Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
09.04.2020
АВТОР: Леонід Лазебний

Використання доказів, отриманих унаслідок підбурювання з боку поліції, є недопустимим

Усі докази, отримані під час досудового розслідування злочину, який було вчинено внаслідок підбурювання з боку працівників поліції або інших осіб, які діють за їх вказівками, та який в іншому випадку не було би вчинено, мають визнаватися недопустимими.

5 лютого 2020 р. Верховний Суд  у справі № 487/2403/18 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, який спростовував викладені у вироку висновки про провокування особи до вчинення злочину.

За матеріалами досудового розслідування, обвинувачений, будучи службовою особою, діючи умисно, з використанням свого службового становища, умисно створив штучні перешкоди для належного виконання умов договору субпідряду ТОВ «ПФ», за усунення яких неодноразово висловив прохання щодо передачі йому неправомірної вигоди у великому розмірі.

Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

У касаційній скарзі прокурор спростовував викладені у вироку висновки суду про провокування особи до вчинення кримінального правопорушення.

Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що, ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції виходив із того, що достатніх та безсумнівних доказів вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого . 3 ст. 368 КК, стороною обвинувачення надано не було та під час судового розгляду не здобуто, а показання свідків обвинувачення і письмові докази, зібрані та досліджені у кримінальному провадженні, не містять об’єктивних, конкретних і беззаперечних доказів вчинення особою суспільно небезпечного діяння.

Як установив суд, з боку працівників правоохоронних органів мало місце моделювання злочину, інкримінованого особі, з використанням іншої особи як агента-провокатора, оскільки її було прийнято на роботу за наказом ТОВ «ПФ» 25 липня 2016 р. та звільнено 29 вересня 2016 р., тобто на час проведення активних слідчих дій і НСРД. Ініціатива щодо зустрічей з особою належала саме агенту-провокатору, який самостійно, незважаючи на відмови першого, звертався до нього з повторними пропозиціями про зустрічі.

Крім того, агент-провокатор неодноразово залучався правоохоронними органами та брав участь як заявник або свідок у різних, у тому числі аналогічних, кримінальних провадженнях.

Обґрунтовуючи свої висновки, суд першої інстанції послався, крім іншого, на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої використання доказів, отриманих унаслідок підбурювання з боку поліції, не можна виправдати суспільним інтересом, оскільки в такому випадку обвинувачений із самого початку може бути позбавлений права на справедливий судовий розгляд справи.

Тобто, якщо під час отримання доказів суб`єкта схиляючи до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений; у випадку, коли підсудний заявляє про підбурювання його до вчинення злочину, національний суд повинен ретельно перевірити матеріали кримінальної справи, оскільки з метою забезпечення права на справедливий судовий розгляд справи в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі докази, отримані внаслідок підбурювання з боку поліції, мають визнаватися недопустимими (рішення у справах «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 р., «Тексейра де Кастро проти Португалії» від 09 червня 1998 р.).

Отже, в основі виправдувального вироку лежить висновок про наявність провокації вчинення злочину, що є недопустимим. Тому Верховний Суд залишив вирок без змін.

Повний текст рішення

Джерело: lexinform.com.ua
1940
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА