|
У Києві продовжує роботу Конференція «Юридичні акценти публічних закупівель», організована видавництвом «Юридична практика» спільно з Асоціацією українських корпоративних радників. Програму заходу продовжила третя сесія, присвячена питанням ризиків і комплаєнсу у сфері публічних закупівель.
У межах сесії експерти зосередилися на практичних аспектах виявлення та доведення антиконкурентних узгоджених дій учасників торгів, актуальній практиці Антимонопольного комітету України у спорах між замовниками та учасниками, а також межах застосування прямих договорів і переговорних процедур у період воєнного стану. Окрему увагу було приділено підсумкам запуску Donor Procurement у системі «Прозорро», кримінальним та репутаційним ризикам для сторін закупівель, а також інструментам оцінки та мінімізації корупційних ризиків.
Модератором сесії виступив Олексій Шевчук, партнер та спікер АО Barristers. Він побудував роботу панелі у форматі динамічної дискусії, орієнтованої на практичне обговорення замість формалізованих виступів. Олексій Шевчук наголосив на важливості живої взаємодії зі спікерами та аудиторією.
Перший спікер сесії — Максим Сандига, заступник голови Комітету — державний уповноважений Антимонопольного комітету України, присвятив виступ тематиці виявлення та доведення антиконкурентних узгоджених дій учасників торгів у сфері публічних закупівель. Спікер окреслив цю категорію порушень як одну з ключових у практиці АМКУ, яка безпосередньо впливає на рівень конкуренції та ефективність використання публічних коштів.
У своєму виступі він пояснив, що йдеться насамперед про тендерні змови, коли учасники процедур координують свої дії з метою досягнення наперед визначеного результату та усунення реальної конкуренції. За його словами, такі практики можуть проявлятися у різних формах — від узгодження цінових пропозицій до синхронної поведінки під час аукціонів.
Окрему увагу Максим Сандига приділив еволюції підходів до доказування у справах про змови. Він зазначив, що класичні індикатори порушень, такі як спільні IP-адреси або перетин працівників між компаніями, поступово втрачають свою визначальну роль. Натомість Комітет дедалі більше орієнтується на аналіз економічної поведінки учасників торгів, повторюваних моделей їхніх дій та алгоритмів участі в процедурах закупівель.
Спікер також детально зупинився на санкційних наслідках встановлення антиконкурентних узгоджених дій. Йдеться про штрафи до 10% річного доходу суб’єкта господарювання та внесення до реєстру порушників, що фактично означає заборону на участь у публічних закупівлях протягом трьох років. При цьому він наголосив, що відповідальність настає незалежно від того, чи став учасник переможцем торгів — достатнім є сам факт участі у змовній поведінці.
Окремий блок виступу був присвячений статистиці діяльності АМКУ та пріоритетам розслідувань. Максим Сандига зазначив значну кількість накладених штрафів і притягнутих до відповідальності суб’єктів, підкресливши, що у фокусі Комітету перебувають насамперед оборонні закупівлі, сфера відновлення, будівництво та медичні закупівлі.
Євген Костенко, заступник директора департаменту з питань оскаржень рішень у сфері публічних закупівель — начальник першого відділу розгляду скарг Антимонопольного комітету України, виступив із темою практики АМКУ в спорах між замовниками та учасниками публічних закупівель та ключових трендів у цій сфері.
Спікер насамперед окреслив специфіку органу оскарження, наголосивши, що в системі публічних закупівель Антимонопольний комітет виконує квазісудову функцію на досудовому етапі вирішення спорів. За його словами, ключова мета цієї процедури — забезпечити максимально оперативний захист прав учасників та замовників, оскільки розгляд скарг відбувається у стислі строки — близько семи робочих днів.
Окремо Євген Костенко навів загальну статистику діяльності органу оскарження, зазначивши, що за минулий рік надійшло понад 9 тисяч скарг, а виявлені порушення у процедурах закупівель охоплюють суми понад 55 мільярдів гривень. Він підкреслив, що механізм оскарження є найбільш ефективним саме на етапі до укладення договору, коли порушення ще можуть бути усунуті без подальших складних судових процесів.
Спікер також зосередився на ключових категоріях порушень у публічних закупівлях. Серед найтиповіших він назвав формування тендерної документації «під одного виробника», що фактично обмежує конкуренцію. У цьому контексті він нагадав про так зване «правило двох виробників», відповідно до якого замовник має обґрунтувати наявність щонайменше двох потенційних виробників відповідного товару, інакше вимоги підлягають коригуванню.
Окрему увагу Євген Костенко приділив кваліфікаційним вимогам, особливо у сферах ліцензованої діяльності, таких як охоронні послуги чи пожежна сигналізація. Він наголосив, що у випадках, коли держава вже встановила ліцензійні умови для доступу до ринку, замовники не повинні додатково ускладнювати участь надмірними вимогами, які не мають об’єктивного обґрунтування.
Також спікер навів приклади надмірних вимог у практиці закупівель, зокрема ситуації, коли замовники вимагали підтвердження перебування трудових книжок охоронців безпосередньо на постах, що він охарактеризував як нелогічні та непропорційні умови. Окремо він згадав обмеження щодо стандартизованих товарів у період дії особливостей, де замовники також не можуть виходити за межі передбачених стандартів.
Михайло Мохня, заступник директора департаменту сфери публічних закупівель, начальник управління сфери публічних закупівель Міністерства економіки України, присвятив виступ тематиці прямих договорів та переговорних процедур у період воєнного стану та меж їх допустимого застосування.
Спікер одразу зауважив, що поняття «прямий контракт» у законодавстві фактично не використовується. Натомість ідеться про звіт про договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи закупівель, який застосовується в межах відповідних пунктів «особливостей». Водночас ключовим акцентом виступу стало те, що навіть за відсутності конкурентної процедури замовник не звільняється від обов’язку дотримуватися базових принципів публічних закупівель, насамперед — принципу конкуренції.
Окремо Михайло Мохня наголосив на типовій помилці замовників, які сприймають такі винятки як можливість укладати договори з будь-яким контрагентом без належного обґрунтування. За його словами, у разі перевірок замовник повинен бути готовий пояснити як вибір постачальника, так і формування очікуваної вартості, навіть якщо закупівля здійснювалась поза електронною системою.
Важливу частину виступу було присвячено контексту євроінтеграційного руху. Міністерство економіки, за словами спікера, перебуває у постійній взаємодії з Єврокомісією, яка послідовно звертає увагу на необхідність скорочення кількості винятків у сфері закупівель, оскільки кожен із них об’єктивно зменшує рівень конкуренції та прозорості.
Водночас спікер зазначив, що аналогічні механізми винятків існують і в європейському праві, зокрема у контексті безпекових інтересів держав. Різниця полягає у підходах до їх застосування та обсягу, що також є предметом постійного перегляду в українському законодавстві.
Окремо було підкреслено, що кожен виняток у сфері закупівель проходить міжвідомче опрацювання із залученням заінтересованих органів. При цьому серед найпоширеніших проблем — недостатня аргументація «нагальності» та надмірне використання винятків як інструменту уникнення потенційних оскаржень.
Максим Щуров, продакт-менеджер ДП «Прозорро», присвятив виступ підсумкам запуску Donor Procurement та логіці побудови донорського модуля в системі публічних закупівель. Спікер нагадав, що донорський модуль з’явився як відповідь на ситуацію, коли в Україну почали заходити значні обсяги міжнародного фінансування, а закупівлі за цими коштами часто відбувалися поза звичною електронною системою — подекуди навіть у паперовому форматі. У таких випадках замовник фактично лише публікував оголошення, а пропозиції подавались у «старому стилі», що створювало ризики непрозорості. Саме це, за його словами, і стало відправною точкою для створення окремого інструменту в межах «Прозорро».
Ключова ідея модуля полягає в тому, щоб поєднати інфраструктуру та принципи «Прозорро» з правилами міжнародних фінансових інституцій. Йдеться про можливість проводити закупівлі за регламентами таких організацій, як Світовий банк чи ЄБРР, але з повним збереженням прозорості, відкритих даних та конкурентних підходів. За словами Максима Щурова, це дозволяє відстежувати весь цикл закупівель і водночас забезпечує зрозумілість для ринку.
Окремо він зупинився на етапах впровадження: після підтвердження відповідності з боку Світового банку у 2023 році та погодження переходу проєктів у систему в 2024 році, у 2025-му донорський модуль був офіційно запущений у промислову експлуатацію. Сьогодні він уже об’єднує національну інфраструктуру закупівель із процедурами міжнародних донорів, формуючи єдиний цифровий контур для проєктів відбудови.
За даними, наведеними спікером, у системі вже працюють понад 20 програм міжнародної допомоги, проведено понад 2600 закупівель, а до модуля підключено десятки замовників. Загальна вартість контрактів вимірюється мільярдами гривень, хоча точна оцінка ускладнена особливостями звітності донорів, які не завжди публікують повні дані в системі.
Окрему увагу було приділено залученню нерезидентів: за словами пана Щурова, система вже демонструє активну участь іноземних компаній у закупівлях, що є важливим сигналом для міжнародних партнерів і ринку відбудови. Водночас він визнав, що в низці випадків українські постачальники залишаються більш конкурентними за ціновими параметрами.
Серед ключових переваг донорського модуля він назвав гнучкість налаштувань процедур під вимоги конкретних донорів, спрощення роботи замовників, які залишаються в єдиній системі, а також можливість швидко адаптувати правила закупівель під різні міжнародні стандарти. Окремо підкреслювалась можливість оперативного внесення змін за запитом партнерів з розвитку — від строків подання пропозицій до логіки оцінки.
Ігор Парфило, радник ADVANQ, присвятив виступ тематиці кримінальних ризиків для замовників і учасників торгів. На початку доповідач окреслив загальну характеристику та статистичний зріз цієї категорії кримінальних правопорушень. Він виділив дві основні групи: закупівлі товарів, робіт і послуг за завищеною вартістю (статті 191, 364, 367 Кримінального кодексу України) та закупівлі товарів, робіт і послуг неналежної якості (статті 190 та 425 КК України).
Окремо було наведено вибірку за статистикою Вищого антикорупційного суду щодо статті 191 за період 2019–2025 років. За словами спікера, близько 28% усіх вироків у цій категорії стосуються саме закупівель за завищеною вартістю. При цьому 60% вироків у цій категорії ухвалюються на підставі угод, а серед вироків, ухвалених без угод, 33% є виправдувальними. Доповідач пов’язав це зі складністю процедур публічних закупівель та складністю доведення збитків у таких кримінальних провадженнях.
Пан Парфило структурував кримінальні ризики у сфері закупівель у чотири ключові категорії: дотримання процедури закупівлі, комунікація між замовниками та учасниками, вартість товарів/робіт/послуг і їх якість.
У межах першої категорії — дотримання процедури — було окреслено стандартні елементи повноважень замовника: формування потреби, визначення очікуваної вартості, підготовка тендерної документації, формування технічних і якісних характеристик предмета закупівлі, оцінка тендерних пропозицій та визначення переможця.
Окремо спікер наголосив на значенні compliance-процедур як ключового елементу захисту сторони замовника. За його словами, належно оформлена процедура, повний пакет документів і результати перевірок тривалий час сприймалися як фактор, що суттєво знижує ризик претензій правоохоронних органів. У цьому контексті він навів приклад складної системи погоджень у великих державних замовників, зокрема випадок з понад 40 підписами у процесі погодження закупівель в АТ «Укрзалізниця». Водночас доповідач зазначив, що фокус правоохоронних органів змістився від формальних процедур до осіб, які фактично впливають на прийняття рішень, навіть без формальних повноважень.
Окрему увагу було приділено ризикам, пов’язаним із комунікацією між замовниками та учасниками. Серед класичних індикаторів можливих змов він назвав допомогу у формуванні очікуваної вартості, участь учасників у підготовці тендерної документації, передачу інсайдерської інформації та порушення порядку документообігу.
Також спікер звернувся до практики Верховного Суду. Він зазначив, що з 2022 року існували різні підходи щодо значення комунікації для встановлення змови, однак у 2025 році Об’єднана палата Верховного Суду сформувала позицію, відповідно до якої наявність або відсутність прямої комунікації не є визначальною для кримінально-правової кваліфікації. У цьому контексті він також згадав формування підходу щодо «конклюдентних дій» як можливого підтвердження наміру.
Окремий блок виступу був присвячений питанню збитків. Спікер зазначив, що вони зазвичай визначаються двома способами: як різниця між фактичною вартістю та ринковою ціною (на підставі експертизи), або як різниця між ціною закупівлі та вартістю виробника у разі виключення посередницької ланки. Він підкреслив, що навіть найнижча пропозиція на торгах не гарантує визнання її ринковою в кримінальному провадженні, оскільки орієнтиром часто виступає середня ринкова ціна, визначена через порівняльний метод.
Також було розглянуто ризики, пов’язані з якістю товарів. Доповідач наголосив, що відповідальність за якість у межах договору несе замовник, а не виробник, і посилання на декларації виробника не звільняє від обов’язку перевірки відповідності вимогам тендерної документації та нормативно-правових актів. Як приклад він навів кримінальне провадження щодо постачання аптечок для Національної гвардії України у 2022 році, де невідповідність складу аптечок нормативним вимогам призвела до висновку про непридатність товару та визначення його повної вартості як збитків.
Артем Гічко, виконавчий директор ТОВ «ЕЛОТ», у своєму виступі зосередився на темі репутаційних ризиків у публічних закупівлях та значенні так званих «чорних списків» як формального і неформального інструменту впливу на учасників ринку. Він підкреслив, що ділова репутація постачальника у сфері закупівель часто має не менше значення, ніж ціна чи технічна відповідність, оскільки саме вона формує довіру між бізнесом і державними замовниками.
Окрему увагу спікер приділив особливостям правового середовища публічних закупівель, яке характеризується високим рівнем прозорості та одночасно підвищеною відповідальністю учасників. Умови воєнного стану, за його словами, лише посилили контроль з боку держави, правоохоронних органів та АМКУ, а будь-які порушення або навіть підозри щодо недоброчесності можуть отримувати швидкий публічний резонанс і спричиняти суттєві репутаційні втрати.
Значну частину доповіді було присвячено «чорному списку» АМКУ як формальному механізму впливу. Він зазначив, що включення до реєстру антиконкурентних узгоджених дій є наслідком встановлення змови між учасниками торгів і тягне за собою серйозні правові обмеження, зокрема заборону участі у публічних закупівлях протягом визначеного періоду, штрафні санкції та обов’язкове врахування цього статусу замовниками при відхиленні пропозицій. Водночас він підкреслив, що офіційний реєстр є лише частиною проблеми.
Окремо Артем Гічко звернув увагу на неформальні репутаційні механізми, які формуються у професійному середовищі через практику, комунікації та публічні кейси. Навіть після завершення формальних обмежень компанії можуть залишатися в зоні недовіри з боку замовників. Як практичний висновок він наголосив на необхідності впровадження антикорупційних комплаєнс-програм, належного юридичного супроводу та внутрішньої дисципліни як ключових інструментів мінімізації репутаційних ризиків у сфері публічних закупівель.
Андрій Міхеєв, керівник служби комплаєнсу ТОВ «Оператор ГТС України», у своїй доповіді зосередився на системному підході до оцінки та мінімізації корупційних ризиків у публічних закупівлях, наголосивши на ролі комплаєнс-функції як ключового інструменту управління ризиками. Він зазначив, що компанія є одним із найбільших замовників у системі «Прозорро», що зумовлює підвищену увагу до внутрішніх процедур контролю та ризик-менеджменту.
Спікер окреслив базову модель комплаєнс-перевірки закупівель, яка складається з двох рівнів: формального та аналітичного. Формальний рівень включає перевірку наявності підстав для відхилення учасників або відмови в укладенні договору відповідно до законодавства та особливостей регулювання. Другий рівень передбачає ідентифікацію ширшого спектра ризиків — корупційних, репутаційних і фінансових — та ухвалення управлінських рішень щодо подальших дій у процедурі закупівлі.
Окрему увагу він приділив етапу формування потреби та планування закупівель, який назвав найбільш ризиковим з точки зору корупційних зловживань. Серед ключових ризиків він виділив афілійованість між учасниками та посадовими особами замовника, штучне формування потреби, маніпуляції з річним планом закупівель, а також потенційне обмеження конкуренції через специфічні або надмірно вузькі технічні вимоги. Також було відзначено ризики, пов’язані з визначенням очікуваної вартості та збором комерційних пропозицій.
Окремий блок виступу стосувався регуляторних і комплаєнс-вимог, зокрема наявності антикорупційних програм у учасників та коректності оформлення документів, а також проблемних аспектів перевірки даних у державних реєстрах. Додатково спікер звернув увагу на ризики, пов’язані із санкційними обмеженнями та непрямими зв’язками з підсанкційними особами. У підсумку він наголосив, що ефективне управління ризиками можливе лише за умови комплексного підходу, поєднання правових, організаційних та комплаєнс-інструментів і постійного вдосконалення регуляторної бази.
|
