Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
28.08.2020
АВТОР: Ольга Ковальська

Щодо статусу майна, вилученого під час проведення обшуку

Проблема меж законності дій слідчого, прокурора щодо вилучення за результатами обшуку майна й подальшого офомлення його статусу в рамках кримінального провадження була й залишається однією із найактуальніших і сьогодні. Насамперед тому, що це тісно пов’язано з питаннями прав власності громадян, управління й розпорядження активами підприємств, майном і документами суб’єктів господарської діяльності тощо.

Проблема законності дій слідчого

Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Згідно з ч. 1 ст. 235 ЦК України право вланості є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому однією із засад кримінального провадження відповідно до ст. 7 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) є недоторканність права власності, що передбачає можливість позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження лише на підставі мотивованого судового рішення, ухваленого в пордяку, передбаченому цим Кодексом.

У контексті розглядуваного питання головною проблемою оцінки законності дій слідчого, прокурора під час вилучення майна за результатами проведення обшуку були й залишаються законодавчі прогалини щодо юридичного оформлення статусу вилученого за ухвалою слідчого судді майна та повсякчасний вихід стороною обвинувачення за межі визначеного переліку майна, дозвіл на вилучення якого надається ухвалою слідчого судді.

Щодо поняття «речові докази»

Зокрема, при зверненні до суду з відповідним клопотанням про проведення обшуку, слідчий, прокурор відповідно до ст. 234 КПК України мають, окрім іншого, вказати індивідуальні або родові ознаки речей, документів, іншого майна або осіб, яких планується відшукати, а також їхній зв’язок із вчиненим кримінальним правоворушенням, а також довести, що дані речі й документи мають значення для досудового розслідування, а відомості, які містяться у цих речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду. Так, відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 93 КПК України).

Обшук — слідча дія, яка проводиться на підставі ухвали слідчого судді з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Отже, отримавши за результатами розгляду клопотання ухвалу слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку з відповідним переліком речей та прибувши на місце обшуку, сторона обвинувачання отримує можливість доступу та вилучення речей, документів, а також іншого зазначеного в переліку майна. Із цього моменту і починають виникати болючі нюанси вказаної проблеми.

Аргументація слідчого при цьому, як правило, зводиться до того, що документів, речей велика кількість, можливості вивчати й оцінювати кожен матеріальний об’єкт на предмет того, необхідний він слідству, чи ні, на місці обшуку немає часу й можливості, тому вилучатимуться всі речі, документи, майно, які в разі відсутності інтересу для слідства опісля будуть повернуті власнику, розпоряднику майна. Разом із тим, дуже часто речі, документи в подальшому утримуються органом досудового розслідування без звернення до суду в порядку ч. 5 ст. 171 КПК України з клопотанням про його арешт і лише після звернення до слідчого судді представників власника майна, суб’єктів господарської діяльності, їх авдокатів, на підставі судових рішень зобов’язують орган розслідування повернути тимчасово вилучене майно. Єдиним можливим захистом для представників суб’єктів господарювання (як і кожного володільця такого майна) в разі їх незгоди з вилученням конкретних документів залишається внесення відповідних зауважень до протоколу та подальшого оскарження незаконних дій слідчого, прокурора в порядку ст. 174, п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України.

Вилучення грошових коштів

Окреме питання стосується вилучення грошових коштів. Практика складається таким чином, що грошові кошти вилучаються як у випадках безпосереднього зазначення їх у резолютивній частині ухвали слідчого судді, в переважній більшості з формулюванням «гроші, отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення», так і без прямого дозволу на їх вилучення. І в даній ситуації, у зв’язку з тим, що грошові кошти (якщо вони не були задіяні в контрольованій та оперативній закупці з відображенням номерів купюр) не можуть бути встановлені за індивідуальними ознаками, то в кожному випадку особа, в якої вони вилучаються, вимушена доводити законне походження цих коштів і надавати стороні обвинувачення підтверджучі документи. Вказані обставини призводять до постійного зловживання в цій частині, і практика оскарження законності підстав вилучення грошових коштів досить активна.

