Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
06.05.2020
АВТОР: Закон і Бізнес

ВС подтвердил право должника оспорить исполнительную надпись нотариуса в суде

Сам по себе факт подачи взыскателем соответствующих документов нотариусу не свидетельствует об отсутствии спора о задолженности. Такое заключение сделал ВС в постановлении №369/6415/17, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

26 лютого 2020 року                      

м.Київ                              

№369/6415/17

Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,

суддів: КАЛАРАША А.А., ПЕТРОВА Є.В. (суддя-доповідач), СЕРДЮКА В.В., ШТЕЛИК С.П.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1.11.2017 та постанову Апеляційного суду Київської області від 14.02.2018.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У червні 2017 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдіна І.Г., Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Позов мотивовано тим, що 23.03.2017 приватним нотаріусом Київського МНО Юдіною І.Г. вчинено виконавчий напис №34, на підставі якого звернуто стягнення на земельну ділянку: цільове призначення — для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1018 га, розташовану за Адресою 1 (в тому числі на усі розташовані на земельній ділянці будівлі (споруди), належні на праві власності іпотекодавцю та на об’єкти незавершеного будівництва, незалежно від власника), яка належить Особі 1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі 22.11.2007 на підставі договору купівлі-продажу ділянки від 2007 року №3801, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

10.05.2017 постановою державного виконавця Києво-Святошинського РВ ДВС відкрито виконавче провадження  про примусове виконання зазначеного виконавчого напису.

При вчиненні виконавчого напису нотаріусом допущено порушення постанови КМ від 29.06.99 №1172, зокрема неправильно зазначено його місце реєстрації: Адреса 2 замість правильного — Адреса 1.

У виконавчому написі зазначено, що заборгованість за кредитним договором від 12.12.2007 (як забезпечення виконання якого укладено договір іпотеки) становить $35346,66 та 171468,24 грн., а заборгованість за кредитним договором від 2.04.2008 становить $26127,94. Під час розрахунку заборгованості банком не враховані деякі платежі, що вносились Особою 2 (боржником).

Під час вчинення виконавчого напису нотаріус не звернув уваги, що у розрахунках ПАТ «ПУМБ» багато помилок, порушень законодавства про бухгалтерський облік, положень про розрахунково-касове обслуговування, вимог НБУ, що у сукупності призвело до необ’єктивного розрахунку кредитних зобов’язань, що, у свою чергу, робить вимоги небезспірними, у зв’язку з чим просив суд визнати виконавчий напис від 23.03.2017, вчинений приватним нотаріусом Київського МНО Юдіною І.Г., зареєстрований у реєстрі, таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду від 1.11.2017, залишеним без змін постановою АСКО від 14.02.2018, у позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, покладених в основу позову: ні щодо недодержання нотаріусом формальних процедур і факту неподання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів, ні щодо неправильності розрахунків заборгованості, зроблених банком. Сама лише суб’єктивна оцінка позивача щодо невідповідності розрахунків банку умовам договорів не може бути підставою для скасування рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, Особа 1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно не розглянув заяви Особи 4 від 27.10.2017 про визнання його правонаступником відповідача, а апеляційний суд — його апеляційну скаргу, та в судовому засіданні не допустив його до участі у справі як правонаступника. Під час засіданні в апеляційному суді Особа 4 дав усні пояснення як його представник та показав оригінали договорів про відступлення права вимоги, проте колегія їх не досліджувала.

Судами не враховано, що відповідач відступив право вимоги на суму більш як $60000,00 за суму, утричі меншу — 546176,10 грн., що підтверджується доданою Особою 4 копією платіжного доручення від 5.10.2017. При розгляді справи суди не дали належної оцінки тій обставині, що ПАТ «ПУМБ» уже не є кредитором у цій справі та не має прав вимоги до позивача, оскільки право вимоги продав Особі 4, який не вважає виконавчий напис нотаріуса таким, що в його інтересах. Крім того, ніякої безспірності у матеріалах, поданих нотаріусу, не було.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 12.12.2007 між ЗАТ «ПУМБ» та Особою 2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов’язувався надати позичальнику кредит у розмірі $40000,00 на умовах цього договору, а позичальник зобов’язувався використати його за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути банку в порядку та у строки, обумовлені цим договором.

За приписами пп.2.1.1 та 2.1.1.1 зазначеного договору, на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за цим договором укладається іпотечний договір земельної ділянки, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; площею 0,1018 га, розташованої за Адресою 1.

2.04.2008 між ЗАТ «ПУМБ» та Особою 2 укладено кредитний договір , відповідно до умов якого банк зобов’язувався надати позичальнику кредит у розмірі $30000,00 на умовах цього договору, а позичальник зобов’язувався використати його за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути банку в порядку та у строки, обумовлені цим договором.

За приписами пп.2.1.1 та 2.1.1.1 зазначеного договору, на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за цим договором укладається іпотечний договір земельної ділянки, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; площею 0,1018 га, розташованої за Адресою 1.

У майбутньому до зазначених кредитних договорів неодноразово укладались додаткові угоди.

12.12.2007 між ЗАТ «ПУМБ» та Особою 1 укладено договір іпотеки, відповідно до п.1.1 якого, враховуючи зміни, передбачені додатковим договором від 2.04.2009, іпотекою за цим договором забезпечується виконання всіх зобов’язань Особи 2, що випливають з укладених між ними кредитного договору від 2.04.2008 та кредитного договору від 12.12.2007.

Згідно з пп.1.2.1, 1.2.1.1 договору предметом іпотеки є земельна ділянка, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; площею 0,1018 га, розташована за Адресою 1, вартістю 943146,00 грн.

Відповідно до п.4.1 договору іпотеки №*** іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця серед іншого у разі невиконання чи неналежного виконання основного зобов’язання.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним з таких способів за вибором іпотекодержателя: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя.

23.03.2017 приватним нотаріусом Київського МНО Юдіною І.Г. вчинено виконавчий напис, на підставі якого запропоновано звернути стягнення на земельну ділянку: цільове призначення — для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площа 0,1018 га, розташовану за Адресою 1 (у тому числі на усі розташовані на ділянці будівлі (споруди), належні на праві власності іпотекодавцю та на об’єкти незавершеного будівництва, незалежно від власника), яка належить Особі 1 (що народився Інформація 1 у селищі Кіровське, Автономної Республіки Крим, який зареєстрований за Адресою 2), право власності підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі 22.11.2007 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 2007 року №3801, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, запропоновано задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником умов кредитних договорів за період з 25.01.2017 до 15.03.2017 у загальному розмірі $61474,60 та 174568,24 грн.

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Відповідно до ст.33 закону «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У ст.87 закону «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів.

23.03.2017 приватним нотаріусом Київського МНО Юдіною І.Г. вчинено виконавчий напис №34, на підставі якого запропоновано звернути стягнення на зазначену земельну ділянку <…>.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог.

Слід зазначити, що відповідно до ст.18 Цивільного кодексу нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом учинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, установлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства (ч.1 ст.39 закону «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції від 22.02.2012 №296/5.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису — це нотаріальна дія (п.19 ст.34 закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена гл.14 закону «Про нотаріат» та гл.16 розд.ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі ст.87 закону «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів.

Статтею 88 закону «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більш як 3 роки, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більш як один рік. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пп.1, 3 гл.16 розд.ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з пп.2.1 п.2 гл.16 розд.ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, в якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника — фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (ст.50 закону «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису — це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов’язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису — надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов’язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, по захист якого він звернувся до нотаріуса, повинне існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника — це обов’язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 закону «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками — наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений пп.2.3 п.2 гл.16 розд.ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, — шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень — письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов’язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, учинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів стст.15, 16, 18 ЦК, стст.50, 87, 88 закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів.

Для правильного застосування положень стст.87, 88 закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент учинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час учинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права у аналогічних правовідносинах дійшла Велика палата ВС у постанові від 29.03.2019 за наслідками розгляду цивільної справи №137/1666/16-ц.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Частиною 3 ст.411 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні. Оскільки зазначені помилки допущені судом апеляційної інстанції, то справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись стст.402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати КЦС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 14.02.2018 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Джерело: Закон і Бізнес
627
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА