Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
05.08.2019
АВТОР: Українське право

ВС ВИСЛОВИВСЯ ЩОДО СТЯГНЕННЯ З ПРАЦІВНИКА КОШТІВ У РАЗІ ЗВІЛЬНЕННЯ ДО ЗАКІНЧЕННЯ РОБОЧОГО РОКУ, ЗА ЯКИЙ ВІН УЖЕ ОДЕРЖАВ ВІДПУСТКУ ПОВНОЇ ТРИВАЛОСТІ

Товариство звернулось до суду з позовом до колишнього працівника про стягнення коштів. Товариство зазначало, що надало особі щорічну основну відпустку у кількості 35 календарних днів, з яких 23 дні надано у рахунок невідпрацьованої частини року, та проведено оплату відпустки. Після використання відпустки особа звільнилася з підприємства.

Відповідно до статті 127 Кодексу законів про працю України, статті 22 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган проводить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, надані у рахунок невідпрацьованої частини робочого року.

Проте на день звільнення особи сума нарахованої їй заробітної плати не була достатньою для погашення заборгованості за невідпрацьовані дні відпустки та у добровільному порядку заборгованість відповідачем також не погашено.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Суди виходили з того, що відпустку надано за графіком відпусток позивача, складеного з урахуванням виробничої необхідності, з яким відповідача ознайомлено під підпис, тому відсутні докази недобросовісної поведінки відповідача у вказаній справи. Позивачем не доведено рахункової помилки та недобросовісності відповідача під час отримання нею коштів за період відпустки, тому позовні вимоги, з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, задоволенню не підлягають.

З таким вирішенням спору не погодився Касаційний цивільний суд, який позовні вимоги товариства задовольнив.

ВС зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно витлумачили статті 127 КЗпП України та статті 22 Закону України «Про відпустки», які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Суд касаційний інстанції роз’яснив, що тлумачення положень частини другої статті 127 КЗпП України дає підстави дійти висновку, що відрахування із заробітної плати працівника для покриття ним заборгованості підприємству, де він працює, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) власника підприємства або уповноваженого ним органу. Отже, видача відповідного наказу є правом власника підприємства.

Суд звернув увагу на те, що позивач як на підставу позову посилався на неможливість проведення відрахування із заробітної плати відповідача через недостатність коштів для покриття заборгованості підприємству, тому він звернувся до суду.

Тому Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки відповідач звільнилася з роботи до закінчення робочого року, за який вона одержала відпустку повної тривалості, а під час звільнення відрахування із суми заробітної плати, нарахованої під час остаточного розрахунку, за наказом (розпорядженням) підприємства не проведено у зв`язку з недостатністю коштів, то позивач має право стягнути відповідну суму у судовому порядку.

Поряд з цим, суд зауважив, що випадки, у яких можуть здійснюватися відрахування із заробітної плати, передбачені у статті 127 КЗпП України. Отже, такі відносини регулюються трудовим законодавством України, тому суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин положення статей 1212, 1215 ЦК України (постанова від 17.07.2019 у справі № 332/1433/17-ц).

Джерело: Українське право
103
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА