Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
16.12.2020
АВТОР: Микола Глотов

Чи може бути предметом перегляду в апеляційному порядку ухвала слідчого судді щодо звернення застави в дохід держави?

Наслідками неприбуття без поважних причин за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду підозрюваного, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави та якого належним чином повідомлено, чи неповідомлення ним про причини своєї неявки, або порушення інших обов’язків, покладених при застосуванні запобіжного заходу, є звернення сплаченої застави в дохід держави (ч. 8 ст. 182 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) та вирішення питання про збільшення її розміру чи застосування іншого запобіжного заходу (ч. 10 ст. 182 КПК).

На стадії досудового розслідування вказане вирішується слідчим суддею, ухвала якого, на думку одних, може, а на погляд інших не може, бути предметом перегляду в апеляційному порядку. У зв’язку з наявністю щодо зазначеного питання різної практики правозастосування в статті автором проаналізовано положення КПК та окремі судові рішення з приводу цього.

Правове регулювання

Відповідно до ч. 3 ст. 392 КПК «в апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим кодексом». Так, у КПК оскарженню рішень на стадії досудового розслідування присвячено главу 26, в якій міститься ст. 309 з назвою «Ухвали слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування». У ч. 1 і ч. 2 ст. 309 КПК зазначено перелік рішень, які дозволяється оскаржувати на стадії досудового розслідування, який, з огляду на судову практику, є неповним. Оскільки в ньому не зазначено тих ухвал, на можливість оскарження яких вказали Велика Палата Верховного Суду (див. постанову від 23.05.2018 р. у справі № 243/6674/17-к) та Конституційний Суд України (див. рішення № 4-р(II)/2020 від 17.06.2020 р.). Також зазначений у ч. 1 і ч. 2 ст. 309 КПК перелік у його частині, як вважає автор, інші норми кримінального процесуального закону в одних випадках повторюють (ч. 5 ст. 190, абз. 8 ч. 2 ст. 482-2, ч. 3 ст. 509, ч. 9 ст. 584 КПК), у тому числі щодо певних суб’єктів, а в інших доповнюють (ч. 6 ст. 304, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 379, ч. 4 ст. 380, ч. 7 ст. 583, ч. 6 ст. 591 КПК).

У той же час у ч. 4 ст. 147, ч. 5 ст. 190, ч. 9 ст. 295-1, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309 КПК перелічені рішення слідчого судді, які оскарженню не підлягають, а «…заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді» (ч. 3 ст. 309 КПК).

Про «яблуко» розбрату

У ситуації, що розглядається в рамках даної публікації, йдеться про застосування положень ч. 1 ст. 309 КПК. Адже саме аналізуючи їх, одні вважають, що цією нормою не передбачено можливості оскарження в апеляційному порядку рішення слідчого судді, яке стосувалося вирішення питань, передбачених ч. ч. 8, 10 ст. 182 КПК або лише ч. 8 ст. 182 КПК. Водночас інші переконані, що таку можливість закріплено п. п. 2, 4, 5-1 ч. 1 ст. 309 КПК, якими передбачено можливість оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування ухвал слідчого судді про застосування або відмову в застосуванні запобіжного заходу у виді: тримання під вартою, домашнього арешту, застави.

Практика слідчих суддів

Правозастосовну практику з відповідної проблематики, на думку автора, умовно можна поділити на ту, за якої в одному й тому ж рішенні вирішувалося чи: 1) лише звертати згідно з ч. 8 ст. 182 КПК сплачену заставу в дохід держави (див. ухвали слідчих суддів Івано-Франківського міського суду від 30.01.2020 р. у справі № 344/139/20, Октябрського районного суду м. Полтави від 22.08.2019 р. у справі № 554/10454/18, Галицького районного суду м. Львова від 25.06.2020 р. у справі № 461/9057/19, Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.04.2020 р. у справі № 308/3386/20); 2) звертати внесену заставу в дохід держави та одночасно збільшувати її розмір або застосовувати інший запобіжний захід відповідно до частин 8, 10 ст. 182 КПК (див. ухвали слідчих суддів Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 23.08.2018 р. у справі № 628/969/18, Краматорського міського суду Донецької області від 10.02.2020 р. у справі № 234/15687/19, Середино-Будського районного суду Сумської області від 09.01.2020 р. у справі № 586/1271/19, Печерського районного суду міста Києва від 02.04.2020 р. у справі № 757/11258/20-к, Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 16.01.2019 р. у справі № 154/2725/18, Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.06.2019 р. у справі № 727/6742/19).

