ВС НАГАДАВ, ЗА УМОВИ ВСТАНОВЛЕННЯ ЯКОГО ЧИННИКА НЕ НАСТАЄ КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВІДПОВІДНО ДО Ч. 5 СТ. 36 КК

Суди розглядали провадження за обвинуваченням особи у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 122 КК.

Органом досудового розслідування особа обвинувачувався у тому, що , перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, знаходячись в кафе, він провокував відпочиваючих на конфлікт, висловлювався на їх адресу нецензурною лайкою, чим грубо порушував громадський порядок. На зауваження останніх припинити свої хуліганські дії, особа дістав із сумки травматичну зброю став погрожувати особам, які намагалися припинити його неправомірні хуліганські дії. Також на ґрунті раптово виниклих стосунків з потерпілим, із застосуванням травматичної зброї, здійснив в його бік не менше трьох пострілів, чим спричинив йому середньої тяжкості тілесні ушкодження. Потім здійснив у іншого потерпілого не менше чотирьох пострілів в область тулуба та руки останнього, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком суду особу визнано невинуватим та виправдано за ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 122 КК у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину, з чим погодився апеляційний суд.

Суд виходив з того, що обвинувачений зазнав суспільно-небезпечного посягання з боку осіб, яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його здоров’ю та здоров’ю його дівчини, тому, не маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства з їх боку та спричинення більш тяжкої шкоди нападниками, особа використав травматичну зброю, яку мав при собі. Такі дії суд розцінив, як необхідну оборону без перевищення її меж, що в силу ч. 5 ст. 36 КК не має наслідком кримінальної відповідальності у зв’язку з чим постановив щодо нього виправдувальний вирок.

З рішеннями судів не погодився прокурор, який звернув увагу на показання потерпілих, а також свідка, якими у сукупності з відеозаписом з камер спостереження підтверджувалося відсутність з боку потерпілих протиправного посягання на особу, яке б викликало невідкладну необхідність у заподіянні шкоди їх здоров’ю.

ВС дійшов висновку про необхідність призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначила, що при вирішенні питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об’єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що стан необхідної оборони існує лише протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.

Суд нагадав, що згідно з ч. 5 ст. 36 КК незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.

Отже закон передбачає винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Цими винятками є – напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами.

Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд був зобов’язаний встановити обставини, які спростовуватимуть доводи прокурора про відсутність нападу, а саме раптового, непередбачуваного для особи, агресивного, насильницького посягання з боку потерпілих, що викликало би невідкладну необхідність заподіяння шкоди здоров’ю останніх.

Лише за умов встановлення такого виняткового чинника, як напад, не настає кримінальна відповідальність, відповідно до ч. 5 ст. 36 КК.

ВС звернув увагу на те, що, визнавши правомірними дії особи, як такі, що були здійснені з метою захисту від нападу озброєної групи осіб, апеляційний суд залишив поза увагою те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази на підтвердження того, що потерпілі були озброєні (постанова від 20.11.2018 у справі № 490/11155/14-к).