Партнер АО «BARRISTERS» Олександр Шадрін: Іноді юристи кажуть ніколи не захищатиму вбивць, але таке звинувачення може впасти на будь-кого.

Серію бесід зі знаковими українськими адвокатами, які присвятили професії не один десяток років, «Ракурс» вирішив продовжити з представниками нового покоління (і наступного після Києва та Львова регіону). Перший із них — партнер АТ «BARRISTERS», адвокат Олександр Шадрін.

В адвокатуру він прийшов із слідства. По колишній роботі не нудьгує, нинішньої, мабуть, захоплений серйозно. Це не просто інтерес - азарт, який проступає крізь природну стриманість далеко не відразу - приблизно після першої години спілкування.

Його резюме вже містить перелік гучних справ, яких не кожному вдається нагромадити і за набагато довшу кар'єру.

Більшість справ, які веде Олександр Шадрін, яскраво відбивають і особливість часу, і специфіку регіону — це Харків, який нині став прифронтовим, але завжди, з часів Радянського Союзу, мав заслужену репутацію «міліцейського міста», що просто звучить дещо жорсткіше.

Це про Олександра Шадріна голова СБУ, перераховуючи в ефірі його підзахисних (до речі, які переважно потрапили до молодого адвоката по лінії безкоштовної юридичної допомоги), багатозначно запропонував робити висновки самим — що це за адвокат такий, у якого в клієнтах «не ті люди».

Далеко не кожен захисник удостоюється прямої реклами з вуст керівника спецслужби, який не знає, що асоціювати адвоката з його клієнтом забороняє закон. Що ж, цим грішить далеко не лише голова СБУ. У суспільстві, і не тільки нашому, поширена думка, що адвокат і підзахисний — одна шайка-лійка. Про те, що кожен має право на захист, згадується лише коли в біду потрапляють рідні чи друзі, які, звісно, апріорі «ні в чому не винні».

— Олександре, вас зачіпають ці асоціації з клієнтами, особливо з вуст голови СБУ, наприклад, що прямо натякнув, що ви «сепарський адвокат»?

— Та я, навпаки, тішуся, коли посадовці такого рівня згадують моє ім'я.

— У будь-якому контексті, як то кажуть, крім некрологу?

— Звичайно, бо в будь-якому разі все це чудовий піар і своєрідне визнання того, що адвокат не влаштовує опонента, а отже, якісно виконує свою роботу.

Коли у кримінальній справі йде потік негативної публічної інформації, у тому числі від вищих посадових осіб, потужна медіапідтримка, майже завжди виявляється, що справи не мають реальних доказів.

Свідченням такого визнання є також непідробний інтерес у вигляді зовнішнього спостереження, встановлення прослуховування та проведення обшуків.

- Це теж про вас?

- Так. Взагалі, є така закономірність: коли у кримінальній справі йде потік негативної публічної інформації, у тому числі від вищих посадових осіб, потужна медіапідтримка, безліч публікацій у ЗМІ, майже завжди виявляється, що у справі немає реальних доказів. І таким чином просто намагаються підтримати звинувачення, яке спирається виключно на громадську думку, яка не схильна вникати в суть, і резонанс.

— Значна кількість ваших справ стосується специфічних статей — як не тероризм, так і загроза нацбезпеці. Як утворилася подібна спеціалізація?

— Спочатку якось так вийшло історично. Я почав практикувати як адвокат у Харкові у 2012 році. Вже за два роки з'явилася величезна кількість справ, пов'язаних із конфліктом на Сході. Більшість із них з територіальної причини розглядається у Харкові. Поступово й склалася така спеціалізація – злочини, пов'язані з тероризмом. Я й справді не знаю, чи є інший адвокат, який у виробництві мав би стільки справ категорії тероризм-сепаратизм, як у мене. І причиною цього є не тільки географія — далеко не кожен захоче братися за подібні справи.

У той самий час вони дуже неоднорідні. Реальний приклад: репост у Фейсбуці або ВКонтакті як зазіхання на територіальну цілісність. І 19-річну маму малолітньої дитини відправлено до СІЗО. Справу передали до Чугуєва. Суддя раз на два місяці викликає підозрювану, щоб продовжити запобіжний захід. Все, сиди в СІЗО, поки не зізнаєшся.

До речі, цікаво, що, наприклад, слідчі судді у Франції взагалі не розглядають жодних справ по суті. Таким чином, у них немає обвинувального ухилу і вони не кидають за ґрати всіх поспіль, працюючи справді об'єктивніше і неупереджено. На відміну від того, як це відбувається у нас.

Через іншу справу, яку я також веду в рамках безкоштовної правової допомоги, три роки тому мені спалили автомобіль. Тому, що ці речі пов'язані між собою, є підтвердження і непрямі, і прямі свідчення людей, які знають, хто це зробив.

Ну а чому йде ототожнення адвоката та клієнта? Швидше за все це наслідок правового нігілізму населення. Натомість у мене багато учасників АТО серед клієнтів, просто це не такі гучні справи, про які всім цікаво знати. Або, скажімо, справа Героя України Надії Савченко, у патріотизмі якої ні в кого немає сумнівів. Проте статті, що інкримінуються, традиційні для «сепаратистських справ».

— Серед ваших підзахисних є багато учасників АТО, є й ті, хто з іншого боку барикад. За вашими спостереженнями — нехай це особиста, нерепрезентативна статистика, — чи можна говорити, яка тенденція існує щодо цих двох підзахисних груп? Ось багато хто стверджує сьогодні: «добровольців саджають, сепаратистів відпускають», щоправда, дехто чомусь зараховує до героїв-добровольців та бійців «Торнадо», але це вже інше питання. Чи справді спостерігається певна позиція держави, судової влади щодо кожної з цих двох груп?

— Як правило, бійців АТО судять у тих самих районах, що й сепаратистів. Ось, наприклад, у Лисичанську є у мене підзахисний, учасник АТО. У нього батько був військовослужбовцем, і сам він пішов його стопами. У нього виник конфлікт із працівниками СБУ. Одного він поранив, другому пошкодив машину. Йому ставили в провину і замах на вбивство з хуліганських спонукань, і хуліганство в стані алкогольного сп'яніння, навіть незаконне зберігання зброї, хоча вона вписана у військовий квиток. Загалом навісили все, що могли придумати.

Тримали в СІЗО і п'ять разів без нього продовжували запобіжний захід. Кажуть, що не вдалося доставити. Приїхавши до Лисичанського суду, говорю: я вже був у клієнта, ось, договір підписаний, дайте ознайомитися зі справою. "Ні, ви не допущені до справи". А у новому КПК взагалі відсутня процедура допуску за договором! Заходить секретар судового засідання, каже, що з'явився прокурор, захист не з'явився. Кажу: я захист, я з'явився… Суд став заручником своєї позиції і навіть не зміг зробити жодних зауважень, що зазвичай відбувається у таких випадках. Лише після внесення відомостей до ЄРДР про злочини проти правосуддя вдалося звільнити клієнта.

Тож буває і така позиція. І вона показова, хоча, звісно, зрозуміло, що ситуація посилюється конфліктом із представниками спецслужби.

Що стосується «Торнадо», складається враження, що те, що зробили в обігу, — можливо, одна десята того, що сталося насправді.

Права можуть порушуватись щодо обвинувачених з обох сторін. Як і в будь-якій іншій справі, не пов'язаній з конфліктом. Часто судді, які постраждали від конфлікту, заявляють самовідведення у справах про сепаратизм або з військових злочинів. Перегини бувають скрізь.

Щодо «Торнадо», я неодноразово чув відгуки місцевих мешканців. Судячи з них, складається враження, що те, що поставили, — можливо, одна десята того, що сталося, насправді. Скільки людей пропало безвісти. І всі розуміють, що з ними сталося.

В Україну було запрошено і спостережну місію ООН, і ОБСЄ. Встановлено страшні речі. Йдеться про злочини, які скоюються обома сторонами конфлікту. У тому числі й про існування незаконних в'язниць СБУ, де люди утримувалися по два роки без зв'язку із зовнішнім світом.

Можливість побачень із родичами, отримання передач та ліків — дуже важливий гуманітарний аспект, не кажучи вже про те, що це злочин проти людяності, незаконне позбавлення волі. Виходить, можна взяти будь-яку людину і ось так із нею поводитися.

Виправдувальний вирок у справі про вбивство

— У вас є справи, якими ви пишаєтесь?

— Наприклад, я маю виправдувальний вирок щодо вбивства, теж по лінії безкоштовної допомоги.

- Виправдувальний за статтею 115?

— Так, от іноді юристи кажуть: ніколи не захищатиму вбивць і ґвалтівників. Але таке звинувачення може впасти на будь-кого, ніхто не застрахований.

В даному випадку був зниклий безвісти, через деякий час у водосховищі знайшли труп зі слідами насильницької смерті.

Місяця за два взяли, грубо кажучи, бомжів — жінку та чоловіка. Починають їх качати, намагаючись вибити свідчення один на одного. Чоловік здався першим, свідчив і залишився свідком. Жінка була вагітна, внаслідок тортур втратила дитину.

Це було якраз на стику старого та нового кримінального процесуального кодексу. Внесли до ЄРДР, справа потрапила нині покійному судді Трофімову. Він написав, що за новим процесуальним кодексом його має розглядати колегія, і справу розподілили на інших суддів.

Як це буває, коли немає доказів, із передачею справи до суду слабшає вплив працівників поліції і, як наслідок, жінка перестала давати свідчення в суді.

Що залишилося у справі? Суддя каже: давай бодай перевищення меж необхідної оборони, два роки відсидить. Вона не зізналася. Отримала два роки, але фактично їй лишалося відсидіти вже два місяці. Ми подали апеляцію, вирок скасували, справу надіслали на новий розгляд. Її виправдали (справа 645/11389/13-к). Виправдувальний вирок встояв в апеляції та касації (справа у ВССУ 5-1712 км15).

— Дивовижний випадок — виправдали через недоведеність? Ви вимагали відшкодування збитків?

— Ми звернулися до суду із позовом, відповідачами там були поліція, прокуратура та казначейство. То один, то другий, то третій просили перенести засідання. За три дні до останнього засідання підзахисну знайшли мертвою — отруєння невстановленою речовиною. Випадковість це чи ні — не знаю, наскільки далеко можуть зайти правоохоронні органи.

Хоча за цей виправдувальний вирок нікого не покарали. Прокурор у справі про тортури навіть казав: це ж добре, що ми маємо виправдувальний вирок, отже, суди працюють як треба.

Були ще цікаві справи. Людина зізнається: так, я вкрав. Він раніше судимий, ВІЛ, гепатит С як живий труп. Приходить до мене та й каже: хочу, щоб ви мене захищали.

Чим я можу допомогти? Він скоїв злочин у період випробувального терміну відбування покарання. Тут ухвалюють закон про амністію, але вона не застосовується, якщо є дві і більше судимості за тяжкі злочини. Він мав умовний термін за не тяжким і два вироки з тяжких злочинів.

Два вироки не означає дві судимості. Ми знайшли ухвалу Пленуму 1986 року («Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду»), в КК 1960 року було поняття «особливо небезпечний рецидивіст». Тоді це було чутливо, і Верховний суд сказав, що людина не винна, якщо злочини були скоєні, скажімо, у березні та квітні, їх знайшли, направили до суду або роздробили спеціально, а потім об'єднали у вироку. Це слід вважати однією судимістю, а не двома.

Ми застосували цю ухвалу, суддя навіть знайшов там посилання на якусь статтю у Віснику ЗС. Прокурор просив шість років позбавлення волі, а ми наполягли на застосуванні закону про амністію. Рішення щодо застосування амністії (справа 610/1683/14-к) встояло в апеляції.

