29 вересня 2025 року народний депутат Юрченко О.М. подав до Верховної Ради України законопроєкт №14085) про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо необхідності повідомлення особи про зміну раніше повідомленої (підозри) за умови виділення матеріалів кримінального провадження.

Проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо необхідності повідомлення особи про зміну раніше повідомленої (підозри) за умови виділення матеріалів кримінального провадження» (далі – проєкт Закону) розроблено для забезпечення однозначності правового регулювання повідомлення про підозру в окремих випадках, а також права особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, на повідомлення про нову підозру або про зміну раніше повідомленої підозри особі у разі виділення матеріалів досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень в окреме провадження.

Автор проєкту Закону мав на меті забезпечити права особи, яка перебуває в статусі підозрюваного, бути належним чином проінформованим про номер кримінального провадження, в якому проводиться досудове розслідування і їй повідомлено про підозру.

Попри позитивні наміри автора законопроєкту, в разі його прийняття в запропонованій редакції в законодавстві не буде забезпечено однозначності правового регулювання повідомлення про підозру, зокрема, через наявні колізії в законодавстві, а також лексичні помилки тексту законопроєкту.

Як є станом на зараз?

Відповідно до статті 217 КПК України в разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень.

Водночас положення КПК України не передбачено імперативної норми щодо необхідності повідомлення особі про нову підозру або про зміну раніше повідомленої підозри лише за умови виділення матеріалів кримінального провадження в порядку ст. 217 КПК України.

У результаті підстав для вручення особі нового повідомлення про підозру або зміну попередньої в межах виділеного кримінального провадження в органу досудового розслідування немає.

Що пропонується?

Проєктом Закону пропонується внести зміни до Кримінального процесуального кодексу України та встановити, що в разі виділення матеріалів досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень в окреме провадження особам, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, вручається повідомлення про нову підозру або про зміну раніше повідомленої підозри.

Правові наслідки прийняття законопроєкту

Попри бажання автора довести необхідність прийняття цього законопроєкту, а також його винятковість у врегулюванні ряду питань, варто зазначити наступне.

Апаратом Верховної Ради України розроблені й прийняті Правила оформлення проєктів законів та основні вимоги законодавчої техніки (методичні рекомендації). Ці методичні рекомендації розроблено з метою уніфікації написання проєктів законів та дотримання вимог законодавчої техніки при підготовці законопроєктів про внесення змін до чинних законодавчих актів.

Кожен законопроєкт має назву, яка є складовою частиною офіційного тексту закону. У назві закону стисло (в кількох словах) викладається зміст закону. Для цього використовуються інформативні поняття, які дозволяють розпізнати предмет, що регулюється цим законом.

З назви проєкту Закону «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо необхідності повідомлення особи про зміну раніше повідомленої (пропущено слово – «підозри») за умови виділення матеріалів кримінального провадження» не можна зрозуміти зміст законопроєкту через допущену лексичну помилку, а саме пропущене ключове слово «підозри».

Схожа лексична помилка допущена і в самому тексті законопроєкту. Так, ним пропонується: частину першу статті 276 (КПК України) доповнити пунктом 4 такого змісту: «4) виділення матеріалів кримінального провадження в порядку (пропущено слово – «передбаченому») статтею 217 цього Кодексу.»

Однак найбільша проблема законопроєкту полягає не лише в лексичних помилках, а в пропозиції автора щодо обов’язкового вручення повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри лише в одному випадку: в разі виділення матеріалів досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень в окреме провадження.

Право на виділення матеріалів досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень в окреме провадження надано виключно прокурору. Крім цього, процесуальне рішення прокурора про виділення матеріалів досудового розслідування не підлягає оскарженню.

Однак на практиці прокурори часто виходять за рамки своїх повноважень, закріплених в ч. 3 ст. 217 КПК України, й виділяють матеріали досудового розслідування щодо невстановлених слідством осіб у новостворені провадження.

