Науковий радник АО «Barristers» Борис Бабін про російське піратство та гамбурзький рахунок.

Міжнародний трибунал з морського права у власному рішенні від 25 травня поставив вимогу РФ звільнити захоплені у листопаді 2018 р. в Чорному морі кораблі ВМС України, 19 голосами “за” (включно з двома особливими думками та трьома заявами суддів); проти виступив лише суддя від РФ. Так само у рішенні вимагається й звільнення полонених моряків та повернення їх під юрисдикцію України. РФ та Україні приписано утриматися від будь-яких дій, які можуть перешкоджати розгляду справи по суті. Звітувати про виконання заходів сторони мають, виходячи із змісту рішення Трибуналу про надання ними позицій у справі, до 25 червня 2019 року.

Що ж, це насправді повна перемога України на нинішньому етапі. Принагідно слід привітати усіх причетних, адже більшого у цій ситуації добитися було вочевидь неможливо. Компромісом від Трибуналу на користь РФ стала відсутність у рішенні вимоги до агресора щодо припинення проти моряків кримінальних проваджень, як це просила у Трибуналу Україна. Бо повністю на бік одної з сторін Трибунал стати, за сталою практикою застосування наднаціональними судами міжнародного права, не може.

Скоріш за усе це рішення можна було отримати раніше на декілька місяців.

Та звісно подібні рішення можна було б отримати й щодо інших захоплених росіянами на морі українців. Але не помиляється лише той, хто нічого не робить, а Україна – зробила.

Вкрай симптоматичною стала свіжа заява російського МЗС стосовно цього рішення Трибуналу. У ній загалом навіть не згадано, що саме вирішив міжнародний суд, лише йдеться про якійсь “безвідповідальні провокації”. Хіба що – про провокації самих росіян. Втім добре, що хоч цей Трибунал росіяни із Нюрнберзьким не сплутали (це можливо ще буде попереду). Але, крім жартів, характерно, що МЗС РФ у нинішній заяві не каже про те, що рішення Трибуналу Росія не визнає та не буде виконувати. Вочевидь цю позицію росіяни для себе ще не сформували, та настільки жорсткого для себе рішення явно не очікували (як і багато хто в Києві; я сам, відверто кажучи, чекав на дещо м`якішу позицію Трибуналу).

Вважаю, що важливими для нинішнього рішення стали системність, грубість та очевидність порушень РФ міжнародного права з 2014 року в цілому. Тобто якщо б цей інцидент не був би біля берегів окупованого Криму, а трапився з кораблями ВМС України десь в інших водах – Трибунал міг мати трохи інші міркування, виходячи серед іншого із правосвідомості суддів, добре обізнаних про те, хто є агресором у цій частині світу. Також характерно, що у заяві МЗС РФ чітко вказано про наступну участь держави-агресора у розгляді справи щодо Керченського інциденту міжнародним арбітражем по суті.

Бо сьогоднішнє рішення – це лише своєрідний міжнародно-правовий “запобіжний захід”, а “вирок по суті” у нас попереду, і процес триватиме декілька років. Тепер ясно, що, чи документальна чи усна, – але позиція РФ буде у цьому процесі росіянами активно розвиватися та надаватися в Гаагу, та грати в “нас тут нема” росіяни не стануть. Ставки занадто великі. Тому усі мої попередні міркування щодо дискусійних питань позиції України з порядку денного не знято, благо ще є час для її посилення.

Важливим у рішенні можна вважати відкидання Трибуналом позиції росіян про нібито “таємне та віроломне” прямування кораблів ВМС України до Керченської протоки та визнання важливості для вирішення справи обставин блокування росіянами проходу через протоку для українських кораблів. У доданих до рішення Трибуналу окремих думках суддів багато йдеться про співставлення права війни та морського права, бо позиція Трибуналу полягає у тому, що кораблі були захоплені росіянами в рамках “правоохоронної діяльності” а не у режимі воєнного протистояння.

І тут дійсно можна міркувати про співставлення загального стану україно-російського міждержавного конфлікту та “мирного” рішення Трибуналу. Але вважаю, що якщо обидві сторони конфлікту вирішують окремий спір між собою за законами “мирного часу” – на загальний стан та правовий режим конфлікту рішення Трибуналу не впливає.

Втім це рішення може вплинути на кваліфікацію дій сторін Керченського інциденту. Бо військовий корабель за правом війни та у стані конфлікту за загальних умов є законною ціллю та напад на нього не є порушенням міжнародного права. Але не в ситуації перемир’я між сторонами, повної або часткової капітуляції одної з них. Бо за таких умов напад на кораблі є актом віроломства (а не агресії як наразі вважає українська військова прокуратура), а самі судна захищаються морським правом мирного часу. Що власне й підтвердив Трибунал.

З іншого боку якщо б у поки віртуальних на сьогодні (на жаль) справах про порушення російськими слідчими, прокурорами та суддями законів та звичаїв війни щодо поводження з українськими моряками в Криму та Москві були б адвокати – рішення Трибуналу вони б використали.

Найголовнішим залишається питання виконання рішення Трибуналу росіянами та відшкодування ними порушених прав України. У цьому контексті цікавим є досвід справи “Arctic Sunrise”, яку в Трибуналі в частині невідкладних заходів наприкінці 2013 р. виграли проти РФ Нідерланди. Він важливий не лише у тому, що росіяни дуже швидко випустили екіпаж захопленого ними судна після рішення трибуналу, спочатку під залог, а потім через “амністію” заявляючи водночас про невизнання рішення Трибуналу, та навіть не тим що через півроку РФ дозволила екіпажу забрати сам криголам з Мурманська. Важливим є й навіть не те, що у фінальному рішенні справи в липні 2017 р. (яке Нідерланди виграли також) Трибунал присудив РФ сплатити Нідерландам компенсацію за ушкодження криголаму (1,7 млн. євро), нематеріальну шкоду понесену криголамом (600 тис. євро), компенсацію за шкоду отриману через невикористання криголаму (2,46 млн. євро), та більше 640 тис. євро інших витрат уряду Нідерландів у цій справі. Насправді дуже цікавим та важливим стало рішення РФ досягти у цій справі мирової угоди з Нідерландами шляхом надання Росією 2,7 млн. євро Грінпісу. Це рішення, яким РФ дещо зекономило витрати та зберегло якійсь “клаптик обличчя”, було, з термінової ініціативи РФ, досягнуто між двома державами… 17 травня 2019 р. Отже, як не парадоксально, Грінпіс сьогодні дещо винний ВМС та МЗС України, бо звісно таких збігів обставин не буває. Ну й приклад цієї справи свідчить про майбутній вірогідний шлях подій – якусь “амністію” екіпажам кораблів, їх видачу в Україну (скоріш за усе через якогось “мизамирного” проросійського політика третьої вагової категорії), передачу кораблів на материкову Україну у повністю непридатному для користування стані.

Додам, що росіяни цього тижня перенесли на два місяці в Криму засідання “суду” по суті у справі капітана викраденого ними у травні 2018 р. рибальського судна “0041”, серед іншого очікуючи на рішення в Гамбурзі. Тому може МЗС України нарешті згадає й про цей кейс, де постраждалі очаківські рибалки, на відміну від Грінпісу та наших військових моряків, не мають наразі жодної перспективи отримати ніякого відшкодування.