Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
11.10.2018
АВТОР: Зозуля Наталія

ЧИ Є ПІДСТАВОЮ ДЛЯ НЕВИПЛАТИ КОМПЕНСАЦІЇ ЗА НЕВИКОРИСТАНУ ВІДПУСТКУ ВІДСУТНІСТЬ ЗАЯВИ ПРАЦІВНИКА?

Питання законності звільнення працівника для уникнення проблем у майбутньому стоїть ледь не на першому місці у будь-якого роботодавця. Як оформити, скільки виплатити, що підписати – і ще десятки питань виникають на кінцевому етапі існування трудових відносин між роботодавцем та працівником.

Декілька днів тому «Українське право» в одній із публікаційвисвітлювало тему стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та проблем, які виникають із строками звернення з цією вимогою до суду. Однак це не єдина проблема, яка виникає щодо здійснення виплат при звільненні.

Спробуємо розібратись чи абсолютним є обов‘язок роботодавця з виплати працівникові грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні і чи існують є винятки з цього правила?

Вина роботодавця як умова виплати компенсації за відпустку

Так, відповідно до ст. 24 Закону України “Про відпустки”, ст. 83 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Це – загальна норма, яка застосовується у даних правовідносинах.

Водночас, необхідно звернутись до ст. 8-1 КЗпП України, згідно з якою, якщо міжнародним договором чи міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Так, Законом України від 29.05.2001 року №2481-111 була ратифікована Конвенція Міжнародної організації праці №132 1970 року про оплачувані відпустки. Згідно із ст. 12 Конвенції угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку чи про невикористання такої відпустки з заміною її компенсацією чи іншим способом визнаються недійсними чи забороняються. Це правило є обов’язковим для виконання на території України.

Виходячи саме з цих загальних положень про неможливість заміни відпустки компенсацією, в абзаці 4 п. 23 Пленуму Верховного Суду України в Постанові від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст.182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї – лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Зауважимо, що у цьому випадку йдеться саме про відпустку в однині, тобто відпустку за останній рік роботи.

Водночас в абз. 4 цього пункту зазначається про відпустки за попередні роки: якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Зауважимо, що аналогічне положення закріплене в Листі Міністерства соціальної політики України № 207/13/116-12 від 21.06.2012 р. «Про грошову компенсацію за невикористану відпустку».

Таким чином, можна прийти до висновку, що у випадку, якщо працівник не використав відпустки за роки, що передували звільненню, то тут питання виплати йому компенсації ставиться в залежність від причини невикористання ним цих відпусток: чи з його вини чи без його вини.

На практиці склалась ситуація, коли до прикладів винної бездіяльності працівника в цьому питанні відносять ненаписання ним заяви з проханням надати основну щорічну відпустку.

До того ж, в данному випадку під час здійснення судового розгляду справи питання виникає, щодо порушення працівником, як позивачем по справі, положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, під час розгляду подібних справ у суді виникає проблема з доведенням обставин невикористання працівником відпусток не зі своєї вини та факту перешкоджання роботодавцем у їх наданні тощо.

Як у судовій практиці?

Позиція відмови у задоволенні вимог працівника про стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки за попередні роки висвітлена у рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 07.05.2014 р. по справі №755/21062/13-ц, яке набрало законної сили та було залишене без змін Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07.08.2014 року та в Ухвалі ВССУ від 23.12.2015 року по справі №6-35584ск15, рішенні Дарницького районного суду міста Києва від 10.07.2018 року у справі №753/9347/17, в ухвалі ВСУ від 21.02.2007 року у справі №6-4459кс05.

Схожа позиція висловлюється і в інших судових рішеннях, однак у зв‘язку з наявністю інших фактичних обставин по справі позовні вимоги в даних випадках задовільнялись.

Так, наприклад, у Постанові ВАСУ від 20.01.2016 року у справі №806/4694/14 встановлюється недоведеність наявності вини працівника у невикористанні ним відпустки за минулий період, а в Ухвалі ВССУ від 04.03.2015 року у справі №6-44155св14 касаційний суд при ухваленні рішення враховує факт відкликання працівника з відпустки як обставину, що вказує на наявність вини роботодавця в данному питанні.

Водночас, що стосується не виняткових випадків, а найбільш загальної картини правозастосування цієї норми, то на даний час вона не є позитивною для роботодавців, які просрочили строк виплати працівникові грошово їкомпенсації за відпустки за минулі роки.

Наразі лиш поодинокими є випадки посилання суддів на вказану норму при вирішенні справи по суті, або ж взагалі ігнорується її зміст. Так, наприклад, в Ухвалі ВССУ від 06.09.2017 року у справі №366/2195/15-ц, в Постанові ВС від 10.05.2018 року у справі №757/35747/14-ц, Постанові Апеляційного суду Запорізької області від 27.08.2017 року у справі №335/5274/16-ц зустрічається цитування згадуваного положення постанови Пленуму ВСУ, водночас правова оцінка обставинам справи в розрізі наявності чи відсутності вини працівника у невикористанні відпустки не надається.

Підсумки

Таким чином, можна констатувати, що на даний час більшість суддів притримуються позиції необхідності захисту прав працівників в питанні стягнення компенсації за невикористані відпустки.

Водночас, з іншої сторони судами не надається оцінка наявності чи відсутності вини правцівника у невикористанні відпусток. Найбільш актуально це питання виявляється у випадку, коли працівник займав керівну посаду і умисно не використовував відпустки з метою заміни її на грошову компенсацію. В подальшому роботодавець (юридична особа) несе додаткові збитки та витрати під час слухання такоїс прави в судовому порядку.

З іншої сторонни також не зовсім однозначною є судова практика з данного питання загалом. Так, у непоодиноких випадках працівникам відмовляють у задоволенні їхніх вимог, посилаючись на недоведеність факту наявності чи відсутності вини у невикористанні ними відпусток.

Загалом прослідковується проблема неякісності законодавства та наявності в ньому низки прогалин. Як відомо, у Верховній раді перебуває проект Трудового кодексу, який покликаний замінити норми застарілого КЗпП, однак, як можна встановити із запропонованого тексту проекту, в ньому не вирішуються згадуване вище питання.

Проблема правовової визначеності повинна стати найбільш важливою у законотворчій діяльності, оскільки лише єдність у тлумаченні норм права сприятиме збалансованості цивільного обороту та трудових правовідносин в Україні.

Джерело: Українське право
1051
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА