ТОП-10 змін до Господарського процесуального кодексу України

Набрання 15 грудня 2017 року чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року  можна розглядати як один із останніх та знакових етапів запровадженої в Україні судової реформи, що має вирішальне значення для судової реформи в цілому.

Більшість новацій, які запропоновано Господарським процесуальним кодексом України в редакції від 03.10.2017 року (далі – нова редакція ГПК), є абсолютно новими для всіх країн пострадянського простору та мають на меті наближення української системи правосуддя до стандартів та рекомендацій Ради Європи.

Розглянемо десять найбільш суттєвих новел господарського процесу.

1. Проведено уніфікацію термінології та процедур господарського, цивільного та адміністративного процесів

У тексті прийнятих нових редакцій кодексів законодавець уніфікував термінологію та основні процедури, які застосовуються у господарському, цивільному та адміністративному судочинстві із збереженням специфіки завдання судочинства кожної юрисдикції. Уніфікація форми запропонована законодавцем для різних видів судочинства є корисною і зручною як для суддів, так і для учасників судового процесу. Так, має знизитись ризик можливої процесуальної помилки, плутанини та, як наслідок, неможливості вчинення необхідних учаснику процесу процесуальних дій через різну термінологію щодо подібних процедур чи дій  в різних видах судочинства, що має підняти рівень довіри до судової системи з боку населення як «споживача послуг судової системи».

Проте є і зворотній бік такої уніфікації. Господарський процесуальний кодекс України в редакції до 03.10.2017 року (далі – попередня редакція ГПК) відрізнявся простотою і гнучкістю положень, пристосованістю до оперативного і неформалізованого вирішення господарських спорів. Нова редакція ГПК стала громіздкою та не повною мірою враховує специфіку господарського процесу в межах впровадження узагальненої моделі різних видів судочинства. Розробники нової редакції ГПК зосередилися на уніфікації, впровадженні певних ідеальних моделей та теоретичних, умовних стандартів судочинства, але без врахування всього комплексу правових питань, проблем та ситуацій, які має вирішувати ГПК. Автори нової редакції ГПК пішли шляхом надмірного регулювання процесуальної діяльності та обмеження самостійності суду у визначенні порядку слухання справи, введення невластивих господарському судочинству інститутів, надмірну формалізацію процесу. Як результат, це може створити умови, за яких існуватиме ризик використання приписів закону для зловживання процесуальними правами, затягування процесу та перекручення його завдань.

2. Чітко визначено завдання та засади господарського судочинства

Загальні положення нової редакції ГПК порівняно з попередньою редакцією ГПК передбачають завдання та основні засади господарського судочинства в окремій статті. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, що зосереджує господарські суди саме на вирішенні існуючих спорів на засадах передусім верховенства права, запроваджено також такі засади, як диспозитивність, пропорційність, розумність строків розгляду справи, що є визначальними при використанні судами їх дискреційних повноважень (ст.2 нової редакції ГПК).

Наявність чітко сформульованого завдання має не тільки методологічне та теоретичне значення. Практичний аспект цієї новації вбачається у впровадженні головного критерію, якого мають дотримуватися судді та учасники судового процесу при вирішенні господарських спорів. Відхилення від вказаного завдання ставить під сумнів результати розгляду справи та відповідність такого рішення загальним принципам права.

3. Обов’язковою стає не лише повне аудіо-, а й відеофіксування судового засідання (ч.14 ст.8 ГПК України)

За клопотанням сторони суд забезпечує трансляцію процесу в мережі Інтернет. При цьому відео та аудіофіксування може здійснюватися як альтернативно одне одному так і одночасно разом. Якщо всі учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, здійснюється транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет в обов’язковому порядку (ч.6 ст. 8 нової редакції  ГПК). Таким чином створюються умови для впровадження досягнень сучасної науки і техніки в процес здійснення судочинства, тим самим гласність судового процесу забезпечується на більш високому рівні в порівнянні з нещодавнім минулим. Звичайно існують певні сумніви стосовно оперативного забезпечення технічної можливості реалізації такого транслювання найближчим часом.

4. Розширено перелік способів судового захисту, фактично він не є вичерпним

Нова редакція ГПК розширила перелік способів судового захисту в порівнянні з передбаченими ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України шляхом передбачення можливості захисту прав не тільки у спосіб визначений законом або договором, але і в інший викладений у позові спосіб, який не суперечить закону та ефективно захищає право (ст.5 нової редакції ГПК). Отже, наразі, у позовній заяві необхідно, крім ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України, посилатися на ст.5 нової редакції ГПК щодо способів судового захисту.

Однак, з огляду на новий принцип диспозитивності господарського судочинства (ст.14 нової редакції ГПК), необхідна активна позиція позивача щодо вибору способу захисту, беручи до уваги, що роль суду зведена до організації господарського процесу, сприяння реалізації прав учасників процесу та контролю за виконанням ними законодавчо визначених обов’язків, і суд не повноважний визначити спосіб захисту без відповідного звернення  зацікавленої особи, оскільки суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених новою редакцією ГПК випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених новою редакцією ГПК.

Проте відсутність чітких критеріїв для визначення судом способу захисту, не встановленого законом або договором, створює умови широкі можливості для визначення належного способу захисту порушеного права та може призвести до порушення принципів пропорційності, розумності, адекватності та рівності сторін та як наслідок – до відхилення від завдання господарського судочинства.

5. Впроваджено нові правила юрисдикції

Замінено не тільки основне поняття «підвідомчість» на «юрисдикцію», а й чітко визначено один із критеріїв господарської юрисдикції – господарські правовідносини. Так, статтею 20 нової редакції ГПК визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках.

Новою редакцією ГПК змінені правила юрисдикції. За новими правилами юрисдикція розмежовується також в залежності від предмету, а не тільки суб’єктного складу сторін спору. З метою попередження юрисдикційних спорів та «дублювання» цивільних, господарських, адміністративних справ вводиться поняття «похідних вимог». Наразі до юрисдикції господарських судів відносяться, зокрема, справи за вимогами щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо розгляд таких вимог віднесений до юрисдикції господарського суду, розглядаються господарським судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору. Передбачивши можливість поєднання в одному позові разом з основними позовними вимогами також похідних, за умови того, що такі вимоги мали б бути розглянуті в порядку різного судочинства, законодавець тим самим зменшив витрати часу та заощадив ресурси, необхідні особі для забезпечення повного та належного захисту своїх прав та інтересів. Це звичайно позитивно вплине на ефективність судочинства, оскільки відповідно до попередньої редакції ГПК особа мала б звернутися до різних судів кількох юрисдикцій з метою захисту своїх прав та інтересів.

Звичайно підхід щодо визначення підвідомчості справ господарським судам на підстави предметного, а не суб’єктного критерію, також створює великий ризик неоднакового практичного застосування норм, що регламентують правила юрисдикції. Тому, очевидно, що це питання буде вирішуватися в подальшому низкою роз’яснень Верховного суду.

Також в ст.20 нової редакції ГПК розширено перелік справ у спорах, які розглядають господарські суди, зокрема були додані:

– справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

 – справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов’язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов’язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

 – справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці;

– справи у спорах, пов’язані з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, спори щодо оскарження актів (рішень) суб’єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності.

Розширена юрисдикція і щодо відшкодування збитків, завданих діями (бездіяльністю) посадової особи. Попередня редакція ГПК передбачала лише спори між господарським товариством та її посадовою особою, нова редакція ГПК передбачає спори між будь-якою юридичною особою та її посадовою особою, крім того, в такому разі позов подається власником (учасником, акціонером) такої юридичної особи в інтересах цієї юридичною особи.

На відміну від попередньої редакції ГПК, норми нової редакції ГПК містять невичерпний перелік справ, які підвідомчі господарським судам. Так, п.15 ст.20 нової редакції ГПК передбачає і «інші справи у спорах між суб’єктами господарювання».

Проте має місце і часткове звуження юрисдикції порівняно з попередньою редакцією ГПК: нова редакція ГПК не відносить до юрисдикції господарських судів справи у спорах, що виникають із земельних відносин.

6. Запроваджено інститут свідків, як субсидіарне джерело доказів

Істотною новелою нової редакції ГПК є те, що показання свідків можуть бути джерелом доказів в господарському процесі, звісно з певними нюансами їх подання та обмеженням застосування. Так, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах (стаття 87 нової редакції ГПК), що обумовлено особливостями розгляду та вирішення господарських спорів.

Однак в господарському процесі фактично немає справ, рішення в яких могло б бути змінене лише через наявність показань свідків, тому вбачається певна недоцільність впровадження в господарський процес інституту свідків. Потенційно залучення свідків створюватиме передумови для зловживань, зокрема, затягування процесу у зв’язку із залученням свідків.

7. Розширено перелік доказів, встановлено новий порядок подання доказів

Нова редакція ГПК містить новели, які, зокрема, регулюють визначення, порядок надання та дослідження електронних доказів, проведення експертизи не тільки на підставі ухвали суду, а й на замовлення учасників справи тощо.

З метою забезпечення належного та якісного розгляду справи, можливості учасникам процесу належним чином реалізовувати свої права, законодавець впровадив норми, що передбачають швидке та повне подання учасниками процесу наявних у них доказів по справі – разом з позовом чи відзивом на позов, а також наслідки порушення такого правила та встановлених строків подання доказів – неприйняття таких доказів судом до розгляду.

Новою редакцією ГПК передбачено електронні докази, які визначаються як інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатись, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (зокрема, у мережі Інтернет).

Таким чином, інформація з сайтів в мережі Інтернет тепер може бути доказом в суді. Проте існує багато питань, що пов’язані з технічною особливістю та природою електронних доказів. Зокрема, це можливість оперативної зміни зазначених доказів, що знаходяться на комп’ютерних серверах за кордоном; блокування доступу до певних ресурсів/серверів у мережі Інтернет;  визнання електронного доказу оригіналом або копією; копіювання файлів, що є та/або містять електронні докази, зі зміною налаштувань дати та часу на комп’ютері та багато інших. Тому питання формалізації електронних доказів та їх порядку подання мають бути конкретизовані та додатково роз’яснені, оскільки відсутність таких роз’яснень фактично призведе до неможливості подання електронних доказів або до хибного визнання їх неналежними або недопустимими чи навпаки.

8. Внесено зміни до форм господарського судочинства.

У ст.12 нової редакції ГПК визначено дві форми господарського судочинства: 1) наказне провадження; 2) позовне провадження , яке у свою чергу ділиться на загальне і спрощене.

В новій редакції ГПК для спрощення та прискорення певних категорій справ була впроваджена можливість розгляду таких справ у формі наказного провадження у випадку наявності вимоги про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним в письмовій (в тому числі електронній)  формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. При цьому малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Однак, поняття «справи незначної складності» новою редакцією ГПК не визначено. Тому це питання буде вирішуватися або особисто суддею, що може стати причиною неоднакового правозастосування, або найближчим часом буде надано роз’яснення Вс з цього приводу.

8. Запроваджено «електронний суд»

Норми нової редакції ГПК передбачають широкі можливості здійснення судочинства із застосуванням інформаційних технологій («електронний суд»), зокрема, вчинення всіх процесуальних дій через засоби електронного зв’язку з відповідними механізмами ідентифікації та безпеки.

Новою редакцією ГПК передбачено створення Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі – ЄСІТС). Ця система й представлятиме собою так званий «електронний суд». Так, передбачена обов’язкова реєстрація в ЄСІТС в день надходження позовних та інших заяв, скарг та інших, передбачених законом процесуальних документів, які подаються в суд. При цьому судові рішення та інші процесуальні документи відправлятимуться учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси в ЄСІТС.

Положення має бути прийнято Вищою Радою правосуддя за поданням Державної судової адміністрації України (далі – ДСА) до 28 лютого 2018 року, ця система діятиме замість автоматизованої система документообігу суду. Наказом ДСА від 22.12.2017 № 1126 затверджено План заходів щодо реалізації ДСА Закону №2147 –VIII. Так, ДСА планує до 28.02.2018 р. розробити проект Положення про ЄСІТС, провести консультації з Радою суддів України та подати його на затвердження до Вищої ради правосуддя.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи згідно з п.19 Перехідних положень нової редакції ГПК подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов’язковому порядку. Інші особи зможуть це зробити в добровільному порядку (ч.6 ст.6 нової редакції ГПК). Після реєстрації особи в ЄСІТС суд вручає такій особі всі документи у справі виключно в електронній формі, шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Запроваджується надсилання електронних повісток за допомогою електронної пошти або швидких повідомлень з використанням рухомого(мобільного) зв’язку (SMS/MMS). З’являється можливість подавати процесуальні документи до суду та ознайомитися з матеріалами справи з використанням мережі  Інтернет. Під час відкриття справи суддя в ухвалі зазначає веб-адресу сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Учасникам справи забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, не залишаючи свого дому або робочого місця (якщо судом не буде прийняте інше рішення), а для свідків, експертів – в приміщенні іншого суду в обов’язковому порядку.

Порядок впровадження «електронного суду» визначають Прикінцеві і Перехідні положення  нової редакції ГПК.

9. Електронна форма розгляду справи.

Після початку функціонування ЄСІТС суд проводитиме розгляд справи за матеріалами судової справи в електронній формі (ст.6 ГПК України). Процесуальні та інші документи і докази у паперовій формі не пізніше трьох днів з дня їх надходження до суду переводяться у електронну форму та долучаються до матеріалів електронної судової справи в порядку, визначеному Положенням про ЄСІТС.

Тут постає проблема матеріального забезпечення судів технікою, людськими ресурсами для виконання відповідної роботи. Ситуація загострюється у зв’язку з тим, що в суд надходитиме не тільки позовна заява, а й відзив з доказами, відповідь на відзив, заперечення на нього, пояснення третіх осіб щодо позову або відзиву. Тому кількість документів, які потрібно буде вчасно оцифровувати буде значною.

10. Встановлено відповідальність за зловживання процесуальними правами

Новою редакцією ГПК запроваджено механізм запобігання зловживанню процесуальними правами. Це, зокрема запобігання поданню декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями, ініціюванню фіктивних позовів до «своїх» відповідачів, умисному затягуванню розгляду справи, маніпуляції підсудністю. Нова редакція ГПК містить ст. 63 «Неприпустимість зловживання процесуальними правами», в якій перелічений невичерпний перелік можливих зловживань процесуальними правами.

Також нова редакція ГПК передбачає заходи відповідальності за зловживання правами: покладення на таку сторону судових витрат, незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст. 129 нової редакції ГПК ), накладення штрафу – від 1 до 10 прожиткових мінімумів працездатних осіб ( з 01.01.2018 р. від 1762 грн. – 17 620 грн.), якщо зловживання вчинено повторно, то від 5 до 50 (з 01.01.2018 р. від 8 810 до 88 100 грн.) – ч.ч.1,2 ст.135 нової редакції ГПК.

Положення про недопустимість зловживання процесуальними правами мають певні неточності і прогалини, що з урахуванням суб’єктивної складової (внутрішнє переконання) кожного судді може призвести до порушень процесуального характеру. Зокрема, у випадку передбаченого п.3 ч.2 ст.43 нової редакції ГПК порушення у вигляді подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, є великий ризик суб’єктивної оцінки суддею ознак зловживання сторонами своїми правами, що може призвести до обмеження доступу до суду, оскільки в законодавстві не визначено поняття «безпідставність». Отже, в разі подання реального позову без мети зловживання, а лише з «вадами» правового обґрунтування відповідно до суб’єктивного погляду конкретного судді, суд може визнати такий позов безпідставним й оштрафувати позивача та/або його представника. З огляду на це існує великий ризик тиску на учасників, ризик неоднакового і не завжди правомірного застосування суддями до учасників справи та/або їх представників заходів процесуального примусу, передбачених за зловживання процесуальними правами.

В цій статті розглянуті тільки найбільш суттєві зміни, які були внесені в господарське судочинство України разом із прийняттям нової редакції ГПК. Проте законодавець продовжує доопрацьовувати текст нової редакції ГПК, яка лише нещодавно набрала чинності, та 07.12.2017 року вніс у нову редакцію ГПК низку «косметичних» змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» від 7 грудня 2017 року № 2234-VIII. Отже, з огляду на те, що практичне застосування нової редакції ГПК виявить в подальшому слабкі місця та прогалини у правилах описаних в ній, робота над змінами в господарський процес очевидно буде продовжуватися й надалі. Звичайно, що певні недоліки в новій редакції ГПК суто технічні і їх можна буде позбутися шляхом застосування наявного інструментарію тлумачення законодавства.