24 квітня 2026 року у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт № 15194 «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо ввезення до України транспортних засобів без сплати митних платежів для діючих військовослужбовців». На перший погляд, це одна з тих ініціатив, щодо яких важко сперечатися по суті: військовим потрібен транспорт, а держава має створювати для його придбання простіші та справедливіші правила.

Ідея законопроєкту зрозуміла. Діючий військовослужбовець, який був мобілізований після 24 лютого 2022 року або проходить військову службу за контрактом, має отримати право ввезти в Україну один транспортний засіб на пільгових умовах. У проєкті йдеться про легкові автомобілі, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, а також транспортні засоби для перевезення вантажів, за винятком тих, що підпадають під транспортний податок.

Соціальна логіка тут очевидна. У 2022 році, коли в Україні діяло так зване нульове розмитнення, значна частина військовослужбовців просто не могла скористатися цією можливістю, бо перебувала на фронті. Водночас саме для військових автомобіль часто є не предметом комфорту, а інструментом виконання завдань, евакуації, логістики, зв’язку та збереження життя. Тому спроба повернути цю можливість саме для діючих військовослужбовців виглядає не як пільга «для всіх», а як адресна компенсація очевидної нерівності.

Сильна сторона законопроєкту полягає в його персоналізації. Право на пільгове ввезення пропонується надати не абстрактному колу імпортерів, а конкретним громадянам зі спеціальним статусом. Законопроєкт також передбачає обмеження: один транспортний засіб на одного військовослужбовця, можливість ввезення офіційно уповноваженою особою в інтересах відповідного громадянина та заборону застосування пільги до товарів походженням із держави-окупанта або держави-агресора, а також до товарів, що ввозяться з окупованих територій.

Однак саме в деталях і ховається головний юридичний ризик. Назва законопроєкту говорить про ввезення транспортних засобів без сплати митних платежів. Пояснювальна записка також формулює мету ширше — як ввезення без сплати податку на додану вартість, акцизного податку та ввізного мита. Але сам наданий текст законопроєкту до Митного кодексу фактично встановлює звільнення саме від ввізного мита.

Для пересічного читача це може виглядати як технічна різниця, але для митного оформлення автомобіля вона є принциповою. Фінансове навантаження під час імпорту автомобіля складається не лише з увізного мита. Якщо пільга буде запроваджена лише в Митному кодексі, без належного узгодження з Податковим кодексом, військовий може зіткнутись із ситуацією, коли політична назва «без сплати митних платежів» не збігатиметься з реальною сумою платежів на митниці.

Тут важливо врахувати, що паралельно з митним законопроєктом зареєстровано і податковий законопроєкт № 15195 щодо ввезення транспортних засобів без сплати митних платежів для діючих військовослужбовців. Тому конструкція може працювати лише за умови синхронного ухвалення та узгодження обох актів. Якщо один закон змінює Митний кодекс, а другий — Податковий кодекс, вони мають утворити єдиний механізм, а не дві декларації з різними юридичними наслідками.

Є й інша проблема законодавчої техніки. У пояснювальній записці серед запобіжників згадується заборона відчуження, передання або користування транспортним засобом третіми особами протягом трьох років із моменту державної реєстрації. Але в тексті наданого законопроєкту до Митного кодексу така заборона прямо не деталізована. Для правозастосування це суттєво: обмеження права власності не може існувати лише в пояснювальній записці. Воно має бути прямо, чітко і передбачувано закріплене в нормі закону.

Без такого запобіжника пільга може стати предметом зловживань. Формально автомобіль ввозитиметься «для військовослужбовця», але фактично може використовуватися як спосіб здешевлення комерційного імпорту або подальшого перепродажу. І навпаки: якщо заборону сформулювати занадто жорстко, можна створити проблеми для реального військового використання автомобіля у підрозділі, коли транспорт фактично обслуговує бойові завдання, але ним керують інші військові.

Саме тому закон має чітко відповісти на практичні запитання. Який документ підтверджує статус діючого військовослужбовця? Хто і як підтверджує, що особа мобілізована після 24 лютого 2022 року або проходить службу за контрактом? Чи може автомобіль ввезти родич або волонтер за довіреністю, якщо сам військовий перебуває в зоні бойових дій? Що відбувається, якщо після ввезення військовослужбовець буде звільнений зі служби? Чи дозволено передати транспорт військовій частині або підрозділу без втрати пільги?

Відповіді на ці запитання не можна залишати лише на рівні майбутньої адміністративної практики. Якщо механізм буде нечітким, митниця застосовуватиме його обережно, військові — з недовірою, а недобросовісні посередники — з максимальною вигодою для себе. У результаті правильна ідея може перетворитися або на чергову бюрократичну процедуру, або на схему, яку потім доведеться обмежувати вже постфактум.

Позитив законопроєкту полягає в тому, що він визнає реальність війни: держава не завжди може швидко забезпечити кожен підрозділ потрібним транспортом, а військові та волонтери часто закривають цю потребу власними силами. Негативний ризик — у тому, що без якісної юридичної конструкції «нульове розмитнення для військових» може залишитися красивою назвою, яка не дасть очікуваного практичного ефекту.

Тому законопроєкт № 15194 варто підтримувати за напрямом, але доопрацьовувати за змістом. У фінальній редакції має бути чітко визначено: хто має право на пільгу, на які транспортні засоби вона поширюється, від яких саме платежів звільняє, які документи подаються, хто може діяти в інтересах військовослужбовця, які обмеження діють після ввезення та що вважається порушенням умов пільги.

Для військового важлива не політична назва законопроєкту, а реальна відповідь на просте запитання: скільки він заплатить під час увезення автомобіля і чи не стане потім цей автомобіль джерелом юридичних проблем. Якщо парламент дасть на це чітку відповідь, законопроєкт може стати справді корисним інструментом підтримки. Якщо ні — хороша ідея ризикує загрузнути в митних тлумаченнях, податкових винятках і практичній невизначеності.