У країні, де поліція стикається з викликами воєнного часу — від охорони громадського порядку до боротьби з організованою злочинністю, — питання внутрішньої дисципліни набуває критичного значення. За даними Національної поліції, щороку реєструються десяти тисяч скарг на дії правоохоронців, а Transparency International у своєму звіті за 2024 рік вказує, що корупція в секторі безпеки лишається однією з ключових проблем України з індексом сприйняття корупції на рівні 35 балів зі 100.

Саме на посилення контролю за дисципліною спрямований проєкт Закону «Про внесення змін до Дисциплінарного статуту Національної поліції України щодо вдосконалення порядку проведення службових розслідувань та забезпечення незалежності дисциплінарних комісій» (реєстр. № 13713).

Зареєстрований 29 серпня 2025 року Кабінетом Міністрів України за поданням МВС, проєкт наразі перебуває на стадії розгляду в комітетах Верховної Ради. Цей документ — не просто технічна правка, а спроба інтегрувати громадський контроль у систему, де внутрішні розслідування часто застрягають через конфлікти інтересів. Однак чи зможе він подолати корупційні ризики, чи додасть лише паперової тяганини?

Ключові нововведення: від обмеження розслідувань до громадських “вартових”

Проєкт вносить зміни до Дисциплінарного статуту Національної поліції України (Закон № 2337-VIII від 2018 року), фокусуючись на двох стовпах: оптимізації службових розслідувань та посиленні незалежності комісій. Основні інновації спрямовані на те, щоб зробити процес прозорішим і менш вразливим до маніпуляцій.

По-перше, уточнення підстав для службових розслідувань (зміни до ст. 14). Якщо зараз розслідування може стартувати за будь-яким повідомленням, скаргою чи рапортом, то проєкт обмежує це (вводить додаткові фільтри): для скарг на дії (бездіяльність) поліцейського підставою стає лише встановлений факт порушення прав особи чи законодавства після попереднього розгляду скарги в спеціальному порядку (якщо такий передбачений, наприклад, через суд чи прокуратуру). Це виключає “хаотичні” перевірки на основі непідтверджених звинувачень. Крім того, виключається норма про те, що матеріали адміністративних правопорушень є підставою для притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності без проведення службового розслідування.

По-друге, реформа комісій (нова редакція ст. 15 та додані ст. 15¹-15³). Створюються два типи: звичайні комісії для загальних розслідувань (тимчасові, колегіальні, з працівників поліції з необхідними знаннями) та спеціальні “дисциплінарні комісії з прав людини” — постійні дорадчі органи для проступків, повʼязаних із порушенням прав (наприклад, незаконне затримання, катування, дискримінація за статтю). До складу останніх обовʼязково включаються представники громадськості за принципом пропорційності (не менш ніж половина членів — авторитетні правозахисники з бездоганною репутацією). Склад комісій затверджує міністр внутрішніх справ або голова Нацполіції. Строк повноважень — три роки з можливістю припинення за судимістю, конфліктом інтересів чи систематичними неявками.

По-третє, інструменти незалежності (ст. 15²-15³). Комісії отримують право надсилати запити до органів влади, поліції, юридичних осіб для збору матеріалів (строк відповіді — 5 робочих днів із можливим продовженням до 10). Втручання в роботу комісій забороняється. Члени комісій захищені від притягнення за складені висновки (окрім зловмисних порушень), а конфлікти інтересів регулюються антикорупційним законом. Для розслідувань щодо вищого керівництва (заступники голови Нацполіції) залучаються працівники МВС. Комісії з прав людини можуть повертати матеріали на доопрацювання (до 2 діб), а рішення ухвалюють голосуванням (в разі рівності вирішальним буде голос голови).

Слабкі сторони проєкту: від невизначеності до відкладеного впровадження

Незважаючи на прогрес, проєкт має суттєві вади. По-перше, невизначеність критеріїв: “бездоганна репутація” та “суспільний авторитет” для громадськості — оцінні поняття, що зумовлюють ризик субʼєктивного тлумачення. Без прозорого конкурсу (наприклад, через громадську раду доброчесності) це може призвести до ручного добору лояльних осіб.

По-друге, декларативність: комісії з прав людини — дорадчі, а керівник може ігнорувати рекомендації, лише обґрунтовуючи відповідне рішення (ст. 19). Це не гарантує незалежності, особливо в ієрархічній структурі поліції.

По-третє, практичні ризики: впровадження відкладено на рік після воєнного стану (прикінцеві положення), що в умовах тривалої війни робить реформу “відкладеною”. Під час війни комісії з прав людини зупиняються (ст. 26), що послаблює контроль саме тоді, коли порушення зростають. Запити комісій (ст. 15³) — хороша ідея, але строки (5-10 днів) нереальні для бюрократичних органів без санкцій за невиконання.

Висновок: необхідна реформа з потребою доопрацювання

Законопроєкт № 13713 — своєчасний крок у реформування процедури дисциплінарної відповідності поліцейських, де громадський контроль може стати барʼєром для зловживань, підвищивши довіру і відповідність стандартам ЄС. Він реалізує державну стратегію, але слабкі сторони — від невизначеності до відкладеного старту — можуть зробити його неефективним. Громадянам варто вимагати доопрацювання: чітких критеріїв добору, сильніших повноважень комісій та пілотного тестування. Як юрист, я бачу потенціал, але без цих правок реформа ризикує стати “паперовим щитом”. Стежте за комітетським розглядом у парламенті, адже незалежна поліція — ключ до безпечної України.