Якщо клієнт обмовляє себе

Я виходжу з того, що клієнт сам вибирає позицію. Позитивний результат він отримує найчастіше тоді, коли довіряє свого адвоката. Але якщо клієнт каже, що не винен, я не маю права зайняти іншу позицію. Якщо він хоче обдурити адвоката, розповісти версію подій, яка подобається йому самому, я залишаю це на відкуп клієнта.

— Але, не знаючи обставин справи, ви не зможете надати належного захисту. Та й помилку можете припуститися, не бачачи реальної картини.

— Я завжди пояснюю клієнтові ці ризики. Це його вибір. Але якщо він каже «невинний», я все одно ставлю запитання.

Була колись справа, де я розумів, що клієнт хоч і визнає себе винним, не вірить у правосуддя, каже, хай умовний термін, аби вийти. Брав на себе пограбування, раніше був судимий за аналогічні злочини. Його катували.

— Раніше судимо, пограбування — хіба міг бути умовний термін?

- Таке буває. Він скоїв його не в період відбування умовного покарання, тому прямої заборони тут немає. Хоча у подібних випадках часто отримували реальний термін. Але тут прокурор мав спокійний настрій, він не жадав крові. Це має значення, хоча суддя не пов'язаний з думкою прокурора, він може і сильніше покарати.

Тоді я сказав клієнту: хочеш, відмовляйся від мене, але я займу таку правову позицію і все. Попри те, що ти визнаєш.

— Але як адвокат ви зобов'язані виходити з позиції клієнта.

— Завжди, окрім випадку, коли клієнт себе обговорює.

Ми бачимо відеозаписи. Видно, що здає в ломбард ланцюжок дружини на годину раніше, ніж було скоєно злочин. Крім того, бирка у потерпілої і маса, яку здали в ломбард, не збігалися.

Потім мій підзахисний зізнався в суді, що насправді не робив цього, хоча спочатку визнавав провину. Згодом справу припинили через тортури.

І суддя «перевзувся» під прокуратуру, дав їм тимчасовий доступ. Вони принесли довідку, що час на камері не було переведено на літній час. Викручувалися, як могли. Але апеляція скасувала цей вирок. А потім, з огляду на день у СІЗО за два, за законом Савченко, мій підзахисний і вийшов.

До речі, закон Савченко сильно критикували і його скасували. Але завдяки йому багато невинних вийшли з-під варти. Адже це теж соціальний компроміс: коли людина не може довести свою невинність, але хоча б вийшла з-під варти.

Довести можна було — лише беріть та робіть

— Першою з ваших гучних була справа Гната Кромського, Топаза. Про нього «усі всі знають», особистість відома…

— Коли мені потрапила ця справа, я взагалі не знав, хто це, тож не одразу зрозумів, чому навколо нього стільки галасу.

За Ігнатом Кромським слідчий прийшов на засідання у міру запобіжного заходу ось із чим: усе, що було в матеріалах справи, — допит одного свідка, який каже, що бачив Гната, відомого як Топаз, на площі Свободи, мовляв, знаю його по інтернету. Це все. Тож у чому полягає протиправна діяльність? Зберігав він щось? Намагався щось організувати?

Кромський теж став жертвою утримання incommunicado (95 днів у невизнаному ІТТ СБУ Харківської області). Він фактично документував себе, залишав біологічні сліди, записки. Деякий час навіть був там із мобільним телефоном, дзвонив бабусі. Якби провели ефективне розслідування, слідчий експеримент, докази слідства знайшли б. Довести можна було тільки беріть і робіть.

— А участь Топаза у київських подіях?

— Жодного київського епізоду йому так і не звинуватили. Приїжджали до нього двічі з Департаменту спеціальних розслідувань, із Генеральної прокуратури. Був навіть допит із одним із потерпілих. Той вказав, що на Майдані, коли чоловіка хотіли вбити, Гнат Кромський дивом вивів його з намету, врятував від розправи та дав потім грошей на проїзд додому.