Найчастіше прокурори ухвалюють такі рішення в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, вчинених двома і більше особами, з яких частину осіб не вдалося встановити, станом на момент виділення матеріалів досудового розслідування. Такий підхід тлумачення прокурорами положень ч. 3 ст. 217 КПК України є помилковим, що призводить до визнання недопустимими всіх доказів, які виділяються в окреме провадження.

Єдиний правильний алгоритм дій прокурорів при необхідності зберегти для проведення подальшого досудового розслідування матеріали кримінального провадження щодо невстановлених слідством осіб – це виділяти в окреме провадження лише ті матеріали, в яких вже є один чи декілька підозрюваних, а інші матеріали залишати в первісному («материнському») кримінальному провадженні.

Однак ще однією проблемою виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження залишається використання прокурорами вказаних положень КПК для процесуальних маніпуляцій і приховання доказів, які можуть бути використані стороною захисту на користь підозрюваного чи виправдовують підозрюваного.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Аналогічні положення закріплені й у ч. 5 ст. 223 КПК України, а саме в разі отримання під час проведення слідчої (розшукової) дії доказів, які можуть вказувати на невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий, прокурор зобов’язаний провести відповідну слідчу (розшукову) дію в повному обсязі, долучити складені процесуальні документи до матеріалів досудового розслідування та надати їх суду у випадку звернення з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Водночас на практиці прокурори ігнорують вказані вимоги Закону, а перед відкриттям стороні захисту матеріалів досудового розслідування (в порядку виконання вимог ст. 290 КПК України) виділяють в окреме провадження лише ті матеріали досудового розслідування, які, на переконання прокурора, не можуть бути використані стороною захисту як доказ невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Усі інші докази, які є «не зручними» для прокурора, залишаються в первісному («материнському») кримінальному провадженні, не відкриваються стороні захисту в порядку виконання вимог ст. 290 КПК України, і на них поширюється таємниця досудового розслідування.

Ось ця проблема має насамперед бути вирішена законодавцем для того, щоб в учасників кримінального провадження були рівні права і можливості щодо надання суду доказів.

Повертаючись до запропонованих законопроєктом змін (які є безумовно корисними для сторони захисту, оскільки надають можливість знати, в якому кримінальному провадженні особа має статус підозрюваного і набуває відповідних прав), потрібно зазначити, що номер кримінального провадження змінюється не лише при виділенні матеріалів досудового розслідування. Так, при об’єднанні матеріалів досудового розслідування кримінальне провадження отримує спільний номер того провадження, яке було раніше за часом зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань.

Водночас положеннями КПК України не передбачено імперативної норми щодо необхідності повідомлення особі про нову підозру або про зміну раніше повідомленої підозри за умови об’єднання матеріалів кримінального провадження в порядку, передбаченому статтею 217 КПК України та зміни номера кримінального провадження, внесеного до ЄРДР.

Отже, у випадку об’єднання матеріалів кримінального провадження, коли змінюється номер кримінального провадження, сторона захисту залишається непроінформованою про такі дії прокуратури й про те, що номер кримінального провадження, зазначений у тексті повідомлення про підозру, не відповідає Єдиному реєстру досудових розслідувань, що може призвести до негативних наслідків як для сторони захисту, так і для слідчих суддів.

У результаті прийняття цього законопроєкту має позитивну складову щодо забезпечення проінформованості осіб, які мають статус підозрюваних про зміну номера кримінального провадження. Однак загалом законопроєкт потребує доопрацювання для усунення лексичних помилок у його тексті та необхідності охоплення процедури зміни повідомлення про підозру також і при об’єднанні матеріалів досудового розслідування.

Не зайвою для усунення наявних процесуальних маніпуляцій буде пропозиція закріпити в статті 290 КПК України обов’язок прокурора надавати стороні захисту копії матеріалів досудового розслідування, які залишаються в первісному кримінальному провадженні, з одночасним наданням прокурором письмового дозволу стороні захисту на розголошення таких відомостей виключно в межах судового розгляду кримінального провадження, яке виділено в окреме провадження та скеровується до суду.