Обличчям у підлогу: хто відповість за завдану бізнесу під час обшуків шкоду

І чому зараз ніхто не несе персональної відповідальності за неправильні дії правоохоронців

Днями міністр юстиції Павло Петренко заявив про ініціювання персональної відповідальності правоохоронців за заподіяння шкоди підприємствам під час проведення обшуків. На перший погляд – непогана ідея. Дійсно, досить вже державі терпіти, пора б слідчому й копієчкою відповісти. Багато хто, напевне, вже уявили, як слідчий щомісяця, до кінця своїх днів, відраховує зі своєї заробітної плати скривдженому підприємству енну суму. Або ні, краще – слідчому наклали арешт на квартиру тещі та «бабусин» автомобіль, потім продали це з торгів і покрили збитки. Сюрреалізм?! На жаль, так. Mind звернувся до Дениса Овчарова, керівника практики захисту бізнесу Lavrynovych&Partners Law Firm, з проханням розповісти, хто за що відповідає під час обшуків, і чи існують на сьогодні взагалі способи для бізнесу вийти з такої ситуації без втрат.

Суддю – не можна дратувати. Перш ніж шукати крайніх, розберемося, у чому ж проблематика бізнес-обшуків з ознаками свавілля. Санкціонує обшук слідчий суддя, механізм притягнення його до відповідальності за поспішність такого рішення реалізує Вища рада правосуддя. Типова відмовка суддів – це надмірне завантаження справами, а також дефіцит кадрів. Скарг на суддів мало, оскільки рівень довіри до нового контролюючого органу – низький. Крім того, як показує практика, той суддя, який виносив ухвалу про проведення обшуку, розглядає й скарги на повернення тимчасово вилученого майна і зняття арешту. Тому фраза «давайте не дратувати суддю» так часто звучить з вуст бізнесменів.

Слідчі – не розслідують. Слідчий, він же – виконавець волі процесуального керівника з прокуратури, несе кримінальну та дисциплінарну відповідальність за порушення, допущені під час обшуку. Зазвичай такі порушення – у необґрунтованому ухваленні рішення про злом дверей, вилучення особистих речей, зокрема мобільних телефонів, грошових коштів, а також у санкціонуванні психологічного насильства. Не забуваємо й про блокування господарської діяльності підприємства шляхом вилучення обладнання або носіїв інформації. Часто на обшуках відбуваються крадіжки, але розслідувати їх ніхто не поспішає.

Поліція – не захищає. На сьогодні жодна правоохоронна структура не відзвітувала перед громадськістю про кількість скарг і заяв на подібні дії слідчих та власну реакцію на них. Такою ж бездіяльністю славиться і патрульна поліція, яку часто викликають на місце проведення обшуку з метою фіксації й попередження можливих порушень.

В Україні немає чіткої законодавчої позиції про підсудність таких спорів. Крім того, з огляду на реформи у судовій системі, а також небажання представників правоохоронних органів визнавати провину у подібних порушеннях, судові процеси йдуть через усі інстанції у кілька кіл пекла – аж до Європейського суду. Український бізнес не готовий від 3 до 10 років чекати сатисфакції, і при цьому нести витрати, починаючи від правової допомоги, закінчуючи дорогими експертизами матеріального і морального збитку.

Адвокатів – не чують. Адвокати розуміють безперспективність результатів обшуку, якщо під час його проведення були процесуальні порушення. Але про ці порушення суд готовий слухати тільки на судовому засіданні при дослідженні доказів. Деякі слідчі судді вважають, що критерієм порушень під час обшуку і однією з підстав повернення вилученого майна є вирок щодо слідчого або процесуального керівника. Інші аргументи й докази свавілля їх не цікавлять.

Суди – зволікають. Як показує практика, часто подібні справи не доходять навіть до повідомлення про підозру, при цьому правоохоронні органи наполягають на збільшенні термінів розслідування по так званих фактових справах. Якщо державні чиновники не можуть свої тези «про маски-шоу стоп» реалізувати в законопроекті, то це точно не персональна відповідальність слідчого та інших учасників обшуку.

Набагато ефективніше залучати «стартапщиків» (так називають групи правоохоронців, що бажають заробити на обшуках. – Mind) до кримінальної відповідальності, і в рамках неї відшкодовувати збиток. Ніхто не проти, якщо збиток відшкодовуватиметься в порядку регресу, і механізм такий є. Однак перекидати відповідальність держави за «наїзди» на виконавців – неправильно.