Науковий радник АО «Barristers» Борис Бабін: «Черговий флот, який ми втрачаємо»

Черговий флот, який ми втрачаємо

Нещодавня загибель українського траулера «Іван Голубець» біля берегів Мавританії після тривалої пожежі (на жаль, із жертвами, зокрема й серед українців) навела на старі думки про втрачений флот. В даному випадку про український рибальський флот, який, як виявляється, вже має зручний прапор, офшорну прописку, але, як і раніше, вважається державним майном. Борис Бабін, колишній голова Української незалежної морської профспілки, експерт з питань морського права та прав людини, вважає ситуацію з чотирма траулерами океанічного лову класичним прикладом виведення держресурсу ліворуч та його жорстоку експлуатацію на знос замість приватизації. Редакція «МУ» звернулася за подробицями до Бориса Бабіна, і ось що він розповів:

"Виникає питання. Ми маємо Держрибагенство, де чиновники відповідають за регулювання рибальських суден під прапором (реєстрацією) України. На Чорному та Азовському морях у нас сьогодні в основному працює малий рибальський флот, що обходить питання класифікаційного нагляду регістрами. Усі залишки океанічного рибальського флоту України зараз перебувають під зручним прапором. Чиновники, які відповідають за реєстрацію українських рибальських суден, за що гроші взагалі одержують? Флоту де юре вже немає. Давайте тоді ми всю цю лавочку розженемо. Адже якщо під чуйним керівництвом Держрибагенства держкомпанії успішно розпродали весь державний океанічний флот під нуль, а приватний власник, якщо він, звичайно, при здоровому глузді, до цих чиновників за українським прапором для свого судна не звернеться ніколи, наступний крок для Держриби дуже простий. Закривайте офіс, здавайте ключі до Кабміну та розходьтеся. Ви своє завдання знищення рибальського океанічного флоту України повністю виконали. Також практично у нас і рибальські порти недієздатні, т.к. материкові (Чорноморськ та Маріуполь) вже давно не у держвласності, а кримські (Севастополь та Керч) – існують у київських кабінетах. Для риболовлі у нас немає ні менеджменту прапора, ні менеджменту порту, також вже немає і флоту. І коли нам говорять про чотири суди в океані держвласності, це дуже каламутне твердження. Почнемо з того, що цей залишок океанічного флоту до 2014 року перебував на приписці кримських рибальських портів.

Флот наш, доходи ваші?

Наразі РФ контролює Крим. І при цьому фактично контролює український рибальський флот, який, як і до спроби анексії півострова, знаходиться у районах лову – Східна Атлантика та Південний океан. Але на момент 2014 року ці суди вже наполовину вивели в офшор, оскільки власниками були державні компанії, а судновласниками – незрозумілі фірми. Але й за умов окупації на судах на якийсь час зберігся український прапор, оскільки Україна мала двосторонні договори щодо лову, що передбачено морським правом. І українські судна мали преференції, оскільки ми знаходимося далеко від районів промислу. Тому український прапор був якийсь час цікавий менеджерам та беніфіціарам, які фактично керували цим судноплавством. А контролювали (і зараз контролюють) цей формально-український флот росіяни – через Російський морський регістр судноплавства (РМРС), кримських капітанів та офіцерів. У такому форматі Держрибагенству залишається вдавати, що нічого не відбувається і розповідати про міфічні «європейські та канадські» фрахтувальники, представлені каламутними особами з не дуже канадськими прізвищами. Особлива пікантність полягала в тому, що весь океанічний флот України радянської споруди і за ним довгі роки наглядав саме РМРС. Звичайно, перевести суду під українського чи незалежного іноземного класифікатора чиновники Держриби не могли – адже це дуже засмутило б їх російських партнерів і спонсорів. Але у 2014 році Україна у жовтні в умовах агресії скасувала визнання РМРС законним класифікатором для будь-яких судів під українським прапором. Але Держрибагенство й надалі, до 2016-го, довго вдавало, що нічого не відбувається, і що РМРС для їх судів цілком собі підходить; більше того, Держрибагенство до 2016 року не закрило і свої Севастопольський та Керченський морські рибні порти. Якщо тодішня «Морська адміністрація» (Держморрічінспекція) закрила через наказ Мінінфраструктури України кримські морські торгові порти, то рибні порти півострова були де-юре закриті ухвалою Кабміну лише навесні 2016 року. І сталося це після скандалу, коли в пресі встановили, що через ці об'єкти активно йде, в рамках українського закону 2014 року про кримську вільну економічну зону, спорудження Керченського мосту українськими компаніями! Адже для мосту необхідні були будматеріали, включаючи пісок, що видобувається через потужності рибних портів, використовувався і портофлот. Коли про все це і про рибні порти, як чорну дірку контрабанди в Крим, стали писати в пресі, Держрибагенство перереєструвало ці два рибпорти в Києві, і в чергове виникло питання про океанічні рибальські суди, природно, в рамках незмінної політики щодо викачування в приватний (і в чиновницьку) кишеню останніх ресурсів галузі.

Тому судновласники згодом змінювалися.

2016 року відбулася чергова зміна формальних судновласників цих чотирьох державних судів, про що радісно відрапортувало Держрибагенство, згадуючи деякі прибалтійські фірми. А незабаром після заміни судновласників, ці чотири судна, які перебувають у держвласності, поміняли прапор з українців на зручний – і ось про це вже Держриба нікому радісно не повідомляла. Зроблено це було з двох очевидних причин. По-перше, через необхідність збереження для цих судів нагляду РМРС, адже у 2016 році ця структура за сприяння російській політиці у Криму потрапила ще й до санкцій Міністерства економічного розвитку України. І тут уже для чиновників, які з 2014 року закривають сальні очі на «витівки» РМРС на наших океанічних рибальських суднах як державних об'єктах, справа запахла серйозною кримінальною статтею. Зміна прапора на «зручний» дозволила судновласникам і далі «крутити довгий танець» із санкційним РМРЗ та його дочірніми структурами. З іншого боку – Україна давно ратифікувала Міжнародну конвенцію з підготовки та дипломування персоналу рибальських суден (STCW-F, «рибальський ПДНВ»), а судна стали занепадати, і екіпажі сідати на них із фейковими кримськими паперами. Тут теж зросли ризики, і кораблі швиденько перевели під прапори країн, які беруть участь у STCW-F.

Хто винен і на що чекати від розслідування?

Нагадаю, що загибле судно було під прапором Грузії, а рибальські судна, що залишилися, зараз ходять під прапором тієї ж Грузії та Нової Зеландії. Це дозволяє власнику дружити з РМРС, який, як кажуть досвідчені моремани в соцмережах, мало того, що не приховує свою підзвітність спецустанов РФ, так ще й за стопку різнокольорових паперів випише і підпише «кому завгодно», також при цьому зняли відповідальність за дотримання STCW-F. І тим самим українські державні суди навмисне вивели із жорстких зобов'язань прапора України до м'яких зобов'язань невідомо кого. І ось зараз затонув «Іван Голубець». Можна, звичайно, списати провину трагедії на загиблого, і на екіпаж як і спроби зробити це. Іншого і не чекаємо, і, до речі, дуже уважно моніторимо ситуацію щодо шантажу та залякування, а також спроби «розслідування» цього інциденту. Хоча очевидним і незаперечним є те, що якби прапор не був змінений, і якби судно контролювало нормальне класифікаційне суспільство, і якби на ньому до того ж діяла конвенція STCW-F, ризики були б на порядок менші. Сьогодні, коли ми бачимо, що в Рибагенстві імітують створення якоїсь комісії з перевірки, і ця «комісія» складається з працівників того ж агентства плюс кілька представників підконтрольних Держрибі судновласників, причому й тих, хто ніякого формального відношення до «Івана Голубця» не має . Ми розуміємо, що в такому форматі істину навіть технічно простіше сховати ніж встановити. Паралельно ведуть розслідування Грузія – держава прапора та Мавританія – країна інциденту. Грузинське розслідування навряд чи буде повноцінним, бо прапор там зручний. Ну і постає питання про формального судновласника, представників якого у цій комісії Держриби немає. Ось і прямі наслідки того, що виникло у 2016-17 роках, того, до чого як мінімум недбало ставилося керівництво Держриби. І сьогодні там чиновники, ці «ікорні боси» заявляють, що нічого не могли вдіяти, бо всі судна були у договорах бербоут-чартеру та чартеру. Але такі договори – це ж не третій закон Ньютона, вони просто підлягають як мінімум перегляду з ініціативи держкомпанії. Можна було з 2016 до 2019 багато разів написати листа, провести нараду, встановити, чому для об'єкта держвласності було обрано прапор саме цієї країни. Чому для об'єкта держвласності, який бере участь у зовнішньоекономічній діяльності, було обрано саме РМРС як регістр, який потрапив під санкції України, причому з весни 2018 року – під санкції максимально тяжкі, встановлені двома указами Президента?

І в такій ситуації вже не здивує те, що всі ці роки на ці судна, з їхнім реальним менеджментом, що сидить, звичайно ж, у жодній Канаді, а десь між Керчю, Києвом, Калінінградом і Ростовом, набирали змішані, російсько -українські екіпажі У тому числі масово набиралися рибалки з Криму, використовувалися як українські так і фейкові «російські» документи. Більше того, як з'ясувалося через аварію, на цих судах здійснювалася практика курсантами «Керченського державного морського технічного університету», діяльність і саме існування якого ні Україна, ні цивілізований світ взагалі визнавати не повинні. Але Держриба чудово собі дозволяє таким «кадетам» проходити практику на судах, які перебувають у державній власності України. Більше того, після загибелі «Івана Голубця» активісти підняли доступні реєстрові записи та договори. І виявилося, що, за даними РМРС, одне з чотирьох українських державних судів має власника – офшорну компанію, зареєстровану на Сейшелах. Хоча, «бичкові тузи» Держриби впевнено кажуть, що це судно належить державній компанії в Києві. Очевидно, увагу громадськості було привернуто до ситуації у найнезручніший момент, коли судно «вже зовсім майже пішло» з-під формального контролю України. Мабуть, ця доля чекає й на решту двох рибальських суден.

Хто компенсує збитки морякам та державі?

Згідно з договорами, судно, що загинуло, знаходилося в бербоут-чартері «канадської компанії», яка дуже товаришує з РМРС. При цьому ця «канадська компанія», як і «латвійський двійник» сейшельського офшору іншого українського судна, спокійно собі закуповують канати в одного і того ж підприємця в Калінінграді. Це показує, що ці формальні структури є простим прикриттям для «дуже шанованих» дядьків. Крім того, важливо, що відбувається на цих судах. Тому що, як показали фото з району аварії «Івана Голубця», на цих судах було зафарбовано розпізнавальні знаки, зокрема номери ІМВ. Загибле судно, як пишуть у пресі, за 10 днів до своєї загибелі вимкнуло автоматичну систему оповіщення про місцезнаходження. Більше того, незрозуміло, яка компанія хоча б формально відповідала за пошук і порятунок цього судна. Що відбувалося на борту, що було у трюмах судна – невідомо взагалі. У соцмережах з'явилися повідомлення, що на борту були суттєві несправності рятувальних плотиків, кисневих масок та вогнегасників. Просто кажучи, пожежу, яка виникла, гасити було нічим і нікому. А також взагалі велике питання – чи було зацікавлене у цьому гасінні бенефіціар судна. Ось вам діагноз. Що буде далі з екіпажем – невідомо, чи врятованих рибалок списали, купили їм квитки, і по суті нічого не компенсували. У медіа поширюється інформація, що справжній власник судна намагатиметься «стягнути збитки» з самих рибалок, і здійснювати ці очевидно протиправні дії доморощені «тюлькові бонзи» мають намір у стилі 90-х. Загалом ми маємо складну ситуацію, але боротимемося. Профспілки чекають справедливої компенсації загиблим та постраждалим. Ну і розбиратимемося, чому українські чиновники, не ховаючись, сприяють російському регістру у порушенні санкцій, у його сприянні агресії РФ проти України, а також, терплячи на державних судах фейкові документи, сприяють загибелі людей та втраті державних українських судів.

Наші перспективи океанічного рибальства

Україна насправді має реальну можливість розвивати океанічне рибальство, з багатьма країнами у нас підписано договори. Будь-яка нормальна країна у цій ситуації відкрила б дорогу приватному бізнесу. Заходь під український прапор, лови за нашими квотами, фрахтуй наших рибалок. Ми робимо навпаки. І ті державні рибальські судна, які на вильоті, продаються до кишені чиновника. Держава тут не отримає нічого, окрім жалюгідних кількох десятків тисяч доларів за оренду. А суду навіть у такому стані коштують мільйони, не рахуючи доходу від лову.

Океанічний риболовля насправді - дуже вигідний бізнес. І ми повинні розвивати океанічний флот, але натомість Держрибою з усіх галузевих міжнародних договорів чомусь (насправді зрозуміло, чому) цінуються лише кабальні угоди з росіянами. У лютому цього року нашими «рибними босами» було підписано черговий зрадницький протокол зі лову на Азові, який, серед іншого, віддав росіянам у руки «права» на одностороннє регулювання лову в Керченській протоці. І паралельно із цим знищується наш океанічний рибальський флот. Таке враження, що не має наміру рятувати від повного знищення морське рибальство України. Адже це не просто удар по галузевій економіці та інтересам тисяч працівників галузі, це й втрата для воюючої країни стратегічних продовольчих ресурсів. За повної бездіяльності всіх уповноважених органів влади.

Розмовляли Анатолій Венгрук, Тетяна Ініна
«Моряк України», №31 від 7.08.2019-го