Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
02.04.2021
АВТОР: Судебно-юридическая газета

Велика Палата ВС вказала важливі аспекти щодо поновлення процесуальних строків

За практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення не є порушенням права на доступ до суду.

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 9901/313/20.

З матеріалів справи вбачається, що Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху з наданням десятиденного строку для усунення недоліків позовної заяви.

У вказаній ухвалі суд, зокрема, зазначив, що позивачка: не подала заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в частині оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо розгляду звернення від 22 жовтня 2019 року; не зазначила обґрунтувань щодо співрозмірності заявленої суми компенсації заподіяній моральній шкоді; не навела обґрунтованого розрахунку суми матеріальної шкоди із зазначенням того, які саме дії відповідача, про які йде мова у позовній заяві, вплинули на її майнові права та інтереси.

Суд першої інстанції запропонував позивачці на усунення вказаних недоліків подати до Верховного Суду, зокрема, заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду в частині оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо розгляду звернення від 22 жовтня 2019 року з обґрунтуванням поважності причин пропуску строку, а також уточнену позовну заяву з наведенням обґрунтованого розрахунку суми матеріальної та моральної шкоди, заявлених до стягнення.

На усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції пояснення, у яких, зокрема, зазначила, що відлік шестимісячного строку звернення до суду має здійснюватися з 14 травня 2020 року, тобто з дня направлення до Офісу Президента України листа-претензії щодо невиконання вимог статті 19 Закону № 393/96-ВР, оскільки це була скарга в порядку досудового вирішення спору.

Аналізуючи пояснення ОСОБА_1, надані на усунення недоліків позовної заяви, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.

Відповідно до пунктів 3 та 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, та чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно із частинами першою та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

На підставі частин першої та другої статті 123 цього Кодексу у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Таким чином, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з позовом до суду з урахуванням наведених вище висновків ЄСПЛ, а також положень частини другої статті 122 КАС України, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, який не ставить під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідує легітимну мету щодо поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

Отже, строк звернення до адміністративного суду – це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з позовом, зокрема, про визнання протиправними дії відповідача щодо неналежного розгляду звернення від 22 жовтня 2019 року.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон № 393/96-ВР.

Частиною першою статті 20 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Ураховуючи наведене, право ОСОБА_1 звернутися до суду в цій частині позовних вимог виникло в неї після закінчення встановленого Законом № 393/96-ВР строку розгляду звернення від 22 жовтня 2019 року, тобто після закінчення сорока п`яти днів, і саме від цієї дати відраховується шестимісячний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів позивачки, який закінчився в червні 2020 року.

Проте ОСОБА_1 звернулася до суду із цими позовними вимогами у вересні 2020 року, тобто зі значним пропуском строку звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

Як у своїх поясненнях на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року про залишення позовної заяви без руху, так і в апеляційній скарзі на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1, посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 122 КАС України, зазначала, що шестимісячний строк звернення до суду не закінчився, оскільки лист-претензія, тобто скарга, була надіслана відповідачу в травні 2020 року, що є досудовим порядком вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Отже, позивачка вважає, що подання листа-претензії до Офісу Президента України щодо невиконання відповідачем вимог статті 19 Закону № 393/96-ВР є досудовим порядком вирішення спору.

Водночас Законом № 393/96-ВР не визначена обов`язковість та не передбачена можливість подання листа-претензії до суб`єкта владних повноважень щодо невиконання ним вимог цього Закону як досудового порядку вирішення спору.

З огляду на викладене, лист-претензія ОСОБА_1 від 14 травня 2020 року не є скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень у розумінні досудового порядку вирішення спору, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 122 КАС України.

Ураховуючи наведене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо визнання неповажними причин пропуску позивачкою строку звернення до суду з адміністративним позовом до відповідача в частині визнання протиправними його дій (бездіяльності) через неналежний розгляд її звернення від 22 жовтня 2019 року, відтак правильним є рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про повернення позовної заяви ОСОБА_1 в цій частині.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 в частині її вимог про зобов`язання відповідача вчинити дії з відшкодування за рахунок держави 113 316 грн завданої позивачці шкоди протиправними діями та бездіяльністю суб`єктів владних повноважень та їх посадових осіб при виконанні ними делегованих повноважень та 150 000 грн моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що: надіслані позивачкою пояснення не приймаються Верховним Судом як належне виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, оскільки ОСОБА_1 необхідно було подати нову позовну заяву у зв`язку з тим, що розрахунки є частиною обґрунтування позовних вимог щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди; позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження викладених обставин стосовно завданої їй моральної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду вважає передчасними ці висновки суду першої інстанції з огляду на таке.

На підставі пункту 3 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються ціна позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, – якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Як убачається з матеріалів провадження, на виконання ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року про залишення позовної заяви без руху в цій частині, ОСОБА_1 надіслала пояснення, у якому зазначила ціну позову та вказала, що матеріальні збитки обчислені у загальній сумі 113 316 грн, яка складається з трьох розрахунків і даних про індекси девальвації гривні, курси валют, примірних розцінок на послуги із сайту Акціонерного товариства «Чернігівгаз», на підставі яких вони обчислені. ОСОБА_1 також указала, що розрахунок суми до стягнення додано до позовної заяви (додаток № 13). Щодо суми моральної шкоди позивачка зазначила, що при її обчисленні керується практикою ЄСПЛ, яким застосовується відшкодування справедливої сатисфакції за тривале порушення гарантованих прав у сумі від 3 000 євро, та додала, що вважає це компенсацією за перенесені нею душевні страждання і завданий клопіт зміною звичного життєвого ладу впродовж тривалого часу, а саме від 6 до 15 років.

Отже, позивачка уточнила ціну позову та вказала, що при поданні позовної заяви вона надавала розрахунок суми до стягнення у додатку № 13, який долучила до своїх пояснень.

 З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про дотримання ОСОБА_1 в цій частині вимог пункту 3 частини п`ятої статті 160 КАС України при поданні позовної заяви, відтак немає необхідності для подання нової позовної заяви, про що зазначив суд першої інстанції.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження викладених обставин стосовно завданої їй моральної шкоди, не можуть бути підставами для повернення позовної заяви ОСОБА_1 в цій частині, оскільки позивачка пояснила своє бачення обрахунку моральної шкоди, пов`язаного з практикою ЄСПЛ щодо застосування відшкодування справедливої сатисфакції за тривале порушення гарантованих прав.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії з відшкодування матеріальної та моральної шкоди є похідними від основних позовних вимог.

Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 з усіма доданими до неї документами, не звернув увагу та не надав оцінки вимозі позивачки про визнання протиправними дій Президента України щодо нерозгляду листа-претензії від 14 травня 2020 року.

Указаній вимозі ОСОБА_1 також не надано оцінки Верховним Судом у складі судді Касаційного адміністративного суду при залишенні ухвалою від 01 жовтня 2020 року її позовної заяви без руху.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивачка не уточнила позовні вимоги відповідно до наведених обґрунтувань адміністративного позову, у яких вона не погоджується з бездіяльністю Президента України щодо нерозгляду її звернень, натомість у прохальній частині позовної заяви просить визнати протиправними дії відповідача, є помилковими з огляду на те, що вимоги про визнання протиправними дій відповідача через нерозглянутий лист-претензію від 14 травня 2020 року розуміються як визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду вказаного листа-претензії.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо нерозгляду листа-претензії ОСОБА_1 від 14 травня 2020 року, незабезпечення гарантованих Конституцією України прав на відшкодування завданої шкоди за рахунок держави, відновлення порушених прав, а також зобов`язання відповідача вчинити дії з відшкодування за рахунок держави 113 316 грн завданої позивачці протиправними діями та бездіяльністю суб`єктів владних повноважень та їх посадових осіб шкоди при виконанні ними делегованих повноважень та 150 000 грн моральної шкоди, а справу в цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Джерело: Судебно-юридическая газета
182
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА