Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
21.01.2019
АВТОР: Закон і Бізнес

ВС назвал условие для истребования имущества от добросовестного приобретателя

Истребование имущества от добросовестного приобретателя зависит от обстоятельств выбывания первого из владения собственника и оплаты. Такое заключение сделал ВС в постановлении №674/31/15-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

21 листопада 2018 року                                

м.Київ                              

№674/31/15-ц

Велика палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача — ЛЯЩЕНКО Н.П.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., БАКУЛІНОЇ С.В., БРИТАНЧУКА В.В., ГУДИМИ Д.А., ТКАЧУКА О.С., ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І., ЗОЛОТНІКОВА О.С., КІБЕНКО О.Р., КНЯЗЄВА В.С., СИТНІК О.М., ЛОБОЙКА Л.М., ПРОКОПЕНКА О.Б., РОГАЧ Л.І., САПРИКІНОЇ І.В., УРКЕВИЧА В.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу

Особи 3 на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 23.07.2015 та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 6.12.2016 у цивільній справі за позовом Прокуратури Дунаєвецького району Хмельницької області в інтересах держави до Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області, Особа 4, Особа 3, треті особи: відділ Держземагентства в Дунаєвецькому районої Хмельницької області, Чаньківська сільська рада Дунаєвецького району Хмельницької області, про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року прокурор Дунаєвецького району звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Особи 4Особи 3, Дунаєвецької райдержадміністрації про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Прокурор просив визнати незаконними та скасувати: розпорядження Дунаєвецької РДА від 16.01.2007 №44/2007-р «Про надання Особі 4 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Чаньківської сільської ради Дунаєвецького району»; розпорядження Дунаєвецької РДА «Про передачу Особі 4 у власність земельної ділянки розміром 2,0000 га з кадастровим №1, яка знаходиться на території Чаньківської сільської ради Дунаєвецького району» від 1.04.2009 №321/2009-р; визнати недійсним державний акт №2 на право приватної власності на земельну ділянку за кадастровим №1 площею 2,0000 га, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010975300085, вартістю 8812,30 грн.; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18.06.2009, укладений між Особою 4 та Особою 3, посвідчений приватним нотаріусом Кам’янець-Подільського міського нотаріального округу Шевчик Н.М.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржувані розпорядження Дунаєвецької РДА не відповідають вимогам закону, оскільки спірна земельна ділянка, передана у власність Особі 4 з цільовим призначенням — для ведення особистого селянського господарства, розташована в межах прибережної захисної смуги водойми, частково — водойми та належить до категорії земель водного фонду, і використовувати її для сільськогосподарських потреб є порушенням вимог земельного законодавства.

Рішенням Дунаєвецького райсуду від 23.07.2015, залишеним без змін ухвалою АСХО від 6.12.2016, позов прокуратури в інтересах держави задоволено: визнано незаконними та скасовано розпорядження Дунаєвецької РДА «Про надання Особі 4дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Чаньківської сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області» від 16.01.2007 №44/2007-р та «Про передачу Особі 4 у власність земельної ділянки розміром 2,0000 га, з кадастровим №1, яка знаходиться на території Чаньківської сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області» від 1.04.2009 №321/2009-р; визнано недійсним державний акт №2 про право власності на земельну ділянку з кадастровим №1 площею 2,0000 га, який зареєстровано в книзі записів за №010975300085, вартістю 8812,30 грн.; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18.06.2009, посвідчений приватним нотаріусом Кам’янець-Подільського міського нотаріального округу Шевчик Н.М.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що передачу земельної ділянки у власність Особі 4 було здійснено з порушенням вимог земельного законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, оскільки спірна земельна ділянка, яка має цільове призначення — для ведення особистого селянського господарства, накладається на земельну ділянку, яка належить до земель водного фонду, а тому її передача без зміни цільового призначення є незаконною.

У грудні 2016 року Особа 3 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дунаєвецького райсуду від 23.07.2015 та ухвалу АСХО від 6.12.2016, в якій просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове — про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди при вирішенні справи не врахували, що правовідносини між сторонами в частині надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки є публічно-правовими, а тому спір у цій частині не підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Висновки судів, на думку скаржника, не відповідають фактичним обставинам справи; суди не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у справі відсутні об’єктивні дані про накладення спірної земельної ділянки на земельну ділянку, яка належить до земель водного фонду.

Крім того, суд першої інстанції порушив вимоги процесуального закону, оскільки розглянув справу без участі Особи 3, не повідомивши йому про розгляд справи, у зв’язку із чим він був позбавлений можливості належним чином захистити свої права.

15.02.2017 ухвалою судді ВСС відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та зупинено виконання рішення суду першої інстанції до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою ВСС від 17.04.2017 справу призначено до судового розгляду.

<….> 20.04.2018 справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.

Відповідно до ч.6 ст.403 ЦПК (у редакції закону №2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд Великої палати ВС в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції. ВС у складі колегії суддів КЦС ухвалою від 6.06.2018 передав справу на розгляд ВП ВС з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою ВП ВС від 26.06.2018 зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК (у редакції закону №2147-VIII) підставою для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених ч.6 ст.403 ЦПК (у редакції закону №2147-VIII), та врахувавши наведені доводи в запереченнях на касаційну скаргу, ВП ВС дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що на підставі заяви відповідачки Особи 4, мешканки с.Заставля Дунаєвецького району Хмельницької області, розпорядженням Дунаєвецької РДА від 16.01.2007 №44/2007-р дано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу за межами населеного пункту с.Чаньків на території Чаньківської сільради.

Згідно з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки їй надано кадастровий №1, а розпорядженням №321/2009-р Дунаєвецької РДА від 1.04.2009 земельну ділянку передано у власність відповідачки Особи 4, яка 19.05.2009 отримала державний акт №2 на право власності на ділянку.

У зауваженнях до проектної документації стосовно землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність на ім’я відповідачки вказано на необхідність уточнення місця розташування земельної ділянки відносно прибережної смуги струмка та рекомендовано проведення державної експертизи для усунення вказаних зауважень.

Водойма, про яку йдеться в зауваженнях, є ставком площею 5,8 га й належить до категорії земель водного фонду, що підтверджується повідомленням відділу Держземагентства в Дунаєвецькому районі.

Спірна земельна ділянка, яка належала відповідачці Особі 4, була відчужена на користь відповідача Особи 3 на підставі договору купівлі-продажу від 18.06.2009, посвідченого приватним нотаріусом Кам’янець-Подільського міського нотаріального округу Шевчик Н.М., зареєстрованого в реєстрі за №1408.

Погодившись із висновками судів у частині віднесення цього спору до компетенції цивільного судочинства, ВП виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч.2 ст. 4, п.1 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адмінсудів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адмінсудів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.3 КАС).

Аналогічна норма закріплена в ч.1 ст.19 КАС в редакції закону №2147-VIII.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адмінюрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників — суб’єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин — це юридична рівність та майнова самостійність учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб’єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він зумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб’єкта владних повноважень.

Оскільки особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її в користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адмінсуду.

Адмінсуди розглядають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб’єктного складу сторін спору.

У справі, яка розглядається, позивач оскаржує розпорядження Дунаєвецької РДА про надання Особі 4 дозволу на розробку проекту відведення земділянки, передачу їй у власність ділянки розміром 2,0000 га та просить визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, яка в подальшому була відчужена на користь відповідача Особи 3, у зв’язку з накладанням спірної ділянки на землі водного фонду.

Рішення суб’єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання рішення незаконним — розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фіз- чи юрособи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст.16 Цивільного кодексу та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень.

Отже, висновки судів про те, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, є правильними.

Разом з тим не можна погодитися з рештою висновків суду апеляційної інстанції.

Так, апеляційний суд установив, що судом першої інстанції допущено порушення вимог стст.27, 31, 74 та 76 ЦПК (у редакції, чинній на час розгляду справи судом), проте таке порушення процесуального закону, на думку апеляційного суду, не призвело до неправильного вирішення спору.

Згідно із ч.3 ст.309 ЦПК (у редакції, чинній час розгляду справи судом) підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового або зміни рішення є порушення норм процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, прокурор оскаржував розпорядження Дунаєвецької РДА через їх невідповідність вимогам закону та просив визнати недійсними державні акти, видані на їх підставі, а також договір купівлі-продажу.

Разом з тим прокурор не обрав жодного конкретного способу захисту порушеного права в частині застосування наслідків недійсності оскаржуваних ним правочинів.

На практиці слід розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна.

Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч.1 ст.216 ЦК не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених у ч.1 ст.388 ЦК.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред’явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов’язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 ЦК, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене в того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (ч.1 ст.388 ЦК).

Крім того, розглянувши справу за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, суд першої інстанції допустив суттєву неповноту в з’ясуванні дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін у спірних правовідносинах.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм процесуального права, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи, є неправильним і таким, що не відповідає вимогам закону.

У п.5 ч.1 ст.411 ЦПК визначено, що судові рішення підлягають обов’язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

З урахуванням викладеного та обставин справи рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть уважатися законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, судові рішення — скасуванню, а справа — направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

У ч.13 ст.141 ЦПК в редакції, чинній з 15.12.2017, передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподілу судових витрат ВС не здійснює.

Керуючись стст.141, 258, 259, 400, 402—404, 409, 411, 416, 419 ЦПК, ВП ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити частково.

Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 23.07.2015 та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 6.12.2016 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з урахуванням викладеного та обставин справи рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть уважатися законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, судові рішення — скасуванню, а справа — направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

У ч.13 ст.141 ЦПК в редакції, чинній з 15.12.2017, передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподілу судових витрат ВС не здійснює.

Керуючись стст.141, 258, 259, 400, 402—404, 409, 411, 416, 419 ЦПК, ВП ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити частково.

Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 23.07.2015 та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 6.12.2016 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Джерело: Закон і Бізнес
591
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА