ХОДОРКОВСЬКИЙ ПРОТИ РОСІЇ: 10 ПРЕТЕНЗІЙ ДО ДЕРЖАВИ ТА 50/50 ВИСНОВКИ ЄСПЛ

Здавалося б політично мотивована кримінальна справа проти відомих у Росії бізнесменів-опозиціонерів виявилася на повірку Європейського суду з прав людини не зовсім такою. Порушення держави були встановлені, але вони були пов’язані із процесом.

ЄСПЛ ухвалив рішення у справі  «Ходорковський і Лєбєдєв проти Росії, № 2» (заяви № 51111/07 та 42757/07), передає інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

Після засудження за ухилення від сплати податків у 2005 році та відправлення у виправні колонії колишнім топ-менеджерам нафтової компанії «Юкос» Михайлу Ходорковському та Платону Лебедєву були пред’явлені нові звинувачення у вчиненні злочинів. Новий судовий розгляд, який розпочався у березні 2009 року, закінчився в грудні 2010 року визнанням їх винними у привласненні або розтраті нафти і відмиванні незаконно одержаних доходів.

Суд встановив, що керівники використовували свій вплив та становище для того, щоб змусити виробничі підприємства «Юкоса» дешево продавати свою сировину торгівельним компаніям «Юкоса», які експортували її на світові ринки за більш високу ціну. Потім прибутки відправлялися на російські і іноземні корпоративні рахунки.

Після вичерпання національних засобів захисту засуджені звернулися до Європейського суду з прав людини із скаргами на численні порушення їхніх прав під час кримінального провадження. Суд у Страсбурзі за окремими претензіями виявив порушення конвенційних гарантій, але водночас відхилив декілька скарг:

1. ЄСПЛ відхилив як неприйнятну скаргу заявників на те, що суд першої інстанції не мав територіальної юрисдикції для розгляду їхньої справи.

2. Також не було виявлено порушення статті 6 § 1 у зв’язку з поведінкою судді суду першої інстанції, яка, як стверджували заявники, демонструвала відсутність неупередженості та незалежності.

3. Права на ефективну участь в судовому розгляді та отримання ефективної правничої допомоги були обмежені в такий спосіб, який не був ані необхідним, ані пропорційним, що є порушенням статті 6 § 1 та 3 (с) Конвенції. Йшлося про порушення конфіденційності відносин адвокат-клієнт, коли суддя переглядав усі документи, які захисники хотіли продемонструвати клієнтам. Крім того, обвинувачених тримали у скляній кабіні, що зменшувало їх безпосередню участь у судовому розгляді і відокремлювало їх від своїх адвокатів. А це унеможливлювало конфіденційний контакт. Застосування цього заходу було питанням звичайної практики, а не безпеки або порядку в суді.

4. ЄСПЛ також встановив порушення статті 6 § 1 та 3 (d) Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін та права на збирання і перевірку доказів. Тут високі судді відзначили, що 1) заявники не мали можливості провести перехресний допит свідків обвинувачення; 2) суд першої інстанції відмовився визнати більшість запропонованих захистом доказів експертів; 3) адвокати не змогли допитати різних свідків захисту, як в Росії, так і закордоном; суд відмовився долучити до матеріалів справи доказ, який підтверджував невинуватість або видати дозвіл про його розкриття.

5. Мало місце порушення статті 6 § 1 разом зі статтею 6 § 3 (с) та (d)  Конвенції (порушення гарантій справедливого судового розгляду), оскільки суд першої інстанції покладався на рішення, ухвалені в інших, пов’язаних з цією, справах. Зокрема, заявники не могли заперечити показання свідків, зачитані з попередніх рішень, або спростувати факти, які були встановлені в них. Крім того, суд покладався на визнання вини в одному з попередніх рішень в справі, в якій заявники не були сторонами, що таким чином це завдавало їм шкоди.

6. Публічні заяви Путіна в 2009 і 2010 роках не порушували права заявників на презумпцію невинуватості (стаття 6 § 2 Конвенції). Тоді прем’єр РФ натякав на те, що заявники були співучасниками вбивств, у зв’язку з якими був засуджений голова служби безпеки «Юкоса». Але заявникам не було пред’явлене обвинувачення в цих злочинах, тож питання захисту відповідно до гарантій статті 6 § 2 Конвенції не виникало. Інші заяви щодо зв’язку із справами шахрая Бернарда Мейдофа та гангстера Аль Капоне, схоже, не мали зв’язку із судовим процесом заявників. Тим більше, що згодом В.Путін пояснював свої зауваження для того, щоб розвіяти будь-яку плутанину.

7. У справі національні органи порушили гарантії статті 7 (Ніякого покарання без закону) Конвенції. Згідно з національним законодавством «привласнення та розтрата» складали тип «розкрадання». Але дії топ-менеджерів «Юкос», як вони стверджували, не підпадали під встановлене законом визначення «розкрадання», оскільки передача нафти від виробничих підприємств торгівельним компаніям відбувалася відповідно до законних операцій з купівлі-продажу. Суд у Страсбурзі зазначив, що угоди були дійсними відповідно до цивільного законодавства в той час і, таким чином, залишалися такими й надалі. Тому було складно зрозуміти, як двостороння операція могла стати «протиправним та безоплатним заволодінням …  чужим майном». Отже злочин, в якому були звинувачені заявники, розширювально і непередбачувано тлумачився на їх шкоду.

8. Мало місце порушення статті 8 (Право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції через відсутність довготривалих побачень з родичами у в установах досудового ув’язнення. У ЄСПЛ раніше вже встановлювали аналогічні порушення з боку РФ, тож не бачили підстав для відходу від попередніх висновків.

9. Європейський суд з прав людини також перевірив, чи виникло друге кримінальне провадження з фактів, які були практично такими ж, як і ті, що призвели до першого засудження заявників відповідно до статті 4 Протоколу № 7 (Право не бути притягненим до суду або покараним двічі) Конвенції і у підсумку відхилив цю скаргу як явно необґрунтовану.

10. Також заявники стверджували, що вони були притягнуті до відповідальності та засуджені з політичних мотивів. ЄСПЛ враховував попередні справи, пов’язані з заявниками, та зазначив, що він відхилив твердження про політично мотивоване переслідування. Під час розгляду їх другого судового процесу він не виявив окремого питання відповідно до статті 18 Конвенції разом зі статтями 6, 7 та статтею 4 Протоколу № 7, і не міг встановити, що закон про відвідування у в’язницях у зв’язку зі статтею 8 був застосований з прихованою метою. Таким чином в цій справі стаття 18 порушена не була.

Оскільки заявники не подавали вимоги справедливої сатисфакції, ЄСПЛ постановив, що виявлення порушення складало достатньо справедливу сатисфакцію завданої їм моральної шкоди.

Двоє суддів ЄСПЛ висловили окрему думку, що частково не збігається з рішенням Суду.

З прес-релізом рішення ЄСПЛ у справі «Ходорковський і Лєбєдєв проти Росії, № 2» (заяви № 51111/07 та 42757/07)  у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.