Боряк, а прокурор усе ніяк не спроможеться внести своє прізвище до групи прокурорів, що фактично позбавляє його можливості брати участь у провадженні. І лише коли адвокат неодноразово звертає увагу самого правоохоронця, а також суду на зазначене порушення, у матеріалах справи з’являється постанова про долучення прокурора до групи колег.