Новини
Останні події, новини зі світу юриспруденції,
інформаційні статті
28.12.2020
АВТОР: Дмитро Головченко

ЄСПЛ постановив, коли відмова потерпілих від свідчень у суді не порушує справедливість суду

Суд зазначив, що навіть коли національне законодавство звільняє потерпілих від цього обов’язку, вимоги Конвенції залишаються незмінними.

Періодично у ЗМІ з’являється інформація про те, як адвокати намагаються витиснути зі своїх клієнтів максимальну вигоду – наприклад, бере непомірну «десятину». Втім, може трапитися і зовсім навпаки. Так, у справі ЄСПЛ «Карташов проти України» (CASE OF KARTASHOV v. UKRAINEАндрій Карташов стверджував, що його ув’язнили за вигаданим клієнтом звинуваченням.

Обставини справи

Заявник має юридичну освіту і займався наданням юридичних послуг. Одним із його клієнтів був пан Ш. – управляючий ринку у Маріуполі. У січні 2006 Ш. заарештували за вимагання хабара за встановлення торгової точки. Пізніше заявника звинуватили у тому, що він запропонував Ш. та його жінці М. виступити посередником між ними і слідчим та суддею у спробі дати хабара у розмірі 10 тисяч доларів.

Ш. та М. повідомили про це правоохоронців, які передали їм гроші, номерні знаки яких були записані, а також приховану камеру для запису – використання камери були санкціоноване судом. М. передала заявнику гроші у офісі його дружини. Після цього заявника заарештували, а гроші вилучили.

Протягом провадження заявник наполягав, що гроші були призначені не для хабара, а для оплати послуг іншого адвоката, який мав представляти Ш. Правоохоронці не знайшли доказів того, що заявник домовлявся про хабар зі слідчим чи суддею, йому висунули звинувачення у спробі шахрайства та підбурюванні до хабара. Слідство під час досудового розслідування визнало Ш. та М. потерпілими у цьому провадженні.

Коли заявник постав перед судом він продовжував стверджувати, що гроші призначалися для найму адвоката. Разом з тим, він наполягав на тому, що вся ситуація довкола спроби дати хабара була вигадана Ш. та М. для захисту Ш. – після відкриття провадження щодо заявника провадження щодо Ш. не просувалося. Відеозапис передачі грошей заявник назвав змонтованим. Ш. та М. повторили свої попередні свідчення.

21 жовтня 2009 року суд визнав заявника винним та приговорив його до 4 років ув’язнення. Свій вирок суд заснував на свідченнях потерпілих, факті передачі грошей та відеозапису з прихованої камери. У березні апеляційний суд на підставі ряду процесуальних порушень скасував вирок і направив справу на повторний розгляд до іншого суду.

Під час повторного розгляду суд першої інстанції провів детальне дослідження відеозапису і прийшов до висновку, що він був змонтований таким чином, щоб підтверджувати вину заявника. Дозвіл на використання прихованого запису залишався таємним. На основі цього суд вирішив вилучити відеозапис із доказової бази.

Також у суді були допитані ряд свідків:

  • Адвокат С., який свідчив, що заявник обговорював з ним справу Ш., але про його залучення не йшлося;
  • Міліціонери та співробітники прокуратури – вони зазначили, що заявник допомагав Ш. у рамках кримінального провадження проти останнього;
  • Знайомий заявника К. повідомив, що заявник просив його позичити Ш. та М. 10 тисяч доларів «на врегулювання питання притягнення до відповідальності за хабарництво»;
  • Дружину заявника та її працівника, які свідчили, що до їхнього офісу приходила М. та розмовляла із обвинувачуваним.

Під час розгляду справи суд неодноразово викликав потерпілих та навіть доручив міліції супроводити їх на слухання, але вони не з’являлися з невстановлених причин. Міліція не змогла забезпечити їх присутність. Через це 11 жовтня суд відклав засідання. За 5 годин до суду надійшов лист від М. та Ш., у якому вони просили суд розглядати справу за їхньої відсутності. Сторони погодилися на зачитування їх попередніх свідчень.

Разом зі свідченнями Ш. та М. також були зачитані свідчення Б. – слідчого, який керував досудовим розслідуванням. Після цього адвокат заявника подав суду клопотання щодо виклику Б., щоб той пояснив, між іншим, на підставі чого він ухвалив рішення про визнання Ш. та М. потерпілими, а не свідками. Крім того заявник називав підозрілим, що потерпілі так швидко відреагували на відкладання засідання – він налягав на виклику Ш. та М. до суду. Суд відхилив ці клопотання та зазначив, що всі обставини були достатньо досліджені та встановлені.

31 грудня 2010 року суд визнав заявника винним і призначив йому таке саме покарання, яке було у першому вироку. Заявник оскаржував вирок у апеляційному та Вищому спеціалізованому судах, наполягаючи на тому, що відхилення його клопотань було невиправданим, а сам суд так само невиправдано покладався на попередні свідчення Ш. та М., які містили ряд суперечностей. Обидва суди підтримали рішення суду першої інстанції, зазначивши, що вина заявника була належним чином доведена.

Розгляд ЄСПЛ

Суть скарг заявника полягала у тому, що вирок про його ув’язнення був частково заснований на свідченнях потерпілих, яких не допитували перед суддею, котра цей вирок ухвалила. Він зазначав, що судовий процес був несправедливим, та посилався на пункт d ч.3 статті 6 Конвенції, який говорить, що обвинувачений у вчиненні кримінального порушення має право допитувати свідків обвинувачення або вимагати їх допиту. Суд визнав ці скарги прийнятними.

Заявник зазначав, що вирок про його ув’язнення заснований винятково на свідченнях Ш. та М., адже інший ключовий доказ – відеозапис – суд визнав неприйнятним. При цьому під час слухання їх не допитували. Уряд заперечував, наполягаючи, що заявника засудили на основі рядку доказів включно із досудовими свідченнями потерпілих, свідченнями свідків та іншими документами. Крім того уряд звертав увагу, що у заявника була можливість допитати Ш. та М. під час першого розгляду справи та що його адвокат погодився на зачитування їхніх свідчень – таким чином заявник відмовився від свого права допитувати свідків.

Суд одразу ж спростував твердження про те, що заявник «відмовився від права», посилаючись на попередні подібні справи проти України. Він наголосив, що відсутність заперечень до зачитування свідчень та їх поява після жодним чином не пов’язана із відмовою від права допитувати свідків. Для забезпечення справедливості суду свідків необхідно було викликати.

«Суд спершу розгляне питання про роль, яку зіграли свідчення відсутніх свідків у засудженні заявника – а саме, чи були [ці свідчення] «єдиними [доказами вини]», «вирішальними» або «мали таку значну вагу, що їх прийняття могло поставити захист у невигідне положення»… Після того Суд дослідить те, чи уряд навів належні підстави для відсутності свідків при повторному розгляді справи, під час якого заявника засудили, а також якщо свідчення відсутніх свідків мали значну вагу, описану вище, чи були застосовані необхідні запобіжники для забезпечення того, щоб цей склад суду попри їхню відсутність мав адекватне розуміння [обставин справи – ці запобіжники мають забезпечити] дотримання справедливості провадження».

ЄСПЛ встановив, що після вилучення відеозапису із переліку доказів свідчення потерпілих залишилися єдиним вагомим доказом того, що заявник просив гроші саме для хабара, а не оплати юридичних послуг. У зв’язку з цим Суд назвав їхні свідчення «вирішальними», маючи на увазі, що вони має визначальний вплив на результати розгляду справи судом.

Разом з тим, обставини справи доводять, що Ш. та М. були доступними, адже вони оперативно направили листа. Отже, єдина причина відсутності була відмова свідчити. Проте Суд наголосив, що передбачене у національному законодавстві звільнення потерпілих від обов’язку свідчити «не є достатнім аргументом з точки зору Конвенції». Крім цієї бланкетної норми, підстав звільнити Ш. та М. від свідчень  не було, а тому їх необхідно було викликати та допитати для виконання вимог Конвенції.

«Навіть якщо суд, відповідно до національного законодавства, не міг примусити потерпілих свідчити, [суддя] не змогла пояснити, чому, незважаючи на намагання потерпілих ухилитися [від свідчень], вона все одно була готова покладатися на їхні свідчення…».

Уряд не навів доказів застосування жодних запобіжників, крім запису свідчень потерпілих.

Суд прийшов до висновку про порушення права заявника на справедливий суд. Чоловік просив ЄСПЛ призначити йому справедливу сатисфакцію у розмірі 100 тисяч євро, втім Суд постановив, що достатньою компенсацією буде 3600 євро.

Джерело: Судебно-юридическая газета
381
ВСІ НОВИНИ НАСТУПНА НОВИНА