У зв’язку з тим, що відповідні положення процесуального закону щодо дозволу на тимчасове вилучення майна стали одним з інструментів тиску силовиків на представників бізнесу, коли перші, отримавши, наприклад, дозвіл на вилучення лише конкретних речей, документів, «за компанію» забирали й комп’ютери з базами даних, сервери, жорсткі диски, мобільні телефони керівників, бухгалтерію, решту документації, не пов’язаної з конкретним кримінальним правопорушенням, таким чином фактично блокуючи господарську діяльність підприємства, законодавець декілька разів обмежував можливості щодо здійснення такого вилучення майна. Так, у грудні 2015 року прийнято норму (Закон №191-VIII), якою закріплено можливість тимчасового вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження лише якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі про дозвіл на проведення огляду, обшуку.

Законом № 2213-VIII від 16.11.2017 р. взагалі заборонено тимчасове вилучення інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на на них міститься, є необхідною умовою для проведення експертного дослідження, або якщо такі об’єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопрушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов’язаний з подоланням системи логічного захисту.

Цим же законом закріплено й можливість слідчого, прокурора здійснювати із залученням спеціаліста копіювання інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід’ємних частинах. Введення цієї норми однозначно було необхідним з огляду на те, що фактично таке копіювання інформації з перелічених ресурсів неодноразово здійснювалося стороною обвинувачення в рамках досудового розслідування кримінальних проваджень, але в подальшому допустимість відповідних доказів ставилася судом під сумнів. Нормативний дозвіл на проведення таких дій поставив крапку в питанні законності доступу до інформаційного контенту даних матеріальних ресурсів.

Реалії судової практики

На жаль, повсякчасною є практика узагальненого переліку в резолютивній частині ухвал суду про дозвіл на проведення огляду, обшуку речей, документів або іншого майна, яке планується відшукати, хоча відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 234 КПК України клопотання про проведення обшуку повинно містити відомості про індивідуальні або родові ознаки речей, документів, майна. Досить часто в ухвалах суду траплялися формулювання «а також інші речі та документи, які можуть мати значення для досудового розслідування», що, безумовно, є підставою для зловживань і випадків вилучення всього, що вважає за необхідне слідчий, прокурор.

Викликає безліч дискусій і питання щодо «законного оформлення» вилученого за ухвалою слідчого судді майна, адже, на думку багатьох адвокатів, таке майно, в разі якщо прокурор має намір використостовувати його як доказ у суді, повинне не лише визнаватися речовим доказом відповідною постановою слідчого або прокурора, але на нього в обов’язковому порядку має бути накладено арешт відповідно до ст. 170 КПК України. Разом із тим, у самому КПК України прямо не зазначено обов’язок слідчого, прокурора звертатися протягом визначеного часу після проведення обшуку з арештом вилученого за ухвалою слідчого судді майна. В даному випадку позиція адвокатів аргуметнується тим, що слідчий, прокурор мають можливість вилучати й утримувати таке майно на власний розсуд, формально посилаючись на те, що дозвіл на його вилучення надав суд, а в разі подання клопотання про арешт фактично виникає необхідність доводити, що стосовно даного конкретного майна існує сукупність підстав чи підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації в підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації в юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірно вигоди, можливої конфіскації майна. Тобто de factо мова про те, що законність утримання такого майна органом досудового розслідування в кожному конкретному випадку має повторно пройти через судовий «фільтр», і слідчому, прокурору знову доведеться визначати відповідні підстави й обставини як і відповідність даних об’єктів критеріям доказів.

Замість висновку

Викладене вище свідчить про однозначну необхідність правового врегулювання в межах КПК України більш чіткого алгоритму дій слідчого та (або) прокурора з вилученим за ухвалою слідчого судді майном та подальшого закріплення його правового статусу, а також більш ретельної уваги слідчих суддів до питання розгляду клопотань слідчого, прокурора про надання дозволу на обшук у частині визначення переліку майна, дозвіл на вилучення якого надається, зокрема, його індивіадуальних та родових ознак.

Джерело: Юридичний вісник України
470
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА