Втрата близької людини — завжди складний життєвий етап, який поряд з емоційним болем породжує й цілком прагматичні питання. Одним із найгостріших серед них є розподіл спадкового майна.

Спадкування в Україні здійснюється за заповітом або за законом. У разі спадкування за законом ключовим є принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців перед іншими.

Відповідно до статей 1261–1265 ЦК України спадкування за законом здійснюється у такій черговості:

• перша черга — діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки;
• друга черга — рідні брати та сестри, баба та дід з боку батька і матері;
• третя черга — рідні дядько та тітка;
• четверта черга — особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до відкриття спадщини;
• п’ята черга — інші родичі до шостого ступеня споріднення включно, а також утриманці спадкодавця.

Разом з тим чинне цивільне законодавство допускає відступ від формальної черговості.

Зміна черговості спадкування: що дозволяє закон?

Стаття 1259 ЦК України передбачає можливість зміни черговості одержання права на спадкування.

Договірний порядок

Частина перша статті 1259 ЦК України дозволяє змінити черговість шляхом нотаріально посвідченого договору між заінтересованими спадкоємцями.

Такий договір:

• укладається після відкриття спадщини, але до спливу шестимісячного строку її прийняття;
• не може порушувати права спадкоємців, які в ньому не беруть участі;
• не може порушувати права осіб на обов’язкову частку.

На практиці це є ідеальним інструментом для збереження сімейних стосунків та уникнення витрат на багаторічні суди.

Судовий порядок

Якщо згоди між спадкоємцями немає, застосовується судовий порядок зміни черговості.

Згідно з частиною другою статті 1259 ЦК України спадкоємець наступної черги за рішенням суду може бути допущений до спадкування разом зі спадкоємцями попередньої черги, якщо доведе, що він протягом тривалого часу опікувався спадкодавцем, матеріально його забезпечував, надавав іншу істотну допомогу, а спадкодавець перебував у безпорадному стані внаслідок похилого віку, тяжкої хвороби або каліцтва.

Що саме потрібно довести в суді

Судова практика Верховного Суду є сталою (постанови від 18 лютого 2019 року у справі №569/18047/17-ц (провадження №61-40302св18), від 1 березня 2021 року у справі №233/5990/18 (провадження №61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі №200/12980/14 (провадження №61-14159св19), від 22 квітня 2021 року у справі №331/6453/18 (провадження №61-380св21), від 30 жовтня 2023 року у справі №753/16113/20 (провадження № 61-2552св23) і вимагає доведення сукупності п’яти обставин:

1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами тощо);

2) матеріальне забезпечення спадкодавця (надання матеріальної допомоги, що була основним засобом до існування, оплата комунальних послуг, ліків, придбання необхідних особистих речей для хворого);

3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження — прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири;

4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3;

5) безпорадний стан спадкодавця.

Безпорадний стан: ключова умова

Поняття «безпорадний стан» розкрито в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» та численних постановах Верховного Суду від 1 червня 2020 року у справі №431/5445/19 (провадження №61-6789св20), від 21 жовтня 2021 року у справі №401/2614/17 (провадження №61-14759св20), від 20 вересня 2022 року у справі №372/3988/20-ц (провадження №61-5062св22), від 27 січня 2023 року у справі № 712/6646/21 (провадження №61-12493св22), від 22 березня 2023 року у справі №753/10668/19 (провадження №61-11248св22), від 28 червня 2023 року у справі №691/1559/18 (провадження №61-1917св23).

Під безпорадним станом слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

При цьому:

• самих пояснень позивача та свідків недостатньо;
• належними доказами є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів, рішення суду про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною.

Чому суди найчастіше відмовляють?

Суди відмовляють у задоволенні позовів, зокрема, якщо:

• спадкодавець самостійно забезпечував умови свого проживання, самостійно пересувався по квартирі та готував собі їжу;
• спадкодавець був працевлаштований та отримував заробітну плату, або отримував пенсію, а відтак не потребував матеріальної допомоги;
• спадкодавець отримував благодійну допомогу у вигляді грошових коштів на банківську карту, а також забезпечення продуктами харчування, медикаментами, засобами санітарної гігієни, отримував патронажне обслуговування та за ним був закріплений соціальний робітник Центру надання соціальної допомоги;
• відсутні лікарські призначення медикаментозних засобів, а з наданих квитанцій про купівлю ліків в аптеках неможливо виснувати про особу платника коштів, особу отримувача ліків, необхідності здійснення подібних витрат;
• не надано доказів придбання ліків та речей (одягу) для спадкодавця;
• не надано доказів постійного проживання зі спадкодавцем, який був визнаний недієздатним;
• безпорадний стан спадкодавця підтверджений лише за кілька днів перед смертю;
• за медичними документами неможливо встановити період часу, в який спадкодавець перебував у безпорадному стані;
• в наданій медичній документації відсутні записи про те, що спадкодавець потребував стороннього догляду;
• самі по собі обставини похилого віку спадкодавця, наявність в нього вікових захворювань не вказують на необхідність спеціального догляду чи неможливість самостійного обслуговування спадкодавцем власним життєвих потреб;
• питання необхідності стороннього нагляду, догляду чи допомоги за життя хворого не виносилось на розгляд ні медико-соціальної експертної комісії, ні лікарсько-консультативної комісії;
• позивач отримував від держави компенсацію за послуги з догляду спадкодавця відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №859 від 23 вересня 2020 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі»;
• здійснення позивачем витрат на поховання спадкодавця не пов’язані з його утриманням у зв’язку із безпорадним станом, яке повинно було здійснюватися за життя.

Коли суди стають на бік позивачів?

Разом з тим судова практика містить позитивні приклади, коли позивачам вдавалося довести безпорадний стан спадкодавця, постійний догляд та допомогу протягом років; повне матеріальне утримання спадкодавця.

Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі №641/13649/14-ц було залишено без змін рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування. Суди надали оцінку поданій позивачем медичній документації й показанням свідків, та встановили, що спадкодавець був інвалідом II групи й мав слабкий стан здоров’я у зв’язку з інсультом, який стався у 2008 році та спричинив виникнення ряду інших захворювань, в тому числі захворювань серця. Спадкодавець в останні роки життя до смерті у 2014 році потребував регулярного стаціонарного лікування; у відповідні періоди догляд за хворим здійснювала виключно позивач. Відтак суд надав позивачу (спадкоємцю четвертої черги) право на спадкування разом зі спадкоємцями першої черги.

Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року було залишено без змін рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 7 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2019 року в справі №521/6358/17. Судами на підставі медичних документів (медичної картки стаціонарного хворого, комп’ютерних томографій головного мозку, органів черевної порожнини, квитанцій, медичних рецептів лікарів, направлень на проходження комп’ютерної томографії), висновка експерта комісійної судово-медичної експертизи встановлено, що в останні місяці свого життя (принаймні більш ніж півроку) померлий страждав на ряд захворювань. Смерть особи настала від мозкової коми внаслідок генералізації пухлинного процесу — раку лівої легені. На стадії розвиненого пухлинного процесу, беручи до уваги тяжкість захворювання, спадкодавець знаходився у безпорадному стані та потребував стороннього догляду. Також матеріалами справи та показаннями свідків було підтверджено, що позивачі повністю взяли опіку над спадкодавцем, постійно знаходилися біля нього, опікувалися ним, займалися його лікуванням, матеріально забезпечували та надавали йому всю іншу необхідну допомогу, несли всі матеріальні витрати, пов’язані з лікуванням, доглядом, забезпеченням нормальних умов його побуту, його похованням. Відтак рішенням суду було змінено черговість одержання позивачами, спадкоємцями другої черги, права на спадкування після смерті спадкодавця, визнавши за ними право на спадкування разом із відповідачем, спадкоємцем першої черги.

Постановою Верховного Суду від 27 травня 2020 року було залишено без змін постанову Київського апеляційного суду від 1 липня 2019 року в справі №755/8930/18 та змінено черговість одержання права на спадкування з четвертої черги за законом на другу чергу за законом зі спадкоємцями цієї черги. Зокрема суд взяв до уваги те, що на момент початку спільного проживання, спадкодавцю виповнилося 75 років, що відповідно до вікової класифікації Всесвітньої організації охорони є старечим віком. Померла була пенсіонером, мала низку захворювань, стан її здоров’я з роками погіршувався. Суду були надані витяги з історії хвороби, медична картка стаціонарного хворого, з яких було встановлено, що спадкодавець тривалий час знаходилася в комі. Під час перебування особи у коматозному стані постійний догляд, медикаментозне забезпечення, зондове харчування за нею здійснював позивач. Похованням спадкодавця займався також позивач.

Постановою Верховного Суду від 18 червня 2020 року в справі №565/1046/16-ц було залишено без змін рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 24 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 27 березня 2018 року. В цій справі суд взяв до уваги численну медичну документацію, з якої вбачалось, що спадкодавець потребував сторонньої допомоги та амбулаторного лікування гемодіалізом (2-3 рази в тиждень), неодноразового стаціонарного та реабілітаційного лікування у медичних закладах. Крім того, рішенням виконавчого комітету Кузнецовської міської ради Рівненської області №58 від 22 лютого 2007 року було розглянуто заяву спадкодавця про надання йому помічника для здійснення своїх прав та виконання обов’язків, та на підставі статті 78 ЦК України позивач був зареєстрований помічником спадкодавця. Суд виснував, що з 2006 року та до смерті у 2008 році спадкодавець перебував у безпорадному стані, зумовленому тяжкою хворобою. Показаннями свідків було підтверджено також те, що позивачка, проживаючи зі спадкодавцем однією сім’єю, протягом тривалого часу опікувалась ним, забезпечувала його матеріально та усім необхідним, кілька разів на тиждень супроводжувала його для проведення гемодіалізу, надавала іншу допомогу, якої він потребував. Відтак суди вбачали наявність правових підстав для зміни черговості позивачу права на спадкування за законом з четвертої черги та визнання за нею право на спадкування разом зі спадкоємцями, які закликаються до спадкування.

Постановою Верховного Суду від 5 червня 2024 року була залишена без змін постанова Київського апеляційного суду від 3 липня 2023 року в справі №357/2432/22 та задоволено позов брата, спадкоємця другої черги за законом, про надання йому права на спадкування разом із дочкою спадкодавця, спадкоємицею першої черги за законом. Судом взято до уваги такі докази: довідку до акта огляду МСЕК, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2010 року, яким спадкодавця було визнано недієздатним та встановлено над ним опіку, а позивача призначено опікуном; численні висновки лікарських комісій медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І групи починаючи з 2010 року; виписку з медичної карти стаціонарного хворого щодо потреби у постійному сторонньому нагляді. Позивач надав докази забезпечення спадкодавця необхідними ліками, продуктами харчування, одягом, сплати комунальних послуг, а також неотримання спадкодавцем пенсії, починаючи з 2008 року. В той же час були відсутні докази наявності у спадкодавця особистих засобів (коштів) для існування в період з 2008 року до червня 2017 року, та достатніх для самостійного забезпечення своїх інтересів з червня 2017 року по день смерті у 2021 році. При цьому  відповідач протягом цього періоду часу проживала за межами України і доказів надання особисто матеріальної допомоги батьку суду не надавала.

Постановою Львівського апеляційного суду від 4 квітня 2024 року було залишено без змін рішення Галицького районного суду м. Львова від 9 листопада 2023 року в справі №466/10612/19. В цій справі безпорадний стан спадкодавця доводився медичною карткою спадкодавця та стаціонарними картами хворого, висновком судово-психіатричної експертизи. Судом встановлено, що спадкодавець через ушкодження головного мозку токсичного характеру, когнітивних порушень інтелекту не зміг розпорядитися спадковими грошовими коштами, які знаходились на його банківських рахунках. Для придбання алкоголю спадкодавець, не працюючий, не маючий постійного доходу, виносив речі з квартири. Водночас позивач витрачав значні власні кошти на ліки, систематичні детоксикації, продукти, господарські товари для спадкодавця. Крім того, позивач піклувався про нього: викликав сімейного лікаря, лікаря-психіатра, організовував та оплачував проведення детоксикації, контролював прийом ліків, постійно спілкувався з ним, прибирав квартиру, прав одяг спадкодавцю, готував йому їжу. З огляду на значне та постійне надмірне як фізичне, так і психічне навантаження, яке витримував позивач, здійснюючи догляд за братом, що підтверджувалось медичними документами, висновком судово-психіатричної експертизи, показаннями свідків про симптоматику захворювань, якими страждав спадкодавець, період часу, коли позивач опікувався за спадкодавцем (з січня 2014 року по грудень 2016 року), визнано судом тривалим часом. Суд задовольнив позов та надав спадкоємцю другої черги за законом, право на спадкування разом зі спадкоємцями першої черги за законом.

Висновок

Зміна черговості спадкування — виняток, а не правило. Суд не керується абстрактним відчуттям справедливості, а вимагає належних та допустимих доказів.

Перед зверненням до суду варто чесно відповісти на питання:

• чи є медичні документи?
• чи підтверджені витрати?
• чи була допомога тривалою?
• чи можна довести безпорадний стан саме в заявлений період?

Лише за наявності ствердних відповідей на вказані питання є шанс на позитивне вирішення судового спору.

На останок варто зазначити, що в проєкті Цивільного кодексу України (Кодексу права приватного) питанню зміни черговості одержання права на спадкування приділена стаття 1755, яка за змістом є ідентичною статті 1259 чинного Цивільного кодексу України. Вказана обставина є позитивною з огляду на наявність судової практики, яку можна буде застосовувати у разі прийняття нового Кодексу.