СТАТТЯ 206 КПК УКРАЇНИ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ (у контексті ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод)

Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачає заборону катування, а саме гарантує, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. У практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд) сформульовано процесуальний обов’язок держав за ст. 3 Конвенції щодо проведення ефективного офіційного розслідування фактів жорстокого поводження з особами, які перебувають у межах їх юрисдикції, та визначено критерії ефективності розслідування. Неодноразово ці критерії нагадувалися і у рішеннях проти України. Так, у рішенні «Каверзін проти України» Суд повторив, що стаття 3 Конвенції вимагає, аби розслідування небезпідставних скарг про погане поводження було ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, inter alia, показань очевидців та експертних висновків. Розслідування має бути спроможним забезпечити встановлення та покарання винних осіб. В іншому випадку загальна юридична заборона катування та нелюдського і такого, що принижує людську гідність, поводження та покарання була б неефективною на практиці, і в деяких випадках представникам держави було б можливо фактично безкарно порушувати права тих, хто перебуває під їхнім контролем [1]. Про те, що розслідування має бути незалежним, безстороннім, а також бути предметом прискіпливої уваги з боку громадськості, і при цьому компетентні органи повинні діяти зі зразковою сумлінністю та оперативністю, було вказано у рішенні «Яременко проти України» [2].

Враховуючи те, що ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов’язує суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, а принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (ст.ст. 8, 9 КПК України), відповідно, КПК України передбачає певні гарантії ефективного розслідування фактів жорстокого поводження. У системі таких гарантій слід особливо виділити обов’язки судді, передбачені ч. 6-8 ст. 206 КПК України. Попри усю важливість цих гарантій для забезпечення права особи на особисту недоторканність, заборони жорстокого поводження, ефективного розслідування жорсткого поводження, деякі положення ч. 6-8 ст. 206 КПК України мають недоліки, що ставлять під сумнів їх ефективну реалізацію у контексті процесуального обов’язку держави за ст. 3 Конвенції.

Так, положення ч. 6 ст. 206 КПК України про те, що «під час будь-якого судового засідання» не повністю корелюється із вказівкою на слідчого суддю у цьому ж реченні, а також із назвою цієї статті «Загальні обов’язки судді щодо захисту прав людини», адже заяву може бути подано у судовому засіданні не тільки при реалізації повноважень слідчим суддею, а й у інших стадіях кримінального провадження, де суб’єктом реалізації повноважень, передбачених ч. 6 ст. 206 КПК України, має бути суд; це недолік стосується і ч.ч. 7, 8 ст. 206 КПК України. Правильно вказує А.П. Бущенко, що «судове засідання» у контексті цієї статті вжито у найбільш широкому сенсі, тому цей обов’язок судді існує під час будь-якого судового засідання [3, с. 405]. Зазначимо, що у судовій практиці є випадки таких заяв та реагування на них вже у стадії судового розгляду. В ухвалі Октябрського районного суду м. Полтави від 10 лютого 2015 року було зазначено, що під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_2 заявив про застосування до нього працівниками ПМУ УМВС України в Полтавській області заходів фізичного та психологічного впливу
2 вересня 2014 року при здійсненні його затримання та проведенні обшуку в квартирі, в якій він мешкає. При цьому він вказав, що свідком вказаних неправомірних дій був його знайомий на ім’я ОСОБА_3, який проживає за адресою: АДРЕСА_2. У судовому засіданні обвинувачений заявив клопотання про проведення відповідної перевірки. Суд, заслухавши клопотання, дійшов висновку, що воно підлягає задоволенню, зважаючи на вимоги ст.ст. 1, 3, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позиції Європейського суду з прав людини щодо ретельного розслідування кожного випадку отримання обвинуваченими тілесних ушкоджень, за їх заявами про катування та інше погане поводження. Суд указав, що під час проведення перевірки мають бути обов’язково перевірені: свідчення обвинуваченого про його побиття та про отримання тілесних ушкоджень, а також психологічний тиск збоку працівників міліції, відомості про його поміщення до СІЗО, освідування, допитані особи, що брали участь при проведенні обшуку за місцем проживання обвинуваченого, в тому числі особа, на яку вказує обвинувачений, а також вжиті інші необхідні заходи [4]. В ухвалі Ленінського районного суду міста Кіровограда було зазначено, що обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час судового засідання 12 квітня 2016 року заявили про застосування до них насильства з боку працівників конвою під час тримання їх в приміщенні Ленінського районного суду м. Кіровограда та доставлення до залу судового засідання 12 квітня 2016 року. Суд постановив задовольнити клопотання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення невідкладного проведення їх судово-медичного обстеження шляхом призначення відповідної судово-медичної експертизи [5]. Такі питання вирішувалися і у інших ухвалах [6; 7]. Зазначимо при цьому, що наявний недолік ч. 6 ст. 206 КПК був відмічений у судовій практиці: в ухвалі було вказано, що «Положеннями статті 206 КПК України передбачені обов’язки щодо захисту прав людини лише слідчого судді, однак, частина 6 статті 9 КПК України передбачає, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу. З огляду на викладене, суд, розглядаючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_3, ОСОБА_7, вважає за можливе, при винесенні дійсної ухвали керуватись положеннями статті 206 КПК України.» [8]

