ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ПІДОЗРЮВАНОГО, ОБВИНУВАЧЕНОГО НА ПЕРЕКЛАД У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ УКРАЇНИ

​

Право на безоплатний переклад у разі, якщо обвинувачений не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, є одним спеціальних елементів права на справедливий суд, яке гарантовано ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Практика ЄСПЛ щодо тлумачення п. е ст. 6 Конвенції акцентує увагу на тому, що безоплатний переклад має надаватись такою мірою, яка забезпечуватиме справедливий суд («Кускані проти Сполученого Королівства» (Cuscani v. the United Kingdom), п. 38-40). Суддя зобов’язаний виявити належну старанність, установлюючи, що відсутність перекладача не перешкоджає повноцінній участі заявника у важливих для нього питаннях («Кускані») [1, c. 164]. Разом з тим, ця гарантія поширюється і на досудове провадження: стаття 6 § 3 e) застосовується … також до провадження, що передує судовому процесу (Kamasinski проти Австрії, § 74; Hermi проти Італії [ВП], § 70) [2, c. 57].

При цьому ж Конвенція не гарантує перекладу, у тому числі письмового, усіх матеріалів провадження, що визнано у практиці ЄСПЛ: пункт 3е статті 6 також охоплює переклад деяких матеріалів, але не всієї відповідної документації; він стосується перекладу лише документів і заяв (як-от обвинувачення, обвинувального акта, показань ключових свідків тощо), які необхідні відповідачеві для справедливого суду («Камасінські») [1, c. 165]; ця стаття не вимагає робити письмовий переклад кожного документального доказу або кожного офіційного документу з матеріалів справи (Kamasinski проти Австрії, § 74). Наприклад, відсутність письмового перекладу судового рішення ще не становить порушення статті 6 § 3 e) (ibidem, § 85). Текст цього положення в оригіналі посилається на «усний переклад (interprète)», а не на «письмовий переклад (traducteur)». Це дає підстави вважати, що допомога у вигляді усного перекладу може відповідати вимогам Конвенції (Husain проти Італії (déc.); Hermi проти Італії [ВП], § 70) [2, c. 57].

У відповідності до ст. 29 КПК України, особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено цим Кодексом, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб.

Як видно із змісту ст. 29 КПК України, обов’язковим є переклад лише судових рішень, якими суд закінчує судовий розгляд по суті. Загалом це не суперечить Конвенції та практиці ЄСПЛ, оскільки, як зазначалося вище, Конвенція не гарантує перекладу, зокрема письмового, усіх матеріалів провадження. Разом з тим, такий формалізований підхід до переліку матеріалів, які мають бути обов’язково перекладені, не враховують критерій, який застосовує ЄСПЛ у своїй практиці, а саме: необхідність обвинуваченому для справедливого суду. І з цих позицій викликає питання відсутність у переліку таких документів, як повідомлення про підозру (хоча при цьому особа повідомляється про підозру будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення); клопотання про обрання, зміну запобіжного заходу, продовження його строку; ухвала про застосування запобіжного заходу; обвинувальний акт. Ці документи також можуть бути перекладені, проте, лише за клопотанням сторони захисту, і це кореспондується із п. 18 ч. 3 ст. 42 КПК України, згідно якої підозрюваний має право отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє.

Разом з тим, відсутність норми про обов’язковий переклад однозначно ускладнює становище підозрюваного, який не володіє українською мовою. Адже навіть при тому, що участь захисника є обов’язковою, захисник може не володіти мовою, якою розмовляє підозрюваний; у такому випадку має бути забезпечена участь перекладача. У ситуації, коли немає письмового перекладу, до його отримання за заявленим клопотанням, перекладач має усно синхронно перекладати спілкування захисника з підозрюваним, у тому числі у разі потреби – щодо повідомлення про підозру, його змісту, викладених у ньому обставин, зважаючи на те, що підозрюваний може елементарно не запам’ятати його зміст, крім того, що і не зрозуміти у момент повідомлення про підозру через вразливість свого становища внаслідок неволодіння мовою кримінального провадження. Тобто фактично буде здійснюватися усний переклад повідомлення про підозру та зворотній переклад позиції підозрюваного щодо нього, при тому, що підозрюваний отримує відповідну інформацію лише «на слух». Право захищати себе особисто передбачає, як видається, і можливість сприймати факти, які інкримінуються особі, у письмовому викладенні, що особливо важливо у разі застосування до підозрюваного ізоляційного запобіжного заходу. В організаційному аспекті це, без сумніву, ускладнює право на захист, у тому числі й у частині підготовки до захисту при розгляді клопотання про обрання, зміну запобіжного заходу, і у частині збільшення часу на комунікацію сторони захисту. Тому, як видається, повідомлення про підозру має бути обов’язково письмом перекладено без будь-яких клопотань сторони захисту, та його переклад має невідкладно вручатися підозрюваному.

Ще більш ускладненим право на захист стає за відсутності письмового перекладу клопотання про обрання, зміну, продовження строку запобіжного заходу, зважаючи на те, що строки, які КПК України надає для підготовки для захисту у цій ситуації є скороченими: копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання, і на практиці не завжди надається раніше. І за цей час за умови, що перекладач вже присутній, він має перекласти підозрюваному клопотання та додатки (а це може бути і том, і навіть не один), і забезпечити комунікацію із захисником для розробки правової позиції захисту. Без сумніву, це збільшує реально необхідний час для підготовки для захисту і ставить під сумнів ефективність захисту, у тому числі й особистого, у таких умовах.

Не передбачає КПК України обов’язку слідчого судді забезпечити без клопотання сторони захисту переклад ухвали про обрання, зміну, продовження строку запобіжного заходу. Це знову ж ускладнює захист, особливо у ситуації, коли підозрюваний знаходиться під вартою, і необхідно забезпечити для комунікації із захисником особисту присутність перекладача. Зважаючи на строки подання апеляційної скарги, кумулятивний ефект від цих складнощів потенційно може істотно вплинути на ефективність захисту.

Попри важливість обвинувального акту як процесуального рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, імперативність його перекладу також не передбачена у КПК України. Хоча саме там формулюється те обвинувачення, обґрунтованість якого перевірятиметься судом, і у тому, що його переклад необхідний обвинуваченому для справедливого суду, сумнівів не викликає.

Отже, ст. 29 КПК України потребує доповнень, у яких має бути передбачена обов’язковість письмового перекладу навіть без клопотання сторони захисту повідомлення про підозру, клопотання про обрання, зміну, у тому числі про скасування, зміну або покладення додаткових обов’язків, продовження строку запобіжного заходу, ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу, продовження строку запобіжного заходу, а також обвинувального акту.

Слід звернути увагу і на певні недоліки формулювань ч. 4 ст. 376 КПК України, яка передбачає: якщо обвинувачений, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, не володіють державною мовою, то після проголошення вироку перекладач роз’яснює їм зміст резолютивної частини судового рішення. Копія вироку рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, вручається обвинуваченому. По-перше, перекладач у силу свого статусу не має роз’яснювати навіть частину судового рішення, а роз’яснення змісту судового рішення, згідно з ч. 1 ст. 376 КПК України, є обов’язком головуючого. По-друге, у ч. 4 ст. 376 КПК України не указано строк, у який має бути вручено копію вироку, що не є логічним у аспекті обмеженості строків на подання апеляційної скарги. Отже, ч. 4 ст. 376 КПК України має бути уточнена із урахуванням цих зауважень.

Таким чином, для забезпечення більш повної реалізації права підозрюваного, обвинуваченого на переклад у кримінальному провадженні України, слід: доповнити ч. 4 ст. 29 КПК України нормою про обов’язковість вручення у письмовому перекладі повідомлення про підозру, клопотання про обрання, зміну, у тому числі про скасування, зміну або покладення додаткових обов’язків, продовження строку запобіжного заходу, ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу, у тому числі скасування, зміну або покладення додаткових обов’язків, продовження строку запобіжного заходу, а також обвинувального акту; ч. 4 ст. 376 КПК України має бути змінено шляхом встановлення обов’язку перекладача перекласти зміст резолютивної частини судового рішення, та закріплення строку вручення копії вироку рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє.

Список літератури:

1. Віткаускас Д. Диков Г. Захист права на справедливий суд відповідно до Європейської конвенції з прав людини (друге видання). Рада Європи, 2-ге видання (українська версія), лютий 2018 року. 189 с.

2. Довідник із застосування статті 6 Конвенції – Право на справедливий суд (кримінально-процесуальний аспект). 2014. 72 c. URL: https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Art_6_criminal_UKR.pdf С. 57