ВС РОЗ’ЯСНИВ РІЗНИЦЮ МІЖ РОЗПОВСЮДЖЕННЯМ НЕДОСТОВІРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА РЕАЛІЗАЦІЄЮ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА ЗВЕРНЕННЯ

Головне управління Державної казначейської служби України (ГУ ДКСУ) звернулося до суду з позовом до фізичної особи про захист ділової репутації.

Відповідно до обставин справи особа звернулася зі скаргою до Комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю Верховної Ради України на бездіяльність працівників ГУ ДКСУ щодо тривалого невиконання платіжного доручення в рамках виконавчого провадження та просила, зокрема, провести службове розслідування за фактом бездіяльності та неперерахування цих коштів.

ГУДКСУ вказувало на те, що зазначені особою факти не відповідають дійсності та принижують ділову репутацію ГУ ДКСУ, оскільки працівниками виконавчої служби були невірно вказані реквізити в платіжних дорученнях коду отримувача, у зв’язку з цим і виникла затримка з перерахування відповідних коштів.

Вважаючи, що відповідач поширила інформацію, яка не відповідає дійсності, позивач зазначав, що особа принизила ділову репутацію ГУ ДКСУ та викликала підозру щодо неналежного виконання обов’язків посадовими особами служби та просив суд зобов’язати особу звернутися зі спростуванням відомостей зазначених в скарзі.

Суди не знайшли підстав для задоволення такого позову.

Суди виходили з того, що відповідач своєю скаргою до Комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю реалізувала своє право на звернення, відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та просила за наведеними фактами провести службове розслідування, за наслідками якого притягнути осіб до дисциплінарної відповідальності та негайно поновити її порушені права, тому викладені відомості та пропозиції у скарзі не можна вважати поширенням відомостей, які порочать ділову репутацію.

Верховний Суд також не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги ГУДКС.

Касаційний цивільний суд зазначив, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суд касаційної інстанції наголосив на тому, що суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Оскільки зі змісту скарги вбачається, що саме неотримання вчасно коштів відповідачем стало причиною звернення та реалізацією свого права на звернення, ВС визнав правильним висновок судів про відмову у задоволенні позову, оскільки оспорювана позивачем інформація не може вважатися недостовірною або відомостями, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки в даному випадку має місце реалізація відповідачем конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Суд касаційної інстанції зазначив, що доводи позивача щодо правомірності дій по виконанню платіжних доручень не спростовують висновків про те, що коли особа звертається із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, то вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову (постанова від 21.03.2019 у справі № 727/5418/17).