Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
17.10.2019
АВТОР: ECHR: Ukrainian Aspect

У ЄСПЛ НАЗВАЛИ ПРИЧИНИ, ЧОМУ ЗАКОН ПРО ОЧИЩЕННЯ ВЛАДИ (ЛЮСТРАЦІЮ) ПОРУШУЄ КОНВЕНЦІЮ

Люстрація, яку в Україні проводять з 2014 року відповідно до Закону про очищення влади, порушує право людей на повагу до приватного та сімейного життя, гарантоване Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідне рішення ЄСПЛ ухвалене у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18), передає інформаційний ресурс «ECHR.Ukrainian Aspect».

Після втрати влади у країні Віктором Януковичем в результаті протестів «Євромайдану» було прийнято Закон про очищення влади, який передбачав звільнення різних категорій чиновників. Закон стосувався осіб, які займали певні посади на державній службі щонайменше один рік з моменту, коли Янукович став президентом у лютому 2010 року до втрати ним влади у лютому 2014 року, або обіймали певні посади в Комуністичній партії колишньої УРСР до 1991 року. Державних службовців також зобов’язали заповнювати «декларації про люстрацію».

В’ячеслав Полях, Дмитро Басалаєв, Олександр Ясь були звільнені з посади відповідно до Закону, виходячи з того, що вони працювали на державній службі у період 2010-2014 років.

Романа Якубовського звільнили з посади після того, як він невчасно подав люстраційну декларацію.

Сергій Бондаренко втратив роботу, оскільки до 1991 року був другим секретарем Комуністичної партії на рівні району.

Судові провадження про відновлення на посадах щодо перших трьох громадян були зупинені до постановлення Конституційним Судом рішення щодо конституційності Закону про люстрацію. Щодо останніх двох громадян, суди підтримали такі рішення, оскільки Конституційний Суд не визнав закон неконституційним. Як відомо, Конституційний Суд все ще розглядає питання про конституційність Закону про люстрацію.

Звільнені чиновники звернулися до ЄСПЛ. Вони подали скарги відповідно до статті 8 (право на повагу до приватного життя), статті 13 (право на ефективний засіб захисту), статті 6 (право на справедливий судовий розгляд).

Суд спершу визнав, що право трьох заявників на справедливий суд (відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції) було порушено, оскільки провадження про їх звільнення тривало більше чотирьох з половиною років і триває досі.

В частині гарантій ст. 8 Конвенції суд у Страсбурзі зазначив, що ця справа відрізняється від інших справ проти держав Центральної та Східної Європи, які розглядалися і стосувалися заходів проти колишніх ймовірних співробітників тоталітарних спецслужб.

Закони інших країн про люстрацію мали справу з передбачуваним персоналом служб безпеки тоталітарних держав, тоді як українські заявники працювали звичайними державними службовцями (робота стосувалася державних інтересів, заснованих на демократичних конституційних засадах). Але вжиті щодо заявників люстраційні заходи ґрунтувалися на тому, що виглядало як своєрідна колективна відповідальність за працю за часів Януковича. При цьому не враховувалася індивідуальна роль чи зв’язок з будь-якими антидемократичними подіями.

ЄСПЛ звернув увагу, що існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Усталений принцип практики ЄСПЛ – люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.

Також суд у Страсбурзі мав претензії щодо пропорційності заходів, застосованих щодо заявників відповідно до Закону про люстрацію. Це було частиною розгляду питання про те, чи були вони «необхідними в демократичному суспільстві».

Суд зазначив, що перших трьох заявників було звільнено через службу при колишньому президенті, час перебування на посаді якого було відзначено негативними подіями щодо поваги до демократії, верховенства права та прав людини. Суд визнав, що деякі зміни в державній службі могли бути необхідні після цього періоду, включаючи заходи проти осіб, які особисто були пов’язані з подібними подіями. Держави, в принципі, мали широкий розсуд («свобода оцінювання») щодо поводження зі спадщиною комунізму шляхом люстрації.

Водночас, заходи до заявників були дуже обмежуючими та мали широкий обсяг. Тому були потрібні дуже переконливі причини, які свідчать про те, що їх можна застосовувати без будь-якої індивідуальної оцінки своїх дій. Однак уряд не послався на будь-яке обговорення таких причин у парламентських дебатах щодо Закону про люстрацію, які, крім того, відзначилися розходженням між проголошеними у законі принципами презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності та фактичним втіленням норм Закону.

Заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Така широка сфера діяльності призвела до звільнення другого та третього заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як Янукович став президентом.

Також було недостатньо ясності щодо застосовних часових рамок: уряд стверджував, що закон, спрямований на боротьбу, спричиненими усіма комуністичними елітами, однак, період 1991–2010 років був виключений із дії закону. Не було також пояснень, чому саме критерієм застосування закону було обрано річний період.

Уряд висунув різні аргументи на підтримку закону (розміщення корумпованих чиновників, збільшення повноважень Януковича згідно з рішенням Конституційного Суду 2010 р., переслідування протестуючих Євромайдану), але все це не мало жодного стосунку до звільнення заявників.

Щодо четвертого заявника, якого відсторонили від посади за те, що він подав декларацію про люстрацію на чотири дні пізніше, ЄСПЛ визнав таке звільнення непропорційним заходом, враховуючи незначну природу порушення.

Щодо п’ятого заявника, якого було звільнено з посади через його участь у Комуністичній партії, суд зазначив, що він вже виявляв порушення Конвенції у справах проти інших держав, де був великий часовий розрив між передбачуваною причетністю людини до тоталітарних структур та люстраційними заходами проти них.

Він зазначив, що часовий розрив у справі п’ятого заявника склав 23 роки і що в минулому не було жодних припущень щодо його порушення. Він зробив висновок, що українська влада не могла навести причин для виправдання люстрації проти людей, які до 1991 р. просто займали певні посади в Комуністичній партії, де не було жодних тверджень про конкретні антидемократичні дії з їх боку.

Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у права усіх п’яти заявників не були необхідними у демократичному суспільстві, і було порушення відповідно до статті 8.

Суд постановив, що Україна повинна виплатити кожному заявнику 5 тис. євро відшкодування моральної шкоди.

З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Джерело: ECHR: Ukrainian Aspect
32
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА