Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
29.03.2021
АВТОР: Наталья Мамченко

Чи є відсутність у держави коштів на виплату пенсій поважною причиною для невиконання судового рішення

Судді обговорили, як змусити Пенсійний фонд виконати рішення щодо сплати пенсій.

Як раніше повідомляла «Судово-юридична газета», держава Україна в особі своїх органів боргує українцям 5 млрд грн за невиконаними судовими рішеннями, виконання яких гарантоване державою. Це передусім рішення по соціальних спорах, зокрема, щодо виплати пенсій.

У суддівській спільноті не перший рік тривають обговорення проблеми невиконання такої категорії судових рішень. Зокрема, Пенсійний фонд часто посилається просто не відсутність грошей у державній казні. Але чи може це бути обґрунтуванням для ігнорування позиції суду?

Також ми писали про проблему з виплатою пенсій для мешканців тимчасово окупованих територій.

Як зазначила суддя Шостого апеляційного адміністративного суду Оксана Епель, ці питання були підняті 29 березня в ході засідання робочої групи, створеної при Комітеті Верховної Ради з питань правової політики з питання вдосконалення законодавства щодо виконання судових рішень.

«Не секрет, що проблема невиконання судових рішень в Україні є актуальною, адже переважна більшість скарг наших громадян до ЄСПЛ стосуються саме невиконання рішень національних судів .

Питому вагу від усіх невиконаних рішень становлять саме рішення у адміністративних (соціальних) справах і позивачі все частіше звертаються до суду із заявами про встановлення судового контролю у таких справах.

Суди все частіше зобов’язують відповідачів, зокрема органи Пенсійного фонду України (ПФУ) подати звіт про виконання судового рішення та накладають штрафи за їх невиконання без поважних причин (у порядку ст. 382 КАСУ).

При цьому, відсутність коштів (бюджетних асигнувань) до 2020 року, згідно з практикою ВС, поважною причиною переважно не визнавалася, але з 2020 практика зміниласяі ВС вважає, що відсутність фінансових ресурсів поважною причиною все ж таки є (наприклад, постанова ВС від 15.05.2020 у справі №812/1813/18).

Відповідно до правових висновків ВС відсутність в УПФУ реальної фінансової можливості виконати судове рішення внаслідок того, що кошти з Державного бюджету на виплату перерахованих сум пенсії не виділялись, свідчить про те, що УПФУ добровільно здійснено перерахунок пенсії , яка підлягає сплаті за рішенням суду, але у зв`язку з відсутністю коштів відповідні суми виплачені не були (постанова ВС від 19.08.2020 у справі № 140/784/19).

Суд, установлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати (постанова ВС від 27.02.2020 справа № 0640/3719/18).

За практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Шмалько проти України» суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу. Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків».

Точка зору: відсутність у відповідача реальної можливості виконати судове рішення повинна підтверджуватися відповідними доказами (у переважній частині справ це голослівні доводи суб’єкта владних повноважень).

На мою думку, практична ефективність інституту судового контролю у соціальних справах залежить від наявності дієвого законодавчого механізму , розширення меж дискреційних повноважень державних органів щодо шляхів виконання судового рішення.

Наприклад , наразі діє постанова КМУ №649, яка передбачає черговість платежів (така черга може доходити до пенсіонера понад 3 роки, УПФУ навіть якщо й має на своєму рахунку кошти, то вони обліковуються за іншим цільовим призначенням і перерозподілити їх на цілі ( змінювати статтю видатків) задля виконання судових рішень боржник не має права, оскільки законодавством такого не передбачено).

Тобто, на практиці суд зобов’язує УПФУ подати звіт про виконання судового рішення/накладе штраф/визнає протиправними дії чи бездіяльність (за ст.383 КАС України), але це не призведуть до бажаного результату», – зазначає Оксана Епель.

Також, за її словами, існує прогалина в законодавстві щодо виконання рішень судів, якими зобов’язано вчинити певні дії органи ПФУ в Донецькій та Луганській областях.

«На практиці ми зіштовхуємося із ситуацією, що такі УПФУ юридично існують, але фактично у їх складі відсутні працівники (взагалі жодного) бюджетних коштів вони не отримують.

Законодавство не передбачає можливості виконання судового рішення іншим органом ПФУ. Тому позивачі з Донецької та Луганської областей, навіть маючи судове рішення на свою користь стикаються з проблемою, що це рішення взагалі не може бути виконаним на практиці.

Відповідно, застосування інституту судового контролю в таких справах є безрезультатним і потребує пошуку комплексного законодавчого вирішення», – зазначає вона.

«Нагадаю, що у справі «Півень проти України» Європейський суд констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.

Іншою проблемою при застосуванні інституту судового контролю є безпідставне невиконання судових рішень суб’єктами владних повноважень (коли вже вичерпані всі заходи судового контролю).

В такому випадку було б доречно доповнити норми процесуального законодавства і передбачити механізм сповіщення судом правоохоронних органів та подальшу звітність боржника перед судом (аналогічно механізму дії окремої ухвали.) Наразі окрему ухвалу суд може постановити лише, якщо порушення виявлено під час розгляду справи (ст.249 КАСУ), а для ефективного судового контролю можливо передбачити в КАСУ «…під час виконання судового рішення…» або «… під час здійснення судового контролю за виконанням рішення суду…»).

Також слід зазначити, що за ст. 382 КАСУ штраф за невиконання рішення суду накладається саме на керівника відповідного органу. Але, коли орган колегіальний (наприклад, сільська рада), керівник (наприклад, голова сільської ради) не може примусити всіх членів цього органу (депутатів) прийняти конкретне рішення для виконання рішення суду (наприклад, прийняти рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою та інше). Тож, для таких випадків доречним було б внести відповідні зміни та передбачити можливість застосовування судом заходів судового контролю ( штрафу) саме до органу як юридичної особи, а не до його безпосереднього керівника як до фізичної особи», – підкреслює суддя ШААС.

Нагадаємо, що раніше на сайті «Судово-юридичної газети» вийшла стаття стосовно нещодавно зареєстрованого у парламенті законопроекту № 5271 «Про державну політику у сфері подолання наслідків збройної агресії Російської Федерації проти Державного суверенітету України» (далі – стаття). Зокрема, законопроект містить положення, що «обов’язок щодо соціального та пенсійного забезпечення осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, покладений на Російську Федерацію як державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права».

Джерело: Судебно-юридическая газета
205
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА