ВС НАЗВАВ УМОВИ, ЗА ЯКИХ МОЖЛИВЕ РОЗІРВАННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ У ЗВ’ЯЗКУ З ВТРАТОЮ ДОВІРИ ДО ПРАЦІВНИКА

Позивач працював з 1998 на підприємстві. У 2016 році позивача було звільнено з посади заступника директора з основної діяльності і маркетингу у зв’язку із втратою довіри на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Підставою для втрати довіри до позивача став інвентаризаційний опис матеріальних цінностей, який був підписаний складом комісії, в тому числі і позивачем, та встановлена недостача дизельного палива.

Такий наказ позивач вважав незаконним та оскаржив його до суду. Позивач покликався, зокрема, на те, що з ним не укладався договір про повну матеріальну відповідальність на посаді заступника директора з основної діяльності та маркетингу, а договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, укладений у 2005 році з позивачем під час займання іншої посади не створює жодних правових наслідків для сторін в спірних правовідносинах. До суду не було надано укладених договорів про колективну відповідальність осіб, що підписували акти за формою № 5-НП. Акти приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю позивач підписував як голова комісії, що також підтверджує ту обставину, що позивач здійснював виключно контрольно-ревізійну функцію, а не безпосередньо обслуговував матеріальні цінності.

Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Суди зазначали, що посадові обов’язки позивача були безпосередньо пов’язані з обслуговуванням грошових цінностей, невиконання позивачем своїх обов’язків, відсутність контролю зі сторони позивача за рухом матеріальних цінностей, дали підставу роботодавцю для втрати до нього довіри, звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

ВС скасував рішення судів, а справу направив до суду першої інстанції на новий розгляд.

ВС зазначив, що за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Суд касаційної інстанції роз’яснив, що розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Вказана норма не передбачає обов’язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов’язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір’я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

ВС вказав, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, – це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з’ясувати: чи становить виконання операцій, пов’язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

ВС зазначив, що суд не врахував, що безпосереднім обслуговуванням грошових коштів і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо. Та поза увагою суду залишився той факт, що позивач безпосередньо не обслуговував грошові кошти та цінності, такі операції не становили основний зміст його трудових обов’язків.

А договори про повну матеріальну відповідальність можна укладати тільки з тими працівниками, які займають посади або виконують роботи, передбачені відповідними нормативно-правовими актами.

Сам факт виявлення нестачі цінностей не є підставою для визнання вини позивача та звільнення його в зв’язку з цим із роботи за пунктом 2 частиною першою статті 41 КЗпП України (постанова від 06.02.2019 у справі №521/4221/16).