Перелік змін, викладений в законопроєкті № 9655, який було прийнято українським парламентом за основу, стосується удосконалення інституту забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Цей інститут є важливим елементом системи кримінального процесу України, оскільки його впровадження та функціонування гарантує ефективне кримінальне провадження, проведення якісного досудового розслідування та судового розгляду, а також виконання завдань кримінального процесу, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК).

З огляду на необхідність забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, актуальним є питання вдосконалення чинного механізму, усунення його недоліків і прогалин у нормативно-правовій базі, а також впровадження позитивного міжнародного досвіду в національне законодавство України.

Законопроєктом пропонуються наступні зміни.

По-перше. Запропоновано доповнити ч. 3 ст. 214 КПК положенням про те, що у разі виявлення ознак кримінального правопорушення, що свідчать про наявність реальної загрози життю, здоров’ю, житлу і майну особам, до яких застосовані заходи забезпечення безпеки відповідно до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (Закон), досудове розслідування розпочинається та внесення відомостей про нього до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) здійснюється негайно.

Вказане доповнення, хоч і спрямоване на забезпечення гарантій осіб щодо яких застосовані заходи безпеки, проте воно не в повній мірі виключає застосовування співробітниками правоохоронного органу та слідчими суддями своїх дискреційних повноважень.

Станом на сьогодні в ч. 1 ст. 214 КПК визначено, що слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.

На практиці часто зустрічаються випадки, коли працівники правоохоронного органу відмовляють особам у реєстрації кримінального провадження, з підстав відсутності в заяві відомостей, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення.

Судова практика в цьому питанні також є неоднорідною, оскільки деякі слідчі судді тлумачать зміст ч. 1 ст. 214 КПК імперативною для працівників правоохоронного органу, коли останні зобовʼязані не тільки розглядати заяви про вчинення кримінального правопорушення та реєструвати їх в журналі обліку, а й вносити відповідні відомості до ЄРДР та в подальшому, якщо в ході розслідування буде встановлено відсутність складу кримінального правопорушення закривати відповідне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Інші ж слідчі судді мають протилежну позицію.

В даному випадку 30.09.2021 колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду було винесено постанову в межах справи № 556/450/18 (провадження № 51-4229км20) та викладено правову позицію, яка полягає в тому, що підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Неоднозначний зміст ч. 1 ст. 214 КПК, а також висновки Верховного Суду надають можливість працівникам правоохоронного органу, а також слідчим суддям застосовувати субʼєктивну оцінку при вирішенні питання щодо наявності або відсутності складу кримінального правопорушення, виходячи зі змісту поданої заяви.

Проте, залишається проігнорованим той факт, що на цьому етапі розвитку правових відносин стосовно ймовірного вчинення діяння, відповідальність за яке встановлена Кримінальним кодексом України (КК), недостатньо об’єктивних відомостей навіть для попередньої констатації наявності або відсутності ознак складу кримінального правопорушення.

Тобто, вказане можливо лише після реєстрації кримінального провадження, а також проведення в ньому слідчих (розшукових) та процесуальних дій, які будуть необхідні для встановлення важливих обставин.

Субʼєктивна оцінка за аналогією може бути також застосована в ситуації із заявами про вчинення кримінального правопорушення, що стосуватимуться наявності загроз життю, здоровʼю, житлу і майну особам, до яких застосовані заходи безпеки.

Вказані обставини безумовно порушуватимуть завдання кримінального провадження, які регламентовані в ст. 2 КПК, оскільки захист осіб від кримінальних правопорушень не здійснюватиметься належним чином.

Окремо також необхідно звернути увагу на відсутність граничних строків для внесення відомостей до ЄРДР за результатами розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення, які стосуватимуться наявності загроз життю, здоровʼю, житлу і майну особам, до яких застосовані заходи безпеки.

Чому це важливо? В ч. 1 ст. 214 КПК вказано, що слідчий, дізнавач, прокурор зобов’язані невідкладно, але не пізніше 24 годин вносити відомості про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР.

У звʼязку з тим, що слово “негайно” є синонімом до слова “невідкладно”, відповідно в доповненні до ч. 3 ст. 214 КПК варто було б уточнити строки внесення таких відомостей до ЄРДР, аби особи розуміли, чи їх заява про вчинення кримінального правопорушення буде розглядатись в загальному порядку, тобто протягом 24 годин після одержання її працівником правоохоронного органу, чи в інші більш стислі строки.

По-друге.  Станом на сьогодні з клопотаннями про забезпечення безпеки можуть звертатись лише учасники кримінального провадження (потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, свідок та інші особи визначені ст. 2 Закону).

Проте, засуджені в чинній редакції ч. 1 ст. 2 Закону такого права не мають, оскільки досудове розслідування завершено, а судове провадження закінчено.

У законопроекті пропонується передбачити, що засуджений за наявності відповідних підстав має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, зазначених у статтях 1 і 7 Закону, пунктом «в» ч. 1 ст. 2 Закону.

Запропоноване законодавцем доповнення до ст. 2 Закону має важливе значення для забезпечення прав засуджених, оскільки ризики їх життю, здоров’ю, житлу та майну залежно від специфіки кримінального провадження можуть існувати не тільки на етапі досудового розслідування та судового провадження, а й після набрання обвинувальним вироком законної сили.

По-третє. У законопроекті рекомендується додати до переліку суб’єктів, уповноважених приймати рішення про застосування заходів безпеки, слідчого суддю, а також зазначити, що рішення про застосування заходів безпеки здійснюється строком від 1 місяця до 5 років, крім рішення про застосування заходів безпеки стосовно осіб, які перебувають в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах або у місцях із спеціальним режимом тримання, яке приймається строком до 2 місяців та може бути продовжене виключно за рішенням слідчого судді, суду на підставі клопотань дізнавача, слідчого (детектива) або прокурора, а також органу (підрозділу), що здійснює оперативно-розшукову діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли виявленню, попередженню, припиненню кримінальних правопорушень, на строк до 1 року (ч. 2 ст. 3 Закону у редакції проекту).

На теперішній час, заходи безпеки можуть бути застосовані органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчим, дізнавачем, прокурором, а слідчим суддею лише у випадках, передбачених ч. 6 ст. 206 КПК та судом.

В чинній редакції ч. 6 ст. 206 КПК визначено, що якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов’язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

З наведеної статті можливо зробити висновок, що не в усіх випадках слідчий суддя здійснює судовий контроль в питаннях застосування заходів безпеки.

Внесення доповнення до ч. 2 ст. 3 Закону надасть можливість особі звертатись до слідчого судді, не тільки, коли вона зазнала фізичного насильства під час затримання та/або утримання в установі попереднього увʼязнення, а й в інших випадках, коли існують обґрунтовані підстави вважати про наявність реальної загрози життю, здоров’ю, житлу та майну особи.

Проте, найбільш актуальним у запропонованих змінах є встановлення строку дії ухвали слідчого судді про застосування заходів безпеки та строку на який може бути застосовано забезпечення безпеки у випадку такого застосування іншим органом.

На практиці часто зустрічаються випадки, коли працівники правоохоронного органу, не переслідуючи легітимної мети застосовують заходи безпеки відносно визначеного Законом кола осіб, з метою тиску.

Наприклад, у справі Червінського Романа Григоровича (колишнього співробітника Служби безпеки України і Головного управління розвідки Міністерства оборони України) слідчий, після застосування судом запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, використовуючи право на самостійне застосування заходів безпеки виніс постанову, якою визначив місцем тримання Червінського Р.Г. ізолятор тимчасового тримання у складі Відділу забезпечення досудового слідства Служби безпеки України, замість державної установи «Київський слідчий ізолятор».

Червінський Р.Г утримувався в одиночній камері в ізоляторі тимчасового тримання, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини може прирівнюватися до катування, у зв’язку із психологічним тиском та ізоляцією. Обʼєктивні дані, які б свідчили про наявність реальної загрози життю та здоровʼю Червінського Р.Г. під час перебування його в загальній камері були відсутні.

Виходячи з положень КПК, сторона захисту не позбавлена можливості звернутись до органу досудового розслідування з клопотанням про скасування заходів безпеки, проте у випадках зазначених вище існує висока ймовірність отримання відмови в задоволенні зазначеного клопотання.

Доповнення запропоновані законодавцем нададуть можливість, визначеному колу учасників кримінального провадження захистити свої права шляхом безпосереднього звернення до слідчого судді з клопотанням про застосування/зміну/скасування заходів безпеки.

Здійснення судового контролю за тривалістю заходів безпеки матиме позитивний вплив, оскільки уповноважені особи будуть зобовʼязані оцінювати в кожному конкретному випадку продовження та/або відсутність існування ризику для життя, здоровʼя, житла і майна осіб щодо яких застосовані заходи безпеки.

Підсумовуючи викладене можливо зазначити, що прийняття запропонованих змін сприятиме приведенню функціонування існуючої системи забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства у відповідність до реалій сьогодення.