Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
18.08.2020
АВТОР: Леонід Лазебний

Речі, призначені тільки для обслуговування належного сторонам нерухомого майна, не є окремими об’єктами права власності

17 червня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/12712/19 скасував постанову апеляційного суду, який неправильно застосував ст.ст. 186203638 ЦК України та задовольнив аимоги позивача. Чиї права та інтереси не були порушені.

ТОВ «Санган» звернулось до суду з позовом до ТОВ «Крейцер» про визнання недійсним договору про поділ нежилого будинку, в якому вказало, що всупереч вимогам ст.ст. 203628638 Цивільного кодексу України до предмету спірного договору не увійшла приналежна річ – димова труба, розташована поруч з будівлею та призначена для її обслуговування, що порушує права позивача, як співвласника майна, внаслідок незаконного одноособового використання цього спільного майна відповідачем та, відповідно, свідчить про недійсність договору про поділ в силу ст. 215 ЦК України.

Рішенням господарського суду в позові відмовлено з тих мотивів, що спірна димова труба є приналежністю до нежитлового будинку, що був предметом поділу за оспорюваним договором. Отже, відповідно до положень ст.ст. 186355, 357 ЦК України позивач і відповідач пропорційно набули права спільної часткової власності на димову трубу одночасно з набуттям права власності на головну річ – нежитловий будинок. Оскільки димову трубу неможливо поділити без втрати її призначення, вона перебуває у спільній частковій власності сторін.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення ст.ст. 3, 1516203215 ЦК України та не врахував, що задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) такого права відповідачем.

Верховний Суд зазначив, що за змістом спірного договору співвласники нерухомого майна здійснили його поділ в натурі: домовилися про порядок користування приміщеннями у нежитловому будинку, набутому сторонами у власність у відповідних частках за окремими договорами купівлі-продажу. Отже, внаслідок укладення спірного правочину співвласники на власний розсуд та на основі вільного волевиявлення домовилися про порядок володіння та користування набутим у спільну часткову власність нерухомим майном, як це передбачено ст. 358 ЦК України. Безпосередньо це майно і є предметом укладеного між сторонами договору, тобто його істотною умовою в розумінні ст. 638 ЦК України.

Що ж до приналежних речей, які призначені для обслуговування належного сторонам нерухомого майна, то згідно зі ст.ст. 186190, 316 ЦК України вони не є окремими об’єктами права власності, а лише слідують за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, співвласники нерухомого майна набувають речових прав на приналежності пропорційно належним їм часткам відповідної головної речі, а окреме погодження порядку володіння та користування приналежностями здійснюється за взаємною згодою співвласників. Відсутність окремої домовленості співвласників щодо такого порядку не нівелює набутого одночасно з придбанням головної речі речового права на них у відповідних частках, а отже, не порушує права власності співвласників нерухомості.

У цій справі не встановлено, яким саме конкретним, зрозумілим та дієвим чином спірний договір порушує права позивача як співвласника нерухомості у зв’язку з невключенням до його умов приналежної речі.

За усталеною практикою ВС позивач, звертаючись з позовом про визнання договору недійсним як такого, що суперечить вимогам законодавства, на підставі загальних норм ч. 1 ст. 203 та ст. 215 ЦК України, повинен одночасно послатися на конкретну норму законодавства, якій цей договір не відповідає (яка була порушена в момент його укладення). При цьому зазначена позивачем як правове обґрунтування недійсності договору про поділ майна ст. 638 ЦК України врегульовує саме порядок укладення договору (правочину). Недотримання вимог цієї норми при укладенні договору, зокрема, недосягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, свідчить про його неукладення, проте у будь-якому разі не є підставою для оспорювання дійсності укладеного правочину.

Однак у цій справі не встановлено ані того факту, що правочин є недійсним з огляду на правову природу приналежної речі чи на відсутність правового обґрунтування його недійсності (позивач не посилається на правову норму, яка свідчила б про недійсність спірного правочину), ані факту його неукладеності, оскільки сама по собі відсутність приналежної речі у переліку приміщень у нерухомому майні, яке є основною річчю, не свідчить про його неукладеність.

Повний текст рішення

Джерело: lexinform.com.ua
303
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА