Корупція у секторі безпеки та оборони в умовах збройного конфлікту має якісно іншу суспільну небезпеку порівняно з корупцією в цивільних галузях. Розкрадання при закупівлях озброєння, фіктивні фортифікаційні роботи, завищення цін на критично важливе спорядження — це не лише бюджетні збитки, а й безпосередній вплив на боєздатність армії та безпеку особового складу. Тільки у 2024–2026 роках зафіксовано десятки кримінальних проваджень у сфері оборонних закупівель на збитки в сотні мільйонів гривень.

Ключова системна проблема полягає не у відсутності корупційних повідомлень, а у відсутності реального захисту тих, хто їх подає. Військовослужбовці та мобілізовані особи, які повідомляють про корупційні злочини у своїх підрозділах, опиняються в юридично вразливому становищі: вони підпорядковані тій самій командній вертикалі, представники якої нерідко є фігурантами відповідних проваджень. Чинне законодавство не містить механізмів, які враховували б цю специфіку. Наслідок — висока латентність корупції в армії та фактична відмова більшості очевидців від подання будь-яких повідомлень.

18 березня 2026 року народний депутат Сергій Гривко зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт № 15089 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку забезпечення безпеки викривачів корупції у секторі безпеки і оборони», спрямований на виправлення описаної проблеми.

Де саме провалюється чинне законодавство

Щоб оцінити законопроєкт, треба спершу чесно відповісти: а що саме не працює зараз?

Загальний Закон «Про запобігання корупції» (зі змінами 2019–2021 років) передбачає статус викривача, захист від звільнення та переведення, винагороду до 10% від завданих збитків. Закон «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» у статті 18 регулює захист військових. Формально — достатньо. Практично — система не адаптована під армійську вертикаль.

По-перше, в умовах повного підпорядкування «переведення» — не покарання, а «звичайна» ротація. Довести, що воно є переслідуванням викривача, майже неможливо. По-друге, мобілізовані особи перебували у правовому вакуумі: чинна редакція статті 18 поширювалась виключно на кадрових військовослужбовців, залишаючи мобілізованих без спеціального захисту, без права вибору підрозділу та без відстрочки для зміни місця служби. По-третє, рішення про заходи безпеки ухвалювалось у бюрократичний спосіб — без чітких строків і без відповідальності за їх порушення. Результат — масове «мовчання» тих, хто все бачить: рівень латентної корупції у військових частинах є критично високим саме через відсутність дієвих гарантій для тих, хто наважується говорити.

Що конкретно пропонує законопроєкт

Документ вносить точкові зміни до трьох законів.

Перший блок — нова редакція статті 18 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Ключова новація — розмежування трьох окремих категорій: кадрові військовослужбовці, військовозобов’язані та мобілізовані особи. Для кожної — свій пакет заходів.

Для кадрових військовослужбовців-викривачів: право на переведення до будь-якого виду або роду Збройних Сил чи іншого військового формування, а також одноразова оплачувана відпустка тривалістю 90 календарних днів для оформлення переведення. Для мобілізованих і військовозобов’язаних: право самостійно обрати місце служби в будь-якому підрозділі ЗСУ, а також 90-денна відстрочка від призову для проходження добровільного рекрутингу і зарахування до обраного підрозділу.

Особливо важливе формулювання щодо підстав для клопотання. Закон передбачає право звернутися за захистом у двох незалежних випадках: перший — у разі наявності даних про реальну загрозу життю, здоров’ю, житлу або майну; другий — у будь-який час після затримання підозрюваного або оголошення йому підозри. Перша підстава дозволяє отримати захист одразу після подання повідомлення про корупцію, ще до будь-якого затримання, — якщо вже є ознаки тиску або переслідування. Це проактивний механізм, а не лише реактивний.

Нарешті, стаття 18 у новій редакції закріплює фінансову винагороду: 10% від грошового розміру предмета злочину або завданих державі збитків після набрання обвинувальним вироком законної сили, але не більше трьох тисяч мінімальних заробітних плат, встановлених на момент вчинення злочину. Станом на 1 січня 2026 року мінімальна заробітна плата становить 8 647 гривень, тобто максимальна виплата — близько 25,9 мільйона гривень. Ця норма фактично дублює загальний закон «Про запобігання корупції», але спеціально поширює її на сектор оборони, усуваючи можливі колізії при застосуванні.

Другий блок — доповнення статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Закріплюється процедурний механізм: 90-денна відпустка надається на підставі процесуального рішення прокурора, яке має бути ухвалене протягом трьох днів з дня подання клопотання. Відпустка надається із збереженням грошового забезпечення, без поділу на частини та в тому числі під час особливого періоду. Це принципова зміна: раніше відпустка повністю залежала від доброї волі командира, тепер — це обов’язок держави, підкріплений конкретним строком і конкретним суб’єктом відповідальності.

Третій блок — зміни до Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До переліку підстав для відстрочки від призову додається новий пункт 23-1: статус викривача корупції у секторі безпеки і оборони. Відстрочка — 90 днів, на підставі процесуального рішення прокурора за три дні.

Що викликає юридичні застереження

При всій концептуальній правильності законопроєкт містить прогалини, які необхідно усунути під час розгляду в комітеті.

Перша — відсутність відповідальності за порушення строку. Прокурор зобов’язаний ухвалити рішення протягом трьох днів, однак жодної санкції за порушення цього строку законопроєкт не передбачає. У вітчизняній процесуальній практиці строк без наслідків його недотримання є радше орієнтиром. Найпростіше технічне рішення — або автоматичне застосування заходу безпеки після спливу триденного строку, або право викривача на пришвидшене судове оскарження бездіяльності прокурора.

Друга — добровільність без гарантій вільного волевиявлення. Більшість заходів безпеки надається «за бажанням» викривача, що формально є повагою до його автономії. Проте в умовах армійської ієрархії та психологічного тиску відмова від захисту може бути вимушеною, не відображаючи справжнього рішення особи. Комітету варто розглянути норму про обов’язкове роз’яснення прокурором викривачу його прав перед оформленням будь-якої відмови від захисних заходів.

Третя — ризик зловживань. Конструкція із 90-денною відпусткою або відстрочкою, що надається за клопотанням, створює стимул для подання повідомлень без реального корупційного змісту. Це не дискваліфікує механізм, але вимагає врегулювання на рівні підзаконних актів: чіткі критерії перевірки змісту повідомлення до надання заходу безпеки та посилена кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення.

Четверта — відсутність відповідальності за переслідування. Законопроєкт розширює права викривача, але не встановлює санкцій для командира чи посадової особи, яка здійснює тиск після повідомлення про корупцію. Норми загального антикорупційного законодавства у цій частині на практиці майже не застосовуються у військовому середовищі. Спеціальна санкція за дії, що обмежують права викривача, суттєво підвищила б стримуючий ефект закону.

Висновок: підтримати — і доопрацювати

Законопроєкт № 15089 є кроком у правильному та необхідному напрямку. Він усуває реальний правовий вакуум для мобілізованих осіб, запроваджує конкретні процедурні строки, дає викривачам право першого вибору підрозділу та встановлює фінансовий стимул для повідомлення про злочини.

Водночас ухвалення документа без доопрацювання залишить практичні вразливості: неефективний 3-денний строк для застосування заходів безпеки без санкцій за його недотримання, ризик вимушеної «добровільної» відмови від захисту та можливість зловживань системою для отримання відпусток та інших переваг.

Парламенту варто підтримати законопроєкт у першому читанні та доопрацювати у комітеті, додавши: механізм автоматичного захисту у разі бездіяльності прокурора, процедуру попередньої перевірки повідомлення, норму про відповідальність за переслідування викривача та обов’язкове роз’яснення права на застосування захисних заходів.

Корупція в секторі оборони під час війни завдає шкоди не лише державному бюджету, а й безпосередньо обороноздатності країни. Той, хто повідомляє про неї, приймає на себе значно більший особистий ризик, ніж будь-який цивільний викривач. Саме тому рівень правового захисту в цій сфері має бути не нижчим, а вищим за загальний стандарт. Законопроєкт № 15089 наближає законодавство до цього стандарту — за умови його належного доопрацювання.