Суддя обрала домашній арешт. І тут усі пішли висловлюватись, мовляв, корупція в судах, як його могли відпустити. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков писав скарги на суддів першої інстанції та апеляції, які ухвалили це рішення. На мою думку, суддю першої інстанції Лідію Іванісову навіть покарали.

До речі, після таких подій судді, звісно, роблять висновок, що їм це не треба — відпускати під домашній арешт. Нехай краще сидить, ніж нас каратимуть. У цьому плані суддя у нас не захищений.

— Обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту справді найчастіше сприймається суспільством як «суд відпустив».

- Так. Коли у 2012 році ухвалили новий Кримінальний процесуальний кодекс, була велика надія, що це буде серйозна реформа. Можливість запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту бачилася одним з важливих пунктів.

Раніше існувала передплата про невиїзд, заставу, поруку, але, як правило, це були мертві статті. А ось домашній арешт розвантажив СІЗО, наші клієнти перестали спати у три зміни, у жахливих, нелюдських умовах. Вперше було проведено величезну роз'яснювальну роботу: мовляв, навіщо вам усіх заарештовувати, особливо з економічних злочинів — взагалі немає сенсу. Бували навіть випадки, за безкоштовними справами, за звинуваченнями у вбивстві, судді у райцентрах відпускали під домашній арешт, на частковий домашній арешт. Але зловживання лишилися. І показники лишилися.

Все ж таки з'явився прогресивний момент: судді почали звикати до того, що не обов'язково всіх завжди відправляти за ґрати. У рамках справ щодо безкоштовної правової допомоги кілька разів обиралися запобіжні заходи, не пов'язані з позбавленням волі навіть у справах про вбивства. Але суспільство не встигає чи хоче сприймати ці нововведення.

Вразила справа про тероризм на виборах президента, коли було кілька людей, у тому числі священик, усі побиті. Тоді тільки розпочиналися події на Сході.

Сьогодні поширена думка, що якщо війна, то багато дозволено. Але тортури заборонені, і винятків тут нема.

29 травня 2014 року привели дев'ять осіб до Київського районного суду Харкова з Луганської області з клопотанням про обрання запобіжного заходу. Говорять, вони самі прийшли, ми їх не затримували, чому вони побиті, ми не знаємо. Судді, звичайно, всім обрали запобіжний захід, ніхто нічого не розслідував за обставинами тілесних ушкоджень тощо.

Ми звернулися до Європейського суду з прав людини за ст. 3 — заборона тортур та принижувальне гідність — і за ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-162408). Очікуємо почути від нього відповідь. Сьогодні поширена думка, що якщо війна, то багато дозволено. Але тортури заборонені, і винятків тут нема.

Те саме стосується утримання у металевих клітинах у судовому засіданні.

Наразі це звучить все частіше, а тоді ми вперше порушували ці питання, і в райсудах навіть деякі судді задовольняли наші клопотання. Трохи пізніше й апеляція теж почала потихеньку випускати, хоча вони довго трималися.

Але до цих справ не можна підходити безальтернативно: хоч ти сидиш за крадіжку з супермаркету, хоч за вбивство — все в клітці. Раніше такого не було, навіть у СРСР. Якщо згадати радянські фільми, то там підсудний сидить просто за дерев'яною стійкою. Клітини з'явилися вже після справи Чикатило — для його безпеки, боялися, що народ його розірве. Потім сподобалося, і клітки почали ставити скрізь.

Коли людина у клітці, завжди виходить гарна картинка. Ось, затримали, перемога — він за ґратами. Психологічно це дуже сильний момент: коли людина за ґратами, навіть суддя підсвідомо сприймає її як винного. І можливо, це навіть гірше за те, що становище в клітці або в наручниках принижує гідність людини. У нас і так досі у суддів превалює обвинувальний ухил, а такі атрибути, як клітина, зовсім не сприяють нормалізації ситуації.

У рішенні у справі «Свинаренко і Сляднєв проти Росії» суд вперше сказав, що це звернення, яке принижує гідність людини. Спочатку обговорювалася можливість того, щоб у виняткових випадках, у справах про теракти, вбивства, розбійні напади обвинувачений перебував у клітці. Але судді пішли далі і чітко визначили, що це звернення, яке принижує гідність, — у будь-якому разі без винятків. Пізніше стали замінювати клітини на «акваріуми» — конструкціями у вигляді скляних кабін. Проте зміст у яких порушує самі статті («Марія Альохіна та інші проти Росії»).

— Якою є ситуація в інших гучних справах, у яких ви берете участь? Що у справі Нелі Штепи, у якої тепер знову виникли політичні амбіції, Алли Олександрівської?

— У президенти Неля Штепа не йдеться. Бувай. Прокуратура програла цей процес. Незважаючи на весь той резонанс, який був довкола. У ЄСПЛ комуніковано справу (№16349/17).

За Аллою Олександрівською — інформація на офіційному сайті СБУ абсолютно не збігається з реально звинуваченням. Більше того, ми просили тимчасового доступу до повного вилучення інформації з ЄРДР, суддя відмовив. У тому числі написав, що ця подія взагалі не містить складу злочину. Але одразу гасло: «Комуняку — на гілляку!», і ось — Олександрівська за ґратами.

Вона чотири місяці провела у СІЗО. Могла б досі сидіти, якби колегія суддів під час апеляції не наважилася її звільнити.

Якщо говорити про те, що їй пред'являли, то згодом усе перегралося, і тепер уже всі стали за децентралізацію, яку тоді ставили Олександрівською. Це стосувалося і виборності суддів першої інстанції, що колись було в нас, і виборності голів місцевої адміністрації. Проте працівники СБУ зважилися на такий політичний крок, навмисне приплели їй статтю про сепаратизм, щоб вона на час слідства була під вартою. В ЄСПЛ також очікуємо рішення (справа 38718/16).

Чутки про корупцію в судах надто перебільшені

— Якщо порівнювати з періодом до реформи і тепер — як змінилося правосуддя та рівень довіри до нього за вашими спостереженнями?

— Насамперед звільнилося дуже багато суддів, що, звичайно, позначилося на відправленні правосуддя. Сьогодні навіть не така важлива висока кваліфікація суддів, як взагалі їх наявність. Наразі в апеляції одна колегія — троє суддів розглядають кримінальні справи усієї Харківської області. Судові засідання призначають на жовтень. А багато хто застряг у СІЗО.

Ми всі зацікавлені у зміцненні довіри до суду. Щоб люди йшли з проблемами до суду, а не з'ясовували стосунки зі стріляниною та підпалами. Але громадська думка формується у протилежному напрямку, до того ж вищими посадовими особами.

Напевно, першим ще президент Віктор Ющенко почав заявляти, що маємо погані суди. Ющенко, який прийшов до влади через третій тур саме завдяки суду, першим почав таврувати суди, звинувачуючи в корупції. З того часу це увійшло в моду — кожен казав, який поганий суд.

Я практикуючий адвокат уже майже сім років, і не було такої ситуації, щоб суддя хоч би натякнув на винагороду за потрібне рішення. Я вважаю, що чутки про корупцію дуже перебільшені. Занадто багато і далеко не завжди обґрунтовано списують на корупцію у судах.

Більшість суддів, на мій досвід, — порядні люди. Можливо, вони не завжди незалежні та приймають якісь рішення, бо бояться Генпрокуратури. Печерський суд Києва може звик до такого рівня, а в регіоні прокурор області — це Бог, не кажучи вже про Генеральну прокуратуру.

Присяжні мають і процесуальну сміливість, і народну мудрість. Хоча усічений склад суду присяжних небезпечний.

І, звичайно, сучасним судам дуже не вистачає суду присяжних.

— Ну, він існує у якомусь гібридно-усіченому варіанті…

— І навіть у цьому виді іноді ухвалює дуже важливі рішення. Наприклад, у Сумській області був виправдувальний вирок щодо вбивства — притому, що двоє суддів були проти, але троє присяжних проголосували за. Цей виправдувальний вирок устояв в апеляції.

Присяжні мають і процесуальну сміливість, і народну мудрість. Хоча, звичайно, усічений склад суду присяжних небезпечний. Прокуратура, яка, безперечно, впливає на суддів, зможе так само впливати і на кількох присяжних. Їх має бути більше, тоді вони будуть краще захищені від телефонного права, погроз та будь-якого іншого впливу.

— Як ви оцінюєте судову реформу загалом, наприклад, щодо складу та рішень Верховного суду? Чи ви виділяєте якісь знакові рішення Верховного суду, які ліквідують реально існуючі проблеми, створюють умови для уніфікації судової практики, відповідно передбачуваності судових рішень?

— Думаю, добре, що деякі адвокати потрапили до Верховного суду. Наприклад, Аркадій Бущенко. Не всі його рішення подобаються адвокатам, але має глибоку правозахисну базу. Він добре знайомий з новими рішеннями ЄСПЛ, справді знає та розуміє їхню суть, а не лише назви справ, правильно застосовує їх.

Суддя Микола Мазур мав дуже цікаві рішення, коли він ще працював районним суддею. Він творчо підходив до права, застосовуючи аналогію, дотримувався пропорційності.

Почали з'являтися й важливі рішення Верховного суду. Наприклад, стосовно підтвердження повноважень адвоката в процесі — вічна суперечка про те, чи потрібен ордер, договір чи те й інше. Верховний суд поставив крапку у цьому питанні, ухваливши, що достатньо будь-якого з цих документів. В результаті у суду та опонентів поменшало формальних причин відфутболити адвоката, не прийняти його скаргу.

Цікавою є також позиція щодо оскарження «неоскаржуваного» (справа 243/6674/17-к) — слідчий суддя, перевищивши повноваження, виносить рішення про призначення комплексної позапланової перевірки. Було зроблено висновок, що КПК було передбачити такий випадок, отже, можна оскаржити.

Однак була різна практика і справу передали до Великої палати ЗС, де ця позиція встояла. Навіть у особливих думках (справа №490/14736) можна знайти цікаві ідеї (оскаржити необґрунтовану ухвалу апеляції про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції).

Кожен десятий житель Фастівського району засуджений за вчинення того чи іншого кримінального правопорушення. Це ненормально, це є ознакою поліцейської держави.

Цікаве та важливе рішення стосується концепції доведеності поза розумними сумнівами. Судді найчастіше міркують так: є потерпілий, який попереджений про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень, а є обвинувачений, якого не попереджено. Значить, показань першої довіри більше.

Хоча насправді це слово проти слова. Як кажуть, testis unus, testis nullus, тобто один свідок – не свідок. А тут навіть не свідок, а потерпілий. А якщо є свідок, то це взагалі все, обвинуваченому довіри немає. Тому дуже важливо, що з'явилися правила щодо цього — скільки і яких доказів достатньо, щоб бути переконливими поза розумним сумнівом, а не просто брати скопом усе, що підшито до справи.

Ось у гучній фастівській справі, наприклад, міститься такий цікавий перепис усіх осіб Фастівського району, які раніше притягувалися до кримінальної відповідальності. До речі, кожного десятого жителя Фастівського району засуджено за вчинення того чи іншого кримінального правопорушення.

- Цікава статистика.

— Це ненормально, це є ознакою поліцейської держави.

А щодо фастівської трагедії судді в апеляції сказали, продовжуючи запобіжний захід: виходячи з тексту обвинувального акту, ми вважаємо, що існує обґрунтована підозра та звинувачення, докази там є. Хоча прокурор має надати докази наявності ризиків. Практика автоматичного продовження запобіжного заходу фактично залишилася, хоча й розглядають це питання тепер раз на два місяці.

