ЄСПЛ опублікував офіційну статистику станом на 28.02.2026 року: Україна посіла четверте місце серед держав — членів Ради Європи за кількістю заяв, розглянутих Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ). Відповідно до статистичних даних ЄСПЛ понад 60% усіх справ, які перебувають у провадженні Суду, стосуються чотирьох держав: Туреччини (37,6%), російської федерації (12,4%), Польщі (6,5%) та України (6%).

Станом на початок 2026 року в реєстрі ЄСПЛ обліковується 3 350 заяви проти України.

Протягом 2025 року ЄСПЛ ухвалив 164 рішення у справах проти України. У 160 рішеннях судом встановлено порушення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за результатами чого заявникам присуджено компенсаційні виплати.

Із них встановлено:

• 2 порушення –  право на життя (стаття 2 ЄКПЛ);
• 10 порушень – право на життя і ефективне розслідування (стаття 2 ЄКПЛ).
• 42 порушень – заборона катування (стаття 3 ЄКПЛ);
• 11 порушень – заборона катування і право на ефективне розслідування (стаття 3 ЄКПЛ);
• 68 порушень – щодо права на свободу та особисту недоторканність (стаття 5 ЄКПЛ);
• 34 порушень – право на справедливий суд (стаття 6 ЄКПЛ);
• 58 порушень – щодо тривалості провадження та права на справедливий суд (стаття 6 ЄКПЛ);
• 16 порушень – право на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 ЄКПЛ);
• 1 порушення – право на свободу думки, совісті і релігії. (стаття 9 ЄКПЛ);
• 1 порушення – право на свободу вираження поглядів. (стаття 10 ЄКПЛ);
• 3 порушення – право на свободу зібрань та асоціацій. (стаття 11 ЄКПЛ);
• 89 порушень – право на ефективний засіб правового захисту (стаття 13 ЄКПЛ);
• 21 порушення – право захист права власності (стаття 1 першого протоколу);
• 1 порушення – права на вільні вибори (стаття 3 першого протоколу);
• 5 порушень – інші статті Конвенції.

Зазначені показники свідчать про наявність системних порушень Конвенції з боку представників органів державної влади, правоохоронних органів, прокуратури та судової системи України.

Позови до ЄСПЛ, як правило, вказують на свідоме порушення Конвенції особами, які є представниками влади, зокрема суддями. Однак на національному рівні існує правова прогалина: особи, які допустили такі порушення, залишаються без належної дисциплінарної та іншої юридичної відповідальності.

Суди України часто не враховують практику Європейського суду з прав людини як джерело права, передбачене ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Така ситуація призводить до неоднакового застосування норм Конвенції та повторного виникнення порушень, аналогічних тим, що вже встановлені Судом у справах проти України.

Наразі у Верховній Раді України зареєстровано проєкт Закону № 15072 від 11.03.2026 про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких інших законодавчих актів щодо підвищення відповідальності суддів та імплементації практики Європейського суду з прав людини. Метою цього законопроєкту є вдосконалення порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів та очищення судової системи від осіб, що не відповідають критеріям професійності, а також зменшення кількості порушень положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з боку органів державної влади України шляхом забезпечення належного врахування та застосування практики Європейського суду з прав людини на національному рівні, усунення правових прогалин у притягненні винних осіб до юридичної відповідальності, а також підвищення ефективності судової та правоохоронної систем для запобігання повторним порушенням прав людини.

У Законі України «Про судоустрій і статус суддів» пропонується доповнити підстави для призначення кваліфікаційного оцінювання, зокрема визнання Європейським судом з прав людини ухваленого суддею рішення (в тому числі про залишення без змін рішення суду нижчої інстанції) таким, що порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини). Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді також є ухвалення суддею рішення (в тому числі про залишення без змін рішення суду нижчої інстанції), яке визнане Європейським судом з прав людини таким, що порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» пропонується визначити, що виплачене відшкодування та інші видатки, сплачені від імені України на користь стягувача, підлягають зворотній вимозі (регресу) із суддів, ухвалені рішення яких стали підставою для винесення остаточного рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Розмір регресивного стягнення встановлюється судом за позовом, поданим від імені України, з урахуванням ступеня вини та розміру завданої шкоди.