Тому для приведення у відповідність положень частин ст. 206 КПК України вказівку на слідчого суддю у ч.ч. 6, 7, 8 ст. 206 слід замінити на «слідчий суддя, суд», що виключить можливість неправильного тлумачення ч. 6 ст. 206 КПК та відповідатиме практиці ЄСПЛ у частині процесуального обов’язку ефективного розслідування жорстокого поводження.

Зазначимо при цьому, що у практиці є випадки, коли судді доручають виконання обов’язків, зазначених у ч. 6 ст. 206 КПК України, прокурорам, слідчим. Так, наприклад, зазначається: «Направити заяву ОСОБА_2 з приводу нанесення йому побоїв працівниками міліції та вирішення питання щодо призначення судово-медичної експертизи для проведення перевірки прокурору Теребовлянського району Тернопільської області» [9]; «звернутися до прокурора Макарівського району Київської області для відповідного та належного реагування на повідомлення обвинуваченого ОСОБА_1, зафіксованого під час проведення судового засідання по даній справі про застосування до нього незаконних методів слідства працівниками органів внутрішніх справ під час проведення досудового розслідування, зокрема застосування до психологічного тиску, що порушує його права на захист під час проведення досудового розслідування, в ході якого необхідно забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження ОСОБА_1, доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, заявлених ОСОБА_1 та вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки ОСОБА_1 згідно із законодавством» [10]; «доручити слідчому ... забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження ОСОБА_3» [11]. Із таким застосуванням ч. 6 ст. 206 КПК України у частині забезпечення невідкладного проведення судово-медичного обстеження особи та вжиття необхідних заходів для забезпечення безпеки особи погодитися неможливо, адже зазначені повноваження суддя повинен реалізувати самостійно, та, більше того, – ініціативно, що передбачено ч. 7 ст. 206 КПК України, що виключає можливість доручення їх прокурору та слідчому. Це підтверджується й тим, що слідчий суддя має право не вживати дій, зазначених у ч. 6 ст. 206 КПК України, лише якщо прокурор доведе, що ці дії вже здійснені або здійснюються (курсив мій. – І.Г.).

Положення ч. 6 ст. 206 КПК України: «якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб)» не дає відповіді на питання, як реагувати судді у випадку, коли, наприклад, надходять заяви про вжиття заходів фізичного впливу при проведенні обшуку в квартирі підозрюваного, обвинуваченого або в іншому приміщенні, де він знаходиться (а такі заяви мали місце [4]). Буквальне тлумачення ч. 6 ст. 206 КПК України не дає можливості у такому випадку реалізувати передбачені нею повноваження слідчого судді, що не відповідає практиці ЄСПЛ у частині процесуального обов’язку ефективного розслідування жорстокого поводження, адже у цей момент особа знаходиться під контролем держави: так, слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку; за рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження. Цей недолік має бути виправлено шляхом внесення змін до ч. 6 ст. 206 КПК України.

Деякі питання виникають також у контексті забезпечення невідкладного проведення судово-медичного обстеження особи. Воно у КПК України як процесуальна дія не вказане, тому в літературі логічно вказується, що «КПК не визначає, яким чином суддя має забезпечити проведення судово-медичного обстеження. Таке обстеження не є процесуальною дією у рамках розслідування кримінальної справи. Закон також не вимагає проведення судово-медичної експертизи. Тому таке обстеження має бути забезпечене будь-якими найбільш прийнятними в обставинах справи засобами, у тому числі через виклик швидкої допомоги або лікаря у судове засідання» [3, с. 405]. У цілому такий підхід відповідає практиці ЄСПЛ, адже органи влади повинні вживати всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, inter alia, показань очевидців та експертних висновків [1]. Зазначимо, що у судовій практиці обстеження доручаються відділенням СМЕ [6; 12] шляