Повномасштабна збройна агресія рф проти України висунула на перший план питання балансу між жорсткістю кримінальної політики щодо військовослужбовців і дотриманням принципів справедливості, пропорційності та гуманізму. Особливо гостро ця проблема проявилася у сфері відповідальності за військові кримінальні правопорушення — самовільне залишення військової частини, дезертирство, невиконання наказу тощо. 

Законом № 2839-IX від 13.12.2022 було змінено статті 69 та 75 Кримінального кодексу України (далі — КК України), внаслідок чого суди втратили можливість:

• призначати більш м’яке покарання, ніж передбачено санкцією статті;

• звільняти від відбування покарання з випробуванням
  щодо низки військових кримінальних правопорушень, зокрема, передбачених статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК України. 

Очікувалося, що така «жорстка» модель посилить військову дисципліну та зменшить кількість правопорушень. Однак статистика свідчить про протилежне, кількість кримінальних проваджень за відповідними статтями не зменшилася, а продовжує зростати. Це означає, що превентивна мета попередніх змін фактично не досягнута, а механізм індивідуалізації покарання виявився надмірно обмеженим. 

Окремо підкреслюється й людський вимір, значна частина військовослужбовців, які самовільно залишили частину, прагнуть повернутися до служби, але чинні норми КК України не дозволяють суду врахувати конкретні обставини та мотивацію такої поведінки. 

Мета та концепція законопроєкту № 14213

Законопроєкт № 14213 спрямований на відновлення для суду інструментів індивідуалізації покарання щодо військовослужбовців, які вчинили певні військові кримінальні правопорушення, — з урахуванням їхніх особистих характеристик, умов вчинення діяння, ступеня суспільної небезпечності та пом’якшувальних обставин. 

Ключові цілі законопроєкту можна стисло звести до такого:

• Надати можливість враховувати пом’якшувальні обставини і реальні умови служби (у тому числі надзвичайне психологічне та фізичне навантаження в зоні бойових дій) при призначенні покарання за статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК України.

• Відновити право суду, у виключних випадках, призначати більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, або звільняти від відбування покарання з випробуванням.

• Гуманізувати кримінальне законодавство в частині військових правопорушень без підриву військової дисципліни — йдеться не про безкарність, а про можливість гнучкого реагування на індивідуальні ситуації. 

При цьому законопроєкт не скасовує дисциплінарну відповідальність і не встановлює підстав для безумовного звільнення від відповідальності військовослужбовців — йдеться лише про розширення меж судового розсуду там, де це обґрунтовано обставинами справи. 

Зміни до статті 69 КК України

Чинна редакція частини 1 статті 69 КК України містить перелік винятків, коли суд не може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі санкції чи перейти до більш м’якого виду покарання. До таких винятків після змін 2022 року були віднесені, зокрема, військові кримінальні правопорушення за статтями 403, 405, 407, 408, 429, вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. 

Законопроєкт № 14213 пропонує вилучити згадку про статті 403, 405, 407, 408, 429 із цього переліку. У результаті:

• військові кримінальні правопорушення, передбачені зазначеними статтями, перестають бути виключенням із загального правила застосування статті 69;

• суд знову отримує право, за наявності пом’якшувальних обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості правопорушення, призначити військовослужбовцю більш м’яке покарання, ніж передбачено санкцією.

Важливо, що інші обмеження статті 69 зберігаються:

• неможливість пом’якшення покарання за корупційні кримінальні правопорушення та правопорушення, пов’язані з корупцією;

• збереження виключень щодо злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (статті 437–439, 442, 442-1 КК України);

• окрема заборона пом’якшення за катування, вчинене представником держави. 

Отже, законопроєкт не поширює можливість більш м’якого покарання на найбільш тяжкі склади кримінальних правопорушень, що є важливим запобіжником для збереження суворої відповідальності.

Зміни до статті 75 КК України

Аналогічна логіка закладена і в зміни до статті 75 КК України. Наразі її частина 1 встановлює перелік випадків, коли суд не має права звільнити особу від відбування покарання з випробуванням. До цього переліку, серед іншого, включені військові кримінальні правопорушення за статтями 403, 405, 407, 408, 429, вчинені в умовах воєнного стану чи бойової обстановки. 

Законопроєкт вилучає згадку про зазначені статті з кола таких винятків. Після ухвалення змін суд зможе, за наявності підстав, передбачених статтею 75, ухвалити рішення про звільнення військовослужбовця від відбування покарання з випробуванням. 

При цьому:

• зберігається заборона застосування випробування у справах про корупційні кримінальні правопорушення;

• зберігається виняток щодо порушення правил безпеки дорожнього руху в стані сп’яніння;

• а також щодо катування, передбаченого частиною 3 статті 127 КК України. 

Отже, йдеться не про універсальне «пом’якшення» відповідальності, а про повернення суду можливості в окремих, обґрунтованих випадках застосовувати випробування замість реального відбування покарання.

Баланс між військовою дисципліною та гуманізмом

Запропоновані зміни не спрямовані на послаблення військової дисципліни як такої. Дисциплінарна відповідальність зберігається, а кримінальна відповідальність за військові правопорушення продовжує існувати. Йдеться лише про те, щоб надати судам можливість реагувати диференційовано, виходячи з конкретних обставин справи. 

Отже, законопроєкт реалізує ідею зберегти невідворотність відповідальності, але дозволити судами уникати «автоматизму» у призначенні максимально суворих санкцій у випадках, коли це очевидно не відповідає ступеню вини та обставинам.

Показовим є також акцент на збереженні людського і кадрового потенціалу Збройних Сил України, повернення до строю військовослужбовців, які вчинили правопорушення внаслідок екстремальних умов, але готові й надалі виконувати обов’язки, розглядається як суспільно доцільний результат, якщо це не загрожує безпеці інших та обороноздатності держави. 

Висновки

Законопроєкт № 14213 від 14.11.2025 пропонує точкові, але концептуально важливі зміни до статей 69 та 75 КК України. Вони не руйнують систему кримінальної відповідальності військовослужбовців і не створюють «спеціального режиму поблажливості» для військових, а повертають судам інструменти, які є нормальними для демократичної правової держави — індивідуалізацію покарання, урахування пом’якшувальних обставин та можливість застосування випробування. 

На тлі війни та надзвичайних викликів для сектору оборони такі зміни виглядають спробою знайти більш виважений баланс між інтересами обороноздатності, вимогами дисципліни та правами людини. Остаточна відповідь на питання ефективності цих новел залежатиме від судової практики — від того, наскільки відповідально й обґрунтовано суди користуватимуться наданим їм інструментарієм. Однак уже зараз очевидно, що законопроєкт повертає у сферу військової кримінальної юстиції простір для справедливості, а не лише для репресивності.