Тактика роботи зі слідчим

Одним з найголовніших завдань адвоката на стадії досудового розслідування є формування певної тактики професійного захисту від підозри (далі – тактики захисту). Захист не повинен бути хаотичним і для його здійснення не достатньо лише опрацювання певної його стратегії. Повинна бути побудована чітка тактика захисту – плану дій та проміжних цілей, завдяки яким прямо або побічно можна досягти стратегічних цілей.

Іноді, на жаль, робота адвоката на стадії досудового розслідування зводиться до реактивної моделі поведінки, за якої - викликали на слідчу дію, в суд – ідемо, нікуди не викликають – нічого не робимо.

Дії за вказаним принципом, на погляд автора, не є ефективним способом захисту, хоча, для об’єктивності, необхідно відзначити і те, що іноді така тактика є виправданою.

Однак, зазвичай, у більшості кримінальних проваджень, дії адвоката на стадії досудового розслідування повинні бути не пасивними, а активними, коли поведінка захисника у процесі не визначається виключно поведінкою інших осіб (наприклад, слідчого), а носить для захисника вольовий характер і саме він намагається нав’язати свій «порядок денний» у кримінальному провадженні на досудовому розслідуванні.

Таким чином, мова може йти про реактивну та про активну моделі тактики захисту.

Зазначене ні в якій мірі не вказує на те, що адвокат повинен робити видимість роботи для клієнта, а навпаки, адвокат повинен вибудовувати чітку тактику, результати яких будуть прогнозовані для адвоката та будуть мати чітку мету, хоча і можуть, а інколи і повинні здаватись (для слідчого) хаотичними і не зрозумілими (така собі тактика маскування справжньої тактики захисту).

Тактика захисту може мати і складний характер. В залежності від зайнятої тактики захисту на стадії досудового розслідування необхідно будувати тактику роботи зі слідчим.

Адже слідчий це саме та особа, з якою на стадії досудового розслідування адвокат та його клієнт, як правило, будуть перетинатись найчастіше.

Адвокате!

Ніколи не йдіть до слідчого, не підготувавши клієнта.

Клієнт повинен бути готовий до роботи зі слідчим, як і сам адвокат.

Розглянемо декілька можливих практичних ситуацій.

Клієнт був затриманий в порядку ст. 208 КПК України і адвокат ще не мав можливості конфіденційного спілкування з клієнтом.

Хоча п. 3 ч. 2 ст. 42 КПК України і передбачає право на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, на практиці реалізувати зазначену норму права на всі сто відсотків неможливо, так як в ситуації затримання особи, адвокат, скоріше за все, буде мати таке спілкування за пропозицією слідчого або в кабінеті слідчого (без його присутності), або в коридорі під наглядом оперативних співробітників або слідчого.

Зазначені обставини не дають змоги в повній мірі ані підготувати клієнта, ані підготуватися самостійно до тієї або іншої слідчої дії, однак зазначену гарантію потрібно використовувати з найбільшою ефективністю. Потрібно встановити точний час затримання, обставини при яких був затриманий клієнт, місце затримання і т.п.

В наведеній ситуації, скоріше за все, після затримання буде проведена така слідча дія як допит підозрюваного, у зв’язку з чим необхідно визначитись чи давати показання слідчому, чи використати гарантію, передбачену Конституцією України та КПК, та зайняти позицію мовчання.

Тактика мовчання може бути обрана як для усієї стадії досудового розслідування, так і в конкретній слідчій дії.

Все залежить від обставин і позиції захисту

Можна обрати позицію, за якою клієнт надає показання, наприклад, про час і місце його фактичного затримання, якщо реальний час, місце і обставини, за якими він (клієнт) був затриманий і якщо ці обставини не відповідають інформації, яка відображена в протоколі затримання.

Чому це важливо та правильно?

Як правило, якщо особу затримують в порядку ст. 208 КПК України, наступним кроком слідчого буде звернення з клопотанням про обрання запобіжного заходу і, як правило, на жаль, саме така практика складається в останні роки – це клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до положень ст. 184 КПК України до клопотання про застосування запобіжного заходу додаються матеріали, які його обґрунтовують.

Так, якщо особу було затримано в порядку ст. 208 КПК України, до клопотання про застосування запобіжного заходу додається протокол затримання, у якому повинен бути зазначено час і місце затримання (ця інформація може не відповідати дійсному часу та місцю затримання). Якщо клієнт, допитаний як підозрюваний, дасть показання про час і місце, а також про обставини затримання і це буде зафіксовано в протоколі допиту підозрюваного, навіть за ситуації коли цей протокол не буде доданий до клопотання, в судовому засіданні можна і потрібно наполягати на його долученні до матеріалів провадження.

Читачі можуть заперечити та вказати, що про дійсний час, місце і обставини затримання особи можна заявити безпосередньо слідчому судді. Це так, однак коли ця інформація зафіксована в протоколі допиту, слідчий суддя з ними, скоріше за все, ознайомиться ще до розгляду клопотання, за умови їх долучення до клопотання слідчого, та в будь-якому разі в нарадчій кімнаті!

Це важливо, так як створюється можливість встановити реальний відлік часу на вручення повідомлення про підозру, доставку до суду, розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу і, у негативному випадку, задоволенні клопотання слідчого, обранні запобіжного заходу, відлік часу тримання під вартою!

Окрім вказаного, а саме: щодо часу, місця і обставин затримання особи, клієнту будь-яких інших показань слідчому можна і не давати, а на питання слідчого: «Ви відмовляєтесь давати показання?», відповісти, що «від показань не відмовляюсь, однак такі показання буду давати виключно в суді». Зазначений аргумент дасть можливість як адвокату, так і його клієнту підготуватись до дачі показань.

На практиці, на жаль, склалося таке суб’єктивне правило-враження і у слідчого, і слідчого судді, що якщо підозрюваний посилається на положення ст. 63 Конституції України значить щось приховує, а відтак має якусь причетність до інкримінованого злочину (т. зв. «презумпція винного мовчання»). Таке ані слідчий, ані слідчий суддя в офіційних документах, звісно не вкажуть, так як це буде означати порушення ст. 63 Конституції України, однак певне переконання буде сформовано. Автору зустрічались на практиці обвинувальні висновки за КПК 1960 року, в яких відмова обвинуваченого від дачі показань з посиланням на ст. 63 Конституції України, трактувались слідчим як обтяжуюча обставина.

Необхідно пам’ятати, що навіть, якщо відмова підозрюваного від дачі показань з посиланням на ст. 63 Конституції України не знайде відображення, або навіть згаданої оцінки в клопотанні або в ухвалі про обрання запобіжного заходу, це не позбавить впливу вказаної обставини на прийняття рішення слідчим суддею певного рішення, адже ст. 94 КПК України встановила, що, слідчий суддя надає оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням (ч. 1 ст. 94 КПК України).

Таким чином, не відмовившись від дачі показань слідчому, а вказавши, що такі показання будуть даватись в суді, у захисника такого клієнта з’являється достатній час для спілкування з клієнтом в більш-менш спокійній обстановці для роз’яснення клієнтові його прав, процесуальної форми досудового розслідування та наслідків за КПК України, для погодження правової позиції та підготовки клієнта.

Підготовка клієнта - це окреме питання, яке не охоплюється цим розділом, однак необхідно зазначити, що готувати клієнта потрібно, в тому числі з імітацією тієї чи іншої слідчої або процесуальної дії, так як після такої підготовки, клієнт буде розуміти процесуальний порядок, що має допомогти йому легше і спокійніше взяти участь у таких слідчих або процесуальних діях.

Нам всім відомо, що відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посиланням на них. Тоді логічне питання: для чого слідчому проводити допити і фіксувати їх протоколами? Все просто. По-перше, допит - це саме слідча дія, завдяки якій слідчий збирає інформацію, завдяки якій може віднайти інші докази, або встановити розбіжності в доказах та з’ясувати причину таких розбіжностей; по-друге, зазначені протоколи, як правило, додаються до всіх клопотань, які подаються до слідчого судді в рамках досудового розслідування. По-третє, це надає слідчому  змогу більш коректно скласти обвинувальний акт і підготуватись до допиту в суді.

Для формування правильної тактики захисту необхідно також розуміти тактику слідчого.

Іноді слідчий грає хорошого поліцейського і може просити адвоката або клієнта розповісти, щось по справі «не під протокол». Або задати питання клієнтові в стилі: ну скажіть, будь-ласка, виключно для задоволення моєї цікавості, адже саме Ви вчинили злочин; саме так було ж насправді?

З якою метою так чинить слідчий?

В першому випадку – для збирання орієнтуючої інформації, наприклад, де йому слід шукати докази. Такими відповідями «не під протокол» клієнт, а іноді і адвокат, можуть вказати слідчому на те, де шукати докази вини і які ще свідки можуть підтвердити версію слідчого.

В другому випадку відповіді можуть підтверджувати або спростовувати версії слідчого, тобто слугувати навігацією для слідчого.

У зв’язку з цим рекомендується не говорити зі слідчими «не для протоколу» та не відповідати на будь-які його запитання за межами процесуальної дії.

З іншого боку, уявляється, що до слідчого слід застосувати ті ж методи. Яким чином і як, адвокат має вирішувати самостійно, однак на практиці це працює.

В певних кримінальних справах необхідно зрозуміти, що спричинило заняття слідчим певної позиції та реалізацію ним певної тактики, як то кажуть «звідки ростуть ноги» у цього кримінального провадження, а відтак після з’ясування відповіді на це питання вже виробляти правильну тактику захисту.

Це необхідно робити в так званих “замовних” справах.

Особливе місце займає тактика відводів слідчих.

Приведемо приклад. Перед початком розгляду клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за 15 хвилин до розгляду вказаного клопотання відносно слідчого, який складав клопотання, та прокурора, який його затверджував, було подана до канцелярії суду заява про їх відвід, і перед початком розгляду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу, адвокат заявив слідчому судді про вказані заяви. Слідчий суддя, який розглядає клопотання про продовження дії запобіжного заходу, вже не може розглядати це клопотання до вирішення питання про відвід слідчого і прокурора. А у зв’язку з тим, що вказані заяви, окремо щодо слідчого і щодо прокурора були заявлені не в судовому засіданні, а через канцелярію суду, їх розгляд буде відбуватися в іншому судовому контрольно-наглядовому провадженні і потенційно іншим слідчим суддею і не обов’язково в день розгляду клопотання про продовження дії запобіжного заходу.

На практиці зазначена тактика захисту не отримала певних правових наслідків, так як судове засідання так і не розпочалося через те, що прокурор не зміг підтвердити свої повноваження – постановою про призначення групи прокурорів. Ситуація була вичерпана тим, що слідчий суддя не встиг розглянути клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відклав розгляд клопотання на інший день, а об 00 годин 00 хвилин, клієнт був звільнений з СІЗО. Саме ж клопотання про продовження дії запобіжного заходу за клопотанням прокурора було залишено без розгляду, так як неможливо продовжити те, чого вже не існувало.

Тактика “зворотної медалі”.

Слідчий вручив клієнту повістку про виклик клієнта в якості підозрюваного, хоча клієнт, реально не набув такого статусу, тобто ані був затриманий, ані отримав письмового повідомлення про підозру, у “заказаній” справі за ч. 4 ст. 190 КПК України…

(Продовження буде)...

Примітка: у тексті статті використано зображення плакату  Ватолина Н.Н., Денисов Н.В. «Не болтай!» (1941).