Отже, в більшості випадків, за окремими винятками, які зазвичай об’єктивно обумовлені, однією ухвалою слідчі судді одночасно вирішували й питання, передбачене ч. 8 ст. 182 КПК, і те, необхідність вирішення якого в такій ситуації вимагається ч. 10 ст. 182 КПК.

При цьому в резолютивних частинах одних ухвал слідчі судді зазначали про можливість їх оскарження в апеляційному порядку в частині або повністю. Наприклад, про можливість їх оскарження в повному обсязі йшлося в ухвалах, якими: 1) 23.08.2018 р. у справі № 628/969/18 звернено заставу в дохід держави та змінено запобіжний захід із застави на тримання під вартою; 2) 10.02.2020 р. у справі № 234/15687/19 відмовлено в зверненні застави в дохід держави та зміні запобіжного заходу із застави на тримання під вартою; 3) 09.01.2020 р. у справі № 586/1271/19 звернено заставу в дохід держави та змінено запобіжний захід із застави на домашній арешт; 4) 02.04.2020 р. у справі № 757/11258/20-к звернено заставу в дохід держави та змінено запобіжний захід із застави на тримання під вартою. А про можливість оскарження рішення лише в частині застосованого запобіжного заходу йшлося в ухвалі від 16.01.2019 р. у справі № 154/2725/18, якою звернено заставу в дохід держави та змінено запобіжний захід із застави на тримання під вартою.

Натомість у резолютивних частинах інших ухвал слідчі судді зазначали про неможливість їх оскарження в апеляційному порядку. Наприклад, про це йшлося в ухвалах від 30.01.2020 р. у справі № 344/139/20, від 22.08.2019 р. у справі № 554/10454/18 та від 25.06.2020 р. у справі № 461/9057/19, якими звернено заставу в дохід держави без вирішення збільшувати її розмір чи застосувати інший запобіжний захід. Крім того, про неможливість оскаржити в апеляційному порядку зазначалося в ухвалі від 27.04.2020 р. у справі № 308/3386/20, якою відмовлено в зверненні застави в дохід держави, та в ухвалі від 21.06.2019 р. у справі № 727/6742/19, якою відмовлено у зверненні застави в дохід держави й застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Тобто в чотирьох із десяти проаналізованих випадків слідчі судді доходили висновку про можливість оскарження постановлених ними в порядку ч. 8 ст. 182 КПК рішень в апеляційному порядку повністю, а в одному — лише в частині застосування запобіжного заходу згідно з ч. 10 ст. 182 КПК. У той час як у п’яти інших випадках слідчі судді дійшли до переконання, що відповідні рішення не підлягають апеляційному оскарженню.

Практика апеляційних судів

У свою чергу апеляційні суди, до яких вищезазначені десять рішень слідчих суддів були оскаржені, в: 1) чотирьох випадках апеляційні скарги після їх отримання відразу розглянули по суті (див. ухвали Сумського апеляційного суду від 24.02.2020 р. у справі № 586/1271/19, Київського апеляційного суду від 25.05.2020 р. у справі № 757/11258/20-к, Івано-Франківського апеляційного суду від 10.02.2020 р. у справі № 344/139/20, Полтавського апеляційного суду від 09.09.2019 р. у справі № 554/10454/18), не зазначаючи про неможливість їх апеляційного оскарження; 2) одному випадку спочатку відмовили у відкритті апеляційного провадження, але після скасування такого рішення Верховним Судом у подальшому відповідну апеляційну скаргу розглянули по суті (див. ухвали Харківського апеляційного суду від 03.09.2018 р. і 17.01.2019 р. та постанову Верховного Суду від 18.12.2018 р. у справі № 628/969/18); 3) у чотирьох випадках відмовили у відкритті апеляційного провадження (див. ухвали Волинського апеляційного суду від 24.01.2019 р. у справі № 154/2725/18, Чернівецького апеляційного суду від 27.06.2019 р. у справі № 727/6742/19, Донецького апеляційного суду від 02.03.2020 р. у справі № 234/15687/19 та ухвалу Львівського апеляційного суду від 07.07.2020 р. у справі № 461/9057/19, яку залишено без змін ухвалою Верховного Суду від 19.08.2020 р.); 4) одному випадку апеляційне провадження було закрито (див. ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 03.06.2020 р. у справі № 308/3386/20).

Отже, в одній половині випадків апеляційні суди вважали можливим, а в іншій — неможливим перегляд в апеляційному порядку ухвал слідчих суддів, які стосувалися питання звернення застави у дохід держави. Так, із п’яти випадків, в яких апеляційні суди вважали, що рішення, ухвалене на підставі ч. 8 ст. 182 КПК, не може бути предметом апеляційного перегляду, два стосувалися справ за клопотаннями, в яких сторона обвинувачення просила лише звернути заставу в дохід держави без вирішення питання, передбаченого ч. 10 ст. 182 КПК (див. ухвали у справах № 461/9057/19, № 308/3386/20), а три — справ за клопотаннями, в яких сторона обвинувачення не лише просила звернути заставу в дохід держави, але й збільшити її розмір чи застосувати інший запобіжний захід (див. ухвали у справах № 154/2725/18, № 727/6742/19, № 234/15687/19).

Разом із тим, в інших п’яти випадках, в яких апеляційні суди вважали, що рішення, ухвалене на підставі ч. 8 ст. 182 КПК, може бути предметом апеляційного перегляду, два стосувалися вирішення справ за клопотаннями, в яких сторона обвинувачення просила лише звернути заставу в дохід держави без вирішення питання, передбаченого ч. 10 ст. 182 КПК (див. ухвали у справах № 344/139/20, № 554/10454/18), і три — за клопотаннями, в яких сторона обвинувачення не лише просила звернути заставу в дохід держави, але й збільшити її розмір чи застосувати інший запобіжний захід (див. ухвали у справах № 757/11258/20-к, № 586/1271/19, № 628/969/18).

Тому, на думку автора, немає підстав стверджувати, що в усіх описаних випадках на визначення можливості оскарження до апеляційного суду певної ухвали слідчого судді впливав обсяг клопотання — зазначення в ньому необхідності одночасного вирішення обох питань, передбачених ч. ч. 8, 10 ст. 182 КПК, чи лише передбаченого ч. 8 ст. 182 КПК.

Приклади Вищого антикорупційного суду

Питання оскарження рішень, які стосувалися звернення чи відмови у зверненні застави в дохід держави, розглядалися й Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду (далі — ВАКС). Наприклад, 16.04.2020 р. у справі № 991/1114/20 та 29.04.2020 р. у справах № 991/2529/20, № 991/2890/20 апеляційним судом були постановлені рішення за наслідками перегляду по суті ухвал слідчих суддів ВАКС.

У всіх трьох випадках одночасно йшлося про звернення застави в дохід держави та зміну запобіжного заходу (збільшення розміру застави чи застосування до підозрюваного іншого запобіжного заходу).

Практика Верховного Суду

Слід відзначити , що Верховний Суд ухвалами від 01.06.2020 р. у справі № 991/1114/20 (провадження № 51-2586ск20) та від 30.06.2020 р. у справі № 991/2890/20 (провадження № 51-2926ск20) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами на вищезазначені ухвали Апеляційної палати ВАКС від 16.04.2020 р. та від 29.04.2020 року. Тому рішення, якими апеляційна інстанція скасувала ухвали слідчих суддів ВАКС щодо відмови звернути заставу в дохід держави та змінити запобіжний захід залишилися чинними.

Не менш важливими, на думку автора, є ухвала Верховного Суду від 19.08.2020 р. у справі № 461/9057/19 (провадження № 51-3854с 20) та постанова Верховного Суду від 18.12.2018 р. у справі № 628/969/18 (провадження № 51-9513км18). У них ідеться про дещо відмінні між собою обставини таких двох справ, які, на думку автора, можна вважати релевантними до того умовного поділу, про який зазначалося вище на початку цієї статті.

Адже в рішенні по справі № 461/9057/19 йшлося про оскарження до апеляційного суду ухвали, якою звернуто заставу в дохід держави без вирішення питання, передбаченого ч. 10 ст. 182 КПК. Й у ній суд касаційної інстанції дійшов висновку, що «ухвала слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 25.06.2020 р., якою звернено заставу в дохід держави, не входить до переліку, визначеного ст. 309 КПК, і не підлягає оскарженню в апеляційному порядку». При цьому особливістю даної справи було те, що до вирішення питання про звернення застави в дохід держави 03.06.2020 р. слідчим суддею Галицького районного суду м. Львова підозрюваному було змінено запобіжний захід із застави на тримання під вартою без визначення нового розміру застави. Тобто в ухвалі від 25.06.2020 р., навіть якби про це просила сторона обвинувачення, слідчий суддя об’єктивно не міг вирішувати питання, передбачене ч. 10 ст. 182 КПК, оскільки за порушення умов застави до особи ухвалою від 03.06.2020 р. вже було застосовано більш суворий запобіжний захід.

Натомість у рішенні по справі № 628/969/18 йшлося про оскарження в порядку апеляції ухвали, якою звернуто заставу в дохід держави та одночасно змінено запобіжний захід із застави на тримання під вартою. У своїй постанові від 18.12.2018 р. у цій справі Верховний Суд, аналізуючи особливості застосування ч. 1 ст. 309 КПК в поєднанні із ч. 10 ст. 182 КПК, дійшов висновку, згідно якого «термін «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, але й зміну на інший запобіжний захід». Також у цій справі касаційний суд вказав, що «в провадженні, що розглядається, слідчий суддя відповідно до положень ч. 10 ст. 182 КПК за клопотанням прокурора змінив запобіжний захід ОСОБА_2, застосувавши в такий спосіб до підозрюваного замість застави інший запобіжний захід — тримання під вартою. При цьому в резолютивній частині судового рішення правильно роз’яснено порядок та строки його оскарження.

Отже, апеляційний суд, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про зміну запобіжного заходу, не врахував вимог ч. 10 ст. 182 КПК та неправильно витлумачив положення ст. 309 КПК, звузивши її зміст, що призвело до помилкового висновку про відсутність у захисника права на оскарження ухвали слідчого судді». Отже, аналізуючи ці два рішення, як вважає автор, можна дійти різних взаємовиключних висновків. Згідно з одним із них можна стверджувати, що ухвала, якою звернуто заставу в дохід держави без вирішення питання, передбаченого ч. 10 ст. 182 КПК, не може бути оскаржена в апеляційному порядку (див. мотиви ухвали від 19.08.2020 р. у справі № 461/9057/19). А у відповідності до іншої позиції, ухвала, якою одночасно звернуто заставу в дохід держави та прийнято рішення, передбачене ч. 10 ст. 182 КПК, в повному обсязі, а не лише в частині вирішення питання щодо зміни запобіжного заходу, може бути оскаржена в апеляційному порядку (див. мотиви постанови від 18.12.2018 р. у справі № 628/969/18).

На погляд автора, описана ситуація з різною практикою зумовлена нечіткістю норм КПК, у жодній із яких прямо (з точки зору буквального, а не системного тлумачення) не зазначено дозволу або ж заборони на оскарження в апеляційному суді рішення слідчого судді, постановленого одночасно згідно чч. 8, 10 ст. 182 КПК чи лише з відповідно до ч. 8 ст. 182 КПК без застосування ч. 10 такої статті.

Буквальне чи системне тлумачення

Оскільки, дійсно, якщо ч. 1 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу прочитати буквально, то можна помітити, що в ній прямо не згадується щодо можливості апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, постановленої одночасно у відповідності до частин 8, 10 ст. 182 КПК чи лише згідно з ч. 8 ст. 182 цього кодексу. Так само й в інших нормах кримінального процесуального закону відсутня пряма заборона на оскарження ухвал, про які йде мова. Однак, на думку автора, необхідним є не просто прочитання словесних конструкцій (буквальне тлумачення), використаних законодавцем у тексті чч. 8 і 10 ст. 182, п. п. 2, 4, 5-1 ч. 1 ст. 309 КПК, а й з’ясування закладеного в них змісту (системне тлумачення). Необхідність використання саме системного підходу до тлумачення норм права обумовлено необхідністю з’ясовувати саме зміст норм, що вбачається з приписів підпунктів 1, 2, 17 ч. 1 ст. 7 КПК, відповідно до яких «зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності», а також практики Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 243/6674/17-к, від 11.12.2019 р. у справі № 536/2475/14-к та Касаційного кримінального суду від 18.12.2018 р. у справі № 628/969/18).

Детальніше про «зміст»

Як вважає автор, знаходження відповідних положень про звернення застави в дохід держави (ч. 8) та про розгляд питання щодо зміни запобіжного заходу (ч. 10) у ст. 182 КПК із назвою «Застава», яка в структурі кримінального процесуального закону розміщена в §1 «Запобіжні заходи, затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду» глави 18 «Запобіжні заходи, затримання особи», є свідченням того, що змістом поняття «застосування запобіжного заходу», яке використано в п. 5-1 ч. 1 ст. 309 КПК, охоплюється не лише 1) обрання запобіжного заходу (застосування застави чи відмова в її застосуванні), але й 2) зміна запобіжного заходу на інший захід у межах одного виду (збільшення суми застави чи відмова в її збільшенні) або за межами такого виду (застосування запобіжного заходу іншого виду чи відмова в цьому). І рішення «звернути заставу в дохід держави», як наслідок порушення обов’язків, чи «відмовити у зверненні застави в дохід держави», як результат недоведеності фактів порушення відповідних обов’язків, є невід’ємною складовою рішення про зміну запобіжного заходу або відмову в такій зміні.

Таким чином, рішення звернути заставу в дохід держави чи відмовити в цьому (ч. 8 ст. 182 КПК) є одночасно й доказом доведеності чи недоведеності виникнення обставин, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 200 КПК, і підставою відповідно для зміни або відмови в зміні запобіжного заходу (ч. 10 ст. 182 КПК). Адже в разі звернення застави в дохід держави обов’язково відбувається зміна запобіжного заходу, бо підтверджується наявність обставин, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 200 КПК, а у випадку відмови — стороні обвинувачення відмовляється в зміні застосованого заходу, оскільки наявність зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 200 КПК обставин не підтверджується.

Проте за жодних умов прийняття слідчим суддею рішення про відмову звернути заставу в дохід держави не звільняє його від обов’язку розглянути питання зміни запобіжного заходу, ініційоване перед судом за клопотанням сторони обвинувачення. Оскільки з огляду на такі загальні засади, як змагальність (ст. 22 КПК) і диспозитивність (ст. 26 КПК), підставою для розгляду питання про зміну запобіжного заходу слугує сам по собі факт звернення прокурора з клопотанням, в якому фактично ставиться на вирішення слідчому судді питання щодо зміни запобіжного заходу, навіть якщо відповідне клопотання обґрунтоване виключно посиланням на порушення підозрюваним обов’язків, факт якого при вирішенні питання, передбаченого ч. 8 ст. 182 КПК, не підтвердився.

Висновки

Отже, на думку автора, за змістом п. 5—1 ч. 1 ст. 309 КПК предметом апеляційного оскарження на стадії досудового розслідування можуть бути ухвали слідчого судді, якими: 1) відмовлено у зверненні застави в дохід держави (ч. 8 ст. 182 КПК) й у зв’язку з цим відмовлено в збільшенні застави чи застосуванні іншого запобіжного заходу (ч. 10 ст. 182 КПК); 2) звернуто заставу в дохід держави (ч. 8 ст. 182 КПК) й у зв’язку з цим збільшено заставу чи застосовано інший запобіжний захід (ч. 10 ст. 182 КПК); 3) звернуто заставу в дохід держави або відмовлено у цьому без застосування ч. 10 ст. 182 КПК.

Якщо ж припустити, що такий висновок автора є помилковим, то на практиці може виникнути ситуація, коли поза судовим контролем апеляційного суду опиниться підстава, у зв’язку з доведеністю якої було змінено особі запобіжний захід, чи за недоведеності якої — відмовлено у його зміні. Наприклад, може трапитися так, що при перегляді рішення слідчого судді лише в частині зміни запобіжного заходу (яким одночасно було вирішено питання, передбачені ч. 8 і ч. 10 ст. 182 КПК) апеляційний суд дійде висновку, що підозрюваний не порушив обов’язків, через порушення яких звернули заставу в дохід держави і змінили запобіжний захід. Проте за такого підходу суд зможе скасувати лише рішення про зміну запобіжного заходу, залишивши чинним рішення про звернення застави у дохід держави.

Тому, позиція, за якої в апеляційному порядку може бути оскаржено як рішення, передбачене ч. 8 ст. 182 КПК, так і рішення, що передбачене ч. 10 ст. 182 КПК, видається більш обґрунтованою і такою, що дозволяє, з одного боку, виправити судову помилку (в разі встановлення хибності висновку слідчого судді щодо порушення обов’язків), а з іншого, — не породжує ситуацію «глухого кута». Оскільки враховуючи, що Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 03.02.2020 р. у справі № 522/14170/17 (провадження № 51-1836кмо19) дійшла висновку щодо неможливості перегляду за нововиявленими обставинами ухвал слідчого судді, а також рішень суду апеляційної інстанції щодо таких ухвал, то іншого порядку для перегляду рішення, яким звернено заставу в дохід держави, ніж апеляційний, не існує.

Джерело: lexinform.com.ua
294
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА