Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
17.12.2020
АВТОР: Судебно-юридическая газета

Чи можна визнати відмову від прийняття спадщини недійсною: позиція КЦС ВС

Верховний Суд вказав на аспекти застосування доктрини venire contra factum proprium у спадкових правовідносинах.

Якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов’язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 450/2286/16-ц.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що після смерті батька позивача його мати відмовилася від своєї частки у спадщині, тому спірні будинок і земельну ділянку успадкував брат позивача, який проживав із батьками. Згодом мати позивача померла, і він звернувся до суду з проханням визнати відмову матері від спадщини батька недійсною, а її частку у спірному майні – спадковим майном. ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про усунення від права на спадкування, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не надавав належної допомоги хворій матері, він сам займався організацією її поховання. Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов ОСОБА_1 задоволено частково; у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Верховний Суд скасував судові рішення та прийняв постанову про відмову в задоволенні позову з огляду на таке. До спадкоємця в порядку спадкування може переходити право на оспорення документа чи юридичного факту (зокрема, правочину, рішення органу юридичної особи, свідоцтва тощо), яке належало спадкодавцеві, та не припинилося до його смерті. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов’язків у правовідносинах».

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі – «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов’язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1, яка мала право на оспорення (спадкодавець – мати позивача), висловила як безпосередньо (у заяві, поданій нотаріусу), так і своєю поведінкою (оскільки протягом майже 14 років не оспорювала свідоцтво про право на спадщину, видане її сину), що не буде реалізовувати свого права на оспорення.

За таких обставин право на оспорення свідоцтва про право на спадщину, яке мала мати позивача, припинилося, отже, його не успадкував ОСОБА_1, а тому підстав для задоволення відповідних позовних вимог як спадкоємця його матері, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на 3/4 частки спадкового майна та скасування реєстраційного посвідчення на 3/4 частки житлового будинку немає.

Джерело: Судебно-юридическая газета
331
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА