Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
04.08.2020
АВТОР: Закон і Бізнес

Лицо, отрицающее совершение преступления, не может потом ссылаться на свое искреннее раскаяние — ВС

Ходатайство закрыть криминальное производство в связи с отсутствием состава преступления делает невозможным принятие как смягчающего обстоятельства искреннего раскаяния. Такое заключение сделал ВС в постановлении №149/1596/16-к, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

10 червня 2020 року                         

м.Київ                              

№149/1596/16-к

Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — БОРОДІЯ В.М.,
суддів: СТОРОЖЕНКА С.О., ЧИСТИКА А.О. —

розглянув у закритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілої Особи 3 та прокурора Кузьміна С.В., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21.10.2019 щодо Особи 4, Інформація 1, громадянина України, уродженця с.Качанівка Хмільницького району Вінницької області, раніше не судимого, засудженого за скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст.152 Кримінального кодексу.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини

За вироком Хмільницького районного суду Вінницької області від 23.03.2017 Особу 4 визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.152 КК, та засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі на 3 роки.

Стягнуто з Особи 4 на користь потерпілої Особи 3 моральну шкоду в розмірі 20000 грн., витрати на правову допомогу — 9000 грн.

Вирішено питання щодо відшкодування судових витрат і долю речових доказів.

Особу 4 визнано винуватим у тому, що він 17.10.2015, близько 6:00, перебуваючи біля повороту в напрямку с.Терешпіль, поблизу автобусної зупинки, розташованої на вул.Леніна в с.Качанівка Хмільницького району Вінницької області, підійшов до Особи 3, яка проходила поруч, та, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на задоволення статевої пристрасті проти волі потерпілої, діючи умисно, з метою вчинення насильницького статевого акту, використовуючи фізичну силу, незважаючи на активний фізичний опір потерпілої, затягнув її до автобусної зупинки. Продовжуючи свій злочинний умисел, Особа 4 з метою подолання опору застосував до неї фізичне насильство, а коли потерпілій вдалося вирватись і вона спробувала втекти, Особа 4, наздогнавши її, підняв та відніс у бік від зупинки, де кинув на землю, стягнув з неї одяг та зґвалтував.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 6.04.2018 вирок суду першої інстанції щодо Особи 4 змінив.

Особу 4 визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.152 КК, та постановлено вважати його засудженим за цією статтею до покарання у вигляді позбавлення волі на 3 роки.

Відповідно до ст.75 КК Особу 4 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладенням відповідних обов’язків, передбачених пп.1, 2 ч.1 ст.76 КК.

Верховний Суд постановою від 10.07.2019 ухвалу АСВО від 6.04.2018 щодо Особи 4 скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, а саме — ст.75 КК, внаслідок м’якості та у зв’язку з необхідністю посилення покарання.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 21.10.2019 вирок суду першої інстанції щодо Особи 4 знову змінив.

Призначив Особі 4 покарання за ч.1 ст.152 КК із застосуванням ч.1 ст.69 КК у вигляді 2 років виправних робіт за місцем його роботи із відрахуванням у дохід держави 20% його заробітку щомісячно.

У решті оскаржуваний вирок суду залишено без зміни.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі потерпіла, посилаючись на ст.438 Кримінального процесуального кодексу, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

Потерпіла вважає, що, всупереч вимогам стст.370, 419 КПК, апеляційний суд не обґрунтував належним чином свого рішення про застосування ст.69 КК під час призначення Особі 4 покарання. На її думку, суд апеляційної інстанції не врахував повною мірою ступеня тяжкості вчиненого злочину і особу винуватого, безпідставно визнав пом’якшуючими обставинами щире каяття і добровільне відшкодування шкоди, завданої злочином, а тому неправомірно застосував до засудженого положення ст.69 КК, що призвело до призначення невиправдано м’якого покарання.

Крім того, з касаційною скаргою звернувся також прокурор Кузьмін С.В., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції. Указуючи на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м’якості, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Щодо порушень, допущених судом апеляційної інстанції, прокурор вказує, що суд необґрунтовано визнав обставинами, які пом’якшують покарання Особи 4, добровільне відшкодування шкоди та щире каяття, а також не врахував особи засудженого, тим самим не вмотивував застосування ст.69 КК під час призначення Особі 4 покарання у вигляді виправних робіт на 2 роки.

Крім того, апеляційним судом не враховано позиції потерпілої Особи 3 та її представника, які наполягали на залишенні вироку місцевого суду щодо Особи 4 без змін.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційні скарги потерпілої та прокурора. Просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Потерпіла Особа 3 та її представник підтримали касаційні скарги з викладених у них підстав.

Захисник Паламарчук С.В. та засуджений Особа 4 заперечували щодо задоволення касаційних скарг потерпілої та прокурора <…>.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ст.414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м’якість або через суворість.

Винуватість Особи 4 в інкримінованому йому злочині, доведеність обвинувачення та правильність кваліфікації його дій за ч.1 ст.152 КК у касаційному порядку не оспорюються.

Оцінюючи обґрунтованість доводів, викладених у касаційних скаргах потерпілої та прокурора, Суд ураховує таке.

Положеннями ч.2 ст.50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст.65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов’язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Статті 65—73 КК є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, які судом апеляційної інстанції не дотримано.

За змістом ч.1 ст.69 КК, рішення про призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, суд може прийняти лише за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, умотивувавши своє рішення, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) «Особливої частини» цього кодексу, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) «Особливої частини» цього кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього кодексу.

У результаті перевірки кримінального провадження в порядку касаційної процедури було встановлено, що наведених вимог закону суд апеляційної інстанції не дотримався.

Питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом з тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом стст.409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м’якість або суворість.

З приводу того, чи правильно застосовано ст.69 КК, Суд зазначає, що ч.1 цієї норми надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м’яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину».

Застосування ст.69 КК можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом’якшують покарання відповідно до чч.1 та/або 2 ст.66 КК, і (2) істотно знижують ступінь тяжкості скоєного злочину.

Крім того, Суд зазначає, що ці обставини чи сукупність обставин мають бути в причинному зв’язку з цілями злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у скоєнні злочину, її поведінкою під час скоєння злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця. Суд, посилаючись під час призначення покарання на ст.69 КК, зобов’язаний не лише перелічити обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом’якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість скоєного злочину.

У цій справі суд апеляційної інстанції як на підставу застосування ст.69 КК послався на наявність у засудженого двох пом’якшуючих покарання обставин — щире каяття і добровільне відшкодування шкоди, скоєної злочином. Однак суд жодним чином не обґрунтував, яким є зв’язок цих обставин зі скоєним злочином і чому вони істотно знизили його тяжкість.

Таким чином, висновки суду про можливість застосування до засудженого положень ст.69 КК та призначення йому покарання у вигляді виправних робіт за місцем його роботи на 2 роки з відрахуванням у дохід держави 20% заробітку засудженого не відповідають загальним засадам призначення покарання, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Крім того, мотивуючи незгоду з видом та розміром призначеного Особі 4 покарання і необхідність обрати менш суворе із застосуванням ст.69 КК, апеляційний суд, на відміну від місцевого, визнав пом’якшуючими обставинами щире каяття засудженого та добровільне часткове відшкодування завданих потерпілій збитків. При цьому в ухвалі суд зазначив, що Особа 4 повністю визнав свою винуватість, каявся, неодноразово в ході апеляційного розгляду просив вибачення в потерпілої.

Проте засуджений під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції категорично заперечував доведеність вчинення інкримінованого йому злочину, а також у процесі подання первинної апеляційної скарги просив вирок місцевого суду скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити у зв’язку з відсутністю складу злочину, а вже після скасування ВС ухвали апеляційного суду та повторного апеляційного розгляду змінив свої вимоги. З огляду на викладене рішення апеляційного суду про врахування як пом’якшуючої покарання обставини щирого каяття є сумнівним.

Крім того, дійшовши висновку про законність засудження Особи 4, суд апеляційної інстанції залишив без належної оцінки конкретні обставини справи, зокрема відшкодування шкоди потерпілій.

Так, із матеріалів судової справи вбачається, що Особа 4 перед початком апеляційного розгляду сплатив потерпілій Особі 3 у рахунок відшкодування завданої шкоди 2300 грн., а перед повторним апеляційним розглядом — ще 14210 грн., тобто заявлених потерпілою та присуджених судом першої інстанції на відшкодування завданої шкоди коштів засудженим повною мірою не відшкодовано.

Отже, змінивши вид призначеного Особі 4 покарання з позбавлення волі на виправні роботи, апеляційний суд в ухвалі не навів обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і слугують підставою для призначення більш м’якого покарання відповідно до ст.69 цього кодексу.

Тому закон про кримінальну відповідальність застосовано неправильно, про що слушно йдеться в касаційних скаргах прокурора та потерпілої.

Унаслідок недодержання законодавчих приписів під час застосування вказаної норми матеріального права призначене апеляційним судом засудженому основне покарання за своїм розміром є невиправдано м’яким, як обґрунтовано зазначає про це сторона обвинувачення та потерпіла.

Допущене порушення тягне за собою скасування оспорюваної ухвали з підстав, передбачених пп.2, 3 ч.1 ст.438 КПК, і призначення нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

При цьому необхідно мати на увазі, що, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про винуватість Особи 4 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.152 КК, призначення йому покарання із застосуванням стст.69 та/або 75 КК є неправильним, а захід примусу — м’яким.

З урахуванням викладеного касаційні скарги потерпілої та прокурора підлягають задоволенню.

Керуючись стст.369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги потерпілої Особи 3 та прокурора Кузьміна С.В., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції задовольнити.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21.10.2019 щодо Особи 4 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

 

Джерело: Закон і Бізнес
359
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА