ВС сделал вывод об отбывания наказания с испытанием

Вироком АСХО від 20.03.2017 зазначений вирок у частині призначеного покарання скасовано. Призначено Особі 1 покарання: за ч.1 ст.191 КК — у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з наданням послуг фінансового кредиту, на 1 рік; за ч.3 ст.191 КК — у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з наданням послуг фінансового кредиту, строком на 3 роки; за ч.1 ст.358 КК — у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 850 грн.; за ч.3 ст.358 КК — у вигляді позбавлення волі на 2 роки; за ч.4 ст.358 КК — у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 850 грн. На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим Особі 1 визначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 3 роки з позбавленням права займатись діяльністю, пов’язаною з наданням послуг фінансового характеру, строком на 3 роки.

На підставі ст.79 КК Особу 1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено обов’язки, передбачені ст.76 КК.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, м’якість призначеного покарання та на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що: апеляційний суд необґрунтовано погодився з рішенням суду першої інстанції про звільнення Особи 1 від відбування покарання з випробуванням; судом не враховано тяжкість вчинених злочинів; заподіяна шкода у повному обсязі не відшкодована; скоєно 117 епізодів злочинів. Указується, що вирок апеляційного суду містить суперечності, що, визначаючи остаточне покарання за ч.1 ст.70 КК, суд обрав інший вид додаткового покарання, ніж був призначений за чч.1, 3 ст.191 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційну скаргу, просила вирок апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з’явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до суду від них не надходило.

Мотиви Суду

<…> Відповідно до положень ч.1 ст.79 КК у разі призначення покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до 7 років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більш як 5 років за тяжкі й особливо тяжкі злочини, а також за корупційні злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

Зазначене звільнення є спеціальним видом звільнення від відбування покарання з випробуванням, і допустимість його застосування лише до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 7 років, визнається обов’язковою умовою такого звільнення.

Разом з тим наявність передбачених у законі умов для звільнення таких жінок від відбування покарання не означає, що суд зобов’язаний прийняти рішення про їх звільнення. Застосування цього виду звільнення від відбування покарання є правом, а не обов’язком суду.

Виходячи із зазначеного, при вирішенні питання щодо можливості звільнення жінки від відбування призначеного покарання з випробуванням суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, взяти до уваги характер вини, мотиви, мету злочину та інші обставини.

Проте суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про можливість застосування щодо Особи 1положень ст.79 КК, належним чином не врахував, що вона вчинила 117 епізодів злочинів, злочини вчиняла протягом 3-х років, вони мали систематичний характер, сума привласнених коштів становить 380503 грн., які вона в повному обсязі не повернула.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що застосування щодо Особи 1 положень ст.79 КК є безпідставним та свідчить про неправильне застосування апеляційним судом закону про кримінальну відповідальність, що потягло за собою призначення Особі 1 покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м’якості, а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є обґрунтованими.

Крім того, ВС погоджується і з твердженням прокурора щодо суперечностей, які містяться у вироку апеляційного суду.

Так, як убачається з резолютивної частини вироку, апеляційний суд призначив Особі 1 додаткове покарання за чч.1, 3 ст.191 КК у вигляді позбавлення права займатися діяльністю, пов’язаною з наданням послуг фінансового кредиту, проте, визначаючи на підставі ст.70 КК остаточне покарання, обрав додаткове покарання у вигляді позбавлення права займатися діяльністю, пов’язаною з наданням послуг фінансового характеру, тобто покарання, яке взагалі Особі 1 не призначалось ні за ч.1 ст.191 КК, ні за ч.3 ст.191 КК.

Виходячи з указаного та керуючись стст.433, 434, 436—438, 441, 442 КПК, ВС вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок апеляційного суду — скасуванню.

Із цих підстав ВС

постановив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Харківської області від 20.03.2017 щодо Особи 1 скасувати, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.