Не всі адвокати оданково рівні?

В Україні шаленими темпами продовжується процес реформ. За останні декілька років, не без істотного тиску міжнародної спільноти, суттєвих змін зазнали основні органи державного управління, було створено низка нових, в тому числі і антикорупційних органів. Особливо дісталося судовій системі та системі правоохоронних органів. Не минула ця доля і українських адвокатів.

Ще в лютому 2018 року Адміністрацією Президента України було анонсовано проект змін, а фактично нову редакцію закону, метою і завданнями якого в котре і по – новому врегулювати правовий статус та принципи функціонування інституту адвокатури. І от нарешті 06.09.2018 року Президентом України внесено до Верховної ради України законопроект №9055 “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.

Верховною Радою України 2 червня 2016 року було ухвалено Закон України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)”. Зазначеними змінами передбачено, що виключно адвокат має право  здійснювати представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Відповідно до пояснювальної записки завданням цього законопроекту серед іншого є підсилення гарантій незалежності адвокатури, впорядкування доступу до професії, зниження корупційних ризиків, передбачає новий порядок складення кваліфікаційного іспиту та закріплюються вимоги, необхідні для набуття статусу адвоката, скасовує платне стажування після складення кваліфікаційного іспиту.

Все це дуже добре, але навіть при “поверхневому огляді” відразу кидається у очі значне підкручування гайок для адвокатів “другого” чи навіть “третього” сорту. Так, саме цей законопроект містить положення, які на майбутнє закріплюють принципи внутрішнього розшарування адвокатської спільноти.

Зокрема, п.2, ч.1 ст.1 законопроекту визначає адвокатську діяльність як незалежну професійну діяльність адвоката щодо надання клієнту правничої допомоги та інші види діяльності, передбачені цим законопроектом.

При цьому п.4 ст.28 законопроекту визначає що адвокат, який уклав трудовий договір (контракт) з особою, яка не є адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням, не має права здійснювати адвокатську діяльність та зобов’язаний зупинити її у встановленому порядку, крім випадків, коли його діяльність за таким трудовим договором (контрактом)  є науковою, викладацькою чи творчою.

Звісно неповноцінному адвокату дозволили зберігає статус адвоката, право представництва але виключно свого роботодавця в суді та ще користуватися певними правами які мають адвокати, які здійснюють саме адвокатську діяльність.

Більш того, плебейським адвокатам взагалі на законодавчому рівні забороняється приймати участь в роботі органів адвокатського самоуправління, роботу яких доречи в значній мірі планується фінансувати за рахунок їхніх коштів, адже вони все одно повинні сплачувати 50% від щорічного внеску правильних адвокатів. п.6 ст.28 залишає право таким адвокатам лише брати участь у конференціях адвокатів та бути обраним як делегат з’їзду адвокатів.

Так, відповідно до ст. 54. Система органів адвокатського самоврядування України складається з національні та регіональні органи адвокатського самоврядування, до яких відносяться конференції адвокатів регіону та з’їзд адвокатів України. Зазначена норма проекту закону відразу ж конфліктує з п.2 ст.49 відповідно до якої брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування та бути обраними до їх складу можуть лише адвокати України, які здійснюють адвокатську діяльність.

Таким чином в законі відразу ж закладається основа для не допуску такої категорії адвокатів навіть до мінімальної участі в роботі органів адвокатського самоврядування. Не слід забувати, що в країні на кожного адвоката що здійснює адвокатську діяльність вже зараз в рази більше адвокатів які працюють по трудовому договору. Всіх цих адвокатів фактично зобов’язують сплачувати на сьогоднішній день близько 900,0 грн. на рік, але при цьому жодним чином не впливати на їх розподіл чи взагалі здійснювати хоча б мінімальний контроль за використанням цих значних в межах країни коштів.

Не слід залишати поза увагою, що чинним Законом “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” передбачено право будь – якого адвоката України брати повноцінну участь в житті адвокатського самоврядування, в тому числі відповідно і бути обраним до органів управління.

Особливо ця новела має значення, враховуючи п.4,5,6 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень, якими фактично призначаються дострокові перевибори до Ради адвокатів України, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Вищої ревізійної комісії адвокатури, рад адвокатів регіонів, кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (звісно з врахуванням дисциплінарних палат) регіонів та ревізійних комісій адвокатів регіонів в строк від 6 місяців до 1 року.

Фактично певні положення даного законопроекту розвалюють існуючу систему адвокатського самоврядування, яке незважаючи на низку конфліктів та протиріч особливо в Раді адвокатів м. Києва та КДКА, все ж таки достатньо ефективно функціонує,  відстороняють переважну більшість електорату, а саме другосортних адвокатів від можливості активно впливати на формування та роботу органів самоврядування, та відкривають простір для обрання, а скоріш призначення зручних зацікавленим особам людей на керівні посади в адвокатському самоврядуванні.

Залишається сподіватися, що викладені вище обставини чи прогалини носять суто технічний характер та будуть усунуті в процесі доопрацювання даного законопроекту. Адже побудова механізмів внутрішнього регулювання адвокатської спільноти повинна відбуватися без сумніву на принципах рівності, справедливості та незалежності по відношенню до кожного окремо взятого адвоката.