При обранні запобіжного заходу може враховуватися відсутність у підозрюваного роботи

Підозрюваний ніде не працює. Залишаючись у соціумі, він вчинятиме нові злочини. Правомірність такого популярного серед правоохоронних органів обґрунтування необхідності утримання під вартою розглядав Європейський суд з прав людини.

У Страсбург звернувся Антон Щенсновічюс, якому правоохоронні органи Литви закидали участь у збройному угрупуванні і на підставі того, що він ніде працює, може вчиняти нові злочини.

Підозрюваний апелював до того, що за таким принципом можна помістити за ґрати всіх безробітних. Але наявні у справі фактичні дані схилили суд до необхідності взяття заявника під варту.

Тривалість обмеження волі Щенсновічюс оскаржив в усіх національних інстанціях, втім, верховний суд виправдав правоохоронців складністю справи, яка стосувалася п’ятдесяти підозрюваних.

Посилання на статтю 5 (право на свободу та особисту недоторканність) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у ЄСПЛ також не мало успіху. Суд, ухвалюючи рішення у справі «Щенсновічюс проти Литви» порушення не побачив.

Втім, судді констатували порушення ст. 3 (заборона катування) Конвенції. Скаржник також посилався на незадовільні обставини утримання: протягом досудового слідства підозрюваний знаходився у тісній камері (3 кв. м. на людину), яка була холодна взимку та спекотна влітку.

Цікаво, що нещодавно ЄСПЛ у справі «Пілаліс та інші проти Греції» не знайшов порушення статті 3 Конвенції щодо ув’язнених, які мали менш ніж 3 кв. м особистого простору у камерах.