Законопроєкт № 15100 передбачає запровадження нового порядку вирішення спорів між споживачем та суб’єктом господарювання шляхом створення спеціальних органів — органів позасудового вирішення спорів. Такі органи є окремими суб’єктами, уповноваженими розглядати відповідні спори.

Обов’язковою передумовою звернення до органу вирішення спорів є попереднє звернення споживача до суб’єкта господарювання зі скаргою.

Розгляд спору може здійснюватися, зокрема, дистанційно (в режимі відеоконференції), при цьому участь адвоката не є обов’язковою.

Строк розгляду спору не перевищує 90 календарних днів з дня отримання скарги разом із необхідними документами.

Процедура вирішення спору для споживача є безкоштовною або передбачає сплату номінальної плати, яка не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Рішення органу вирішення спорів є обов’язковим для виконання суб’єктом господарювання. У разі його невиконання до такого суб’єкта можуть застосовуватися заходи державного нагляду (контролю), зокрема проведення позапланових перевірок.

Водночас потрібно враховувати, що взаємопов’язаним із законопроєктом № 15100 є законопроєкт № 15101, яким пропонується внести зміни до частини першої статті 263 Цивільного кодексу України, доповнивши її новим пунктом 5, відповідно до якого проведення процедури позасудового вирішення споживчого спору визначається підставою для зупинення перебігу строку позовної давності.

Запровадження інституту позасудового вирішення споживчих спорів загалом спрямоване на спрощення доступу споживачів до захисту своїх прав, зменшення навантаження на судову систему та забезпечення більш оперативного розгляду спорів.

Однак запропонований механізм не позбавлений низки суттєвих недоліків.

Зокрема, ефективність процедури значною мірою залежить від участі суб’єкта господарювання, який фактично може впливати на перебіг або результат розгляду спору шляхом відмови від участі або формального виконання процедурних обов’язків.

Крім цього, законопроєкт передбачає можливість прийняття як обов’язкових, так і рекомендаційних рішень, що може призводити до правової невизначеності для споживача та створює ризики зловживань під час вибору процедури вирішення спору.

Окремої уваги потребує питання незалежності органів вирішення спорів, оскільки вони можуть створюватися за участю суб’єктів господарювання або їх об’єднань, що потенційно створює конфлікт інтересів та ставить під сумнів неупередженість розгляду.

Також встановлення обов’язкової досудової процедури звернення до суб’єкта господарювання може призводити до затягування вирішення спору та створювати додаткові бар’єри для реалізації права на ефективний захист.

Попри передбачену можливість звернення до суду, відсутність дієвих механізмів примусового виконання рішень органів вирішення спорів може нівелювати практичну цінність такого інструменту для споживача.

Узагальнений висновок

Отже, законопроєкт № 15100 створює альтернативний механізм вирішення споживчих спорів, який потенційно може підвищити доступність та швидкість захисту прав споживачів. Водночас його ефективність залежатиме від належного забезпечення незалежності органів вирішення спорів, добросовісної участі суб’єктів господарювання та вдосконалення механізмів виконання прийнятих рішень.