інформаційні статті
ВС: Лицо, совершившее преступление в состоянии невменяемости, не подлежит уголовной ответственности
Мотивированность и целенаправленность являются признаками осознанной волевой деятельности человека, проявление которых невозможно в случае нарушений психических функций. Такое заключение сделал ВС в постановлении №202/5997/17, текст которого печатает «Закон и Бизнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
26 червня 2019 року
м.Київ
№202/5997/17
Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — БІЛИК Н.В.,
суддів: ЄМЦЯ О.П., КИШАКЕВИЧА Л.Ю. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 8.12.2017 та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.03.2018 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040660001018, щодо Особи 1, Інформація 1, уродженки та жительки Адреса 1, раніше не судимої, у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
Ухвалою Індустріального райсуду від 8.12.2017 до Особи 1застосовано примусовий захід медичного характеру у вигляді госпіталізації її в психіатричну лікарню зі звичайним наглядом.
Ухвалою АСДО від 14.03.2018 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу місцевого суду — без зміни.
Судами встановлено, що Особа 1, будучи неосудною, 22.05.2017, близько 13:30, перебуваючи у приміщенні торговельного залу магазину «Простор 178», розташованого за адресою: м.Дніпро, вул. Янтарна, 88-А, взяла з відкритої вітрини магазину блиск для губ, вартість якого становить 207,75 грн., поклала до кишені своєї сумки та намагалась винести, однак була зупинена працівником магазину.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо Особи 1 змінити, виключити посилання на спрямованість умислу, мету і мотив її дій, при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК. На обґрунтування своєї позиції зазначає, що умисел, мета і мотив є елементами суб’єктивної сторони злочину, які встановлюються лише щодо осудної особи. Апеляційний суд допущених місцевим судом порушень не усунув.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в суді касаційної інстанції вимоги касаційної скарги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Захисник заперечив проти задоволення вимог скарги прокурора.
Мотиви суду
<…> Висновки суду про вчинення Особою 1 суспільно небезпечного діяння, яке містить об’єктивні ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК, а також вид застосованих примусових заходів медичного характеру, у касаційній скарзі не оспорюються і судом касаційної інстанції не перевіряються.
Разом з тим колегія суддів вважає прийнятними касаційні доводи прокурора щодо безпідставного посилання судів нижчих інстанцій на спрямованість умислу, мету і мотив дій Особи 1, при вчиненні нею інкримінованого суспільно небезпечного діяння.
Осудність є однією із загальних ознак суб’єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності. Виходячи з передбачених ст.19 КК критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Неосудна особа позбавлена такої здатності унаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.
Виходячи з положень стст.23, 24 КК, умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.
Усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об’єкта, предмета, об’єктивної сторони складу конкретного злочину, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки. Зокрема, при вчиненні крадіжки винний усвідомлює, що він порушує право власності, таємно викрадає чуже майно і тим самим завдає потерпілому майнової шкоди.
Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
Таким чином, умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб’єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов’язковою передумовою чого є осудність.
Мотив злочину — це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.
Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.
Відповідно до дослідженого судом першої інстанції висновку судово-психіатричної експертизи від 18.08.2017 №156 Особа 1 у період вчинення інкримінованого їй діяння та на час проведення експертизи страждала на хронічне психічне захворювання у формі шизофренії параноїдальної. Зазначене хронічне захворювання позбавило Особу 1 можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними в період часу, що відноситься до інкримінованого їй діяння.
Із зазначеним станом, що є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу в розумінні ст.24 КК, а також мети і мотиву як ознак суб’єктивної сторони злочину.
Тому висновки суду про таке психічне ставлення неосудної особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння не ґрунтуються на правильному тлумаченні закону про кримінальну відповідальність, яке б відповідало його точному змісту, що беззаперечно є свідченням неправильного застосування такого закону.
Суд звертає увагу, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру гарантує захист прав, свобод та законних інтересів осіб з психічними розладами, тому розгляд таких проваджень має спеціальну процедуру, яка урегульована спеціальними нормами закону.
Зокрема, ст.505 КПК передбачено, що обов’язковими обставинами, які підлягають доказуванню у такому кримінальному провадженні, є: час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння та вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою, при цьому враховуються і інші обставини (інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, розмір завданої шкоди).
Тобто предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб’єктивної сторони саме злочину та встановлюються лише щодо осудної особи, на що суди нижчих інстанцій увагу не звернули.
Прокурор в апеляційній скарзі зазначав про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просив рішення місцевого суду змінити, виключити посилання на спрямованість умислу, мету і мотив дій Особи 1 при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Проте апеляційний суд залишив скаргу без задоволення з огляду на те, що ухвала суду про застосування примусових заходів медичного характеру може бути змінена лише у двох випадках, передбачених ч.2 ст.408 КПК, яких установлено не було.
Відсутні підстави вважати неправильним такий висновок, але в цьому випадку апеляційний суд мав урахувати й інші положення процесуального закону, які дають можливість суду навіть з власної ініціативи у разі виявлення очевидних порушень приймати рішення щодо покращення становища особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Суд наголошує, що верховенство права (ч.1 ст.8 КПК) є засадою кримінального провадження, відповідно до якої людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Саме на реалізацію цієї засади спрямовані встановлені спеціальними нормами КПК винятки, які дають можливість судам усіх інстанцій без обмеження процесуальними позиціями сторін навіть з власної ініціативи приймати рішення щодо покращення правового становища особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Зокрема, ч.2 ст.404 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру.
Отже, у разі виявлення неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність (посилання на спрямованість умислу, мету і мотив дій, як на складові злочину, у той час коли вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру) апеляційний суд вправі був виправити допущену місцевим судом помилку та виключити із ухвали зайві посилання, втім цього не зробив.
З огляду на викладене та керуючись стст.434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд вважає, що ухвали обох судових інстанцій у відповідній частині підлягають зміні шляхом виключення посилання на спрямованість умислу, мету і мотив дій Особи 1 при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК.
Із цих підстав ВС
постановив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 8.12.2017 та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.03.2018 щодо Особи 1 змінити, виключивши посилання на спрямованість умислу, мету і мотив її дій при вчиненні суспільно небезпечного діяння.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.