Якщо говорити про зміни в роботі судової системи, то, за моїми спостереженнями, судді все частіше цитують рішення ЄСПЛ, Конвенцію про захист прав людини та основних свобод, це стало модним, позитивним трендом.

Секрети використання ЄСПЛ

Адвокати теж намагаються не відставати: навіть якщо ти не знаєш рішення, то хоча б згадай про Конвенцію. Необов'язково знати всі рішення ЄСПЛ. Навіть якщо ти не виграєш у національному суді, за певний час можеш виграти в ЄСПЛ.

У ЄСПЛ існують механізми, що чітко працюють, які дозволяють захистити інтереси клієнта на ранніх стадіях.

До речі, не всі знають, що звертатися до ЄСПЛ можна далеко не лише після того, як вичерпано всі кошти на національному рівні. Існують чітко працюючі механізми, які дозволяють захистити інтереси клієнта на ранніх стадіях.

Йдеться про ст. 39 Регламенту ЄСПЛ. Я вдавався до цієї можливості, коли клієнту, наприклад, не надавали необхідної медичної допомоги в пенітенціарному закладі. Є рішення суду про надання медичної допомоги – забезпечити діагностику та лікування. Начальник СІЗО не хоче виконувати рішення національного суду.

Щойно факсом надсилаєш заяву до ЄСПЛ про те, що людина перебуває без надання медичної допомоги, вони реагують миттєво, запитуючи інформацію у нашого уряду, вирішуючи питання щодо забезпечувальних заходів. Звісно, таке звернення є негайна реакція.

— Скільки часу займає розгляд такої заяви до ЄСПЛ?

- Три дні. Тобто значно менше, ніж у нашому суді. Можуть навіть звернутися за коментарем того ж дня. Це ж термінове питання. І тоді клієнта одразу ж вивозять, оскільки це за зверненням ЄСПЛ.

- Симптоматичний метод боротьби за права клієнта. Як домогтися того, щоб змінити цю ситуацію, коли через Європу питання вирішується швидше, ніж тут, на місці, і яким чином можна приборкати цей непохитний обвинувальний ухил у наших судах?

— Я думаю, просто робота судді має стати престижною. І, звичайно, судді мають отримувати високу зарплату. Також потрібна служба судової охорони. Ні судді, ні підсудний, ні учасник процесу не повинні залишатися віч-на-віч з натовпом, який має якусь свою думку щодо конкретної справи. Така безпека — це невід'ємна складова гарантій незалежності судової влади.

Адвокатська монополія — ілюзія самоврядування, а насправді всіх триматимуть у їжакових рукавицях.

— Як ви ставитеся до адвокатської монополії?

— Я вважаю цей захід передчасним, хоча, здавалося б, має бути за. По-перше, вже зараз відчутно зросло навантаження на адвокатів. По-друге, може виникнути пильний інтерес до діяльності адвокатури з боку Антимонопольного комітету, зокрема, щодо регулювання цін, чого зараз немає.

Крім того, монополія також може призвести до деградації, відсутності мотивації до розвитку, зменшення конкуренції. І, звичайно, вертикаль, що утворюється, централізація призведе до більшої залежності адвокатів. Ілюзія самоврядування, а насправді всіх триматимуть у їжакових рукавицях.

— Чи є у вас девіз, можливо, професійне кредо?

— «Лише клопотання про техфікацію може вимкнути «режим Бога» у суддів».

Аудіо-, а з 1 січня цього року та відеофіксація судових засідань — великий крок уперед до побудови неупередженого суду та правової держави, оскільки суттєво дисциплінує суддів. Це важлива гарантія від фривольностей, які раніше дозволяли собі судді у процесі. А якщо ви раптом помітили таке, одразу поцікавтеся, чи триває фіксація судового засідання технічними засобами.