Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
24.05.2018
АВТОР: Партнер АО "Barristers" Левковець Андрій

Оценка – два. Должны ли следственные судьи оценивать доказательства?

Під час розгляду клопотань слідчими суддями, особливо при вирішенні питання щодо застосування запобіжних заходів, захисниками часто ставиться питання щодо обґрунтованості підозри.

Одним з критеріїв перевірки обґрунтованості підозри є перевірка підтвердження обставин, викладених в повідомленні про підозру, наявними в матеріалах провадження доказами.

На превеликий жаль та подив, слідчі судді під час розгляду цьогого критерію, здебільшого займають позицію, що на стадії досудового розслідування слідчий суддя не має права вирішувати питання допустимості та належності доказів, тому фактично не вдаються до їх оцінки.

Для прикладу можна навести ухвалу колегії суддів Апеляційного суду м. Києва від 27 липня 2016 році у справі № 11-сс/796/2389/2016, де колегія зазначила таке: «При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що слідчий суддя на цій стадії провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності й допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов’язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною, а надані матеріали містять достатньо правових підстав для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно».

Проте така позиція суддів є досить спірною, оскільки, по-перше, вона не ґрунтується на нормі процесуального закону, по-друге, прямо суперечить одразу декількам нормам процесуального законодавства.

Так, відповідно до положень ч. 3 ст. 17 КПК України, підозра не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

Таким чином, законодавець безпосередньо пов’язує обґрунтованість підозри з законністю отримання доказів, отже, вказана норма не тільки дає право, а й зобов’язує слідчого суддю та захисника звертати увагу на матеріали, які свідчать про законність чи незаконність отримання доказів, які були покладені в основу повідомлення про підозру, бо незаконність їх отримання вказує на необґрунтованість підозри, адже на стадії судового розгляду перевіряти обґрунтованість підозри вже недоречно.

Окрім того, на необхідність дослідження доказів на стадії досудового розслідування вказує й зміст частини 1 статті 84 КПК України, відповідно до якої доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також пункт 1 частини 1 статті 178 КПК України, яким передбачено, що при обранні запобіжного заходу слідчий суддя має оцінювати вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.

У цьому випадку, очевидно, слід погодитись з тим, що обґрунтованість підозри з точки зору підтвердження викладених в ній обставин реальними доказами (вагомість доказів), має безпосереднє значення для кримінального провадження, бо інакше повідомлення про підозру є просто художнім оповіданням слідчого. Отже, слідчий суддя має досліджувати докази та на їх підставі встановлювати відповідні обставини.

Така функція слідчого судді випливає й безпосередньо з визначення, закріпленого в статті 3 КПК України, відповідно до якого слідчий суддя — це суддя, до повноважень якого належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. А чи можливо здійснити належний контроль за дотриманням прав підозрюваного, не досліджуючи зміст доказів та законність механізму їх отримання — питання, вважаю, риторичне.

Водночас у частині 1 статті 94 КПК України, яка регламентує поняття оцінки доказів, серед іншого зазначено, що слідчий суддя здійснює оцінку кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Отже, з викладеного можна зробити висновок, що слідчий суддя під час розгляду клопотань на стадії досудового розслідування має право та обов’язок не тільки досліджувати докази, надані сторонами, а й надавати їм відповідну оцінку щодо допустимості та належності й обґрунтовувати своїми висновками з цього приводу відповідні рішення.

До того ж законодавець убезпечив сторону обвинувачення від можливої шкоди, що може бути завдана розслідуванню такою оцінкою доказів і встановленням відповідних висновків.

Так, у статті 198 КПК України, наприклад, передбачено, що висловлені в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються підозри, не мають преюдиціального значення для суду чи слідчого під час цього або іншого кримінального провадження.

Таким чином, наведений вище аналіз норм законодавства, вказує на наявність у слідчих суддів не тільки права, а й обов’язку досліджувати докази та надавати їм оцінку щодо їх допустимості та належності при вирішенні клопотань та скарг під час досудового розслідування, тому закликаємо представників Феміди бути більш вимогливими до якісної складової діяльності правоохоронних органів і сміливими при здійсненні судового контролю за дотриманням прав людини.

Джерело: Юридическая практика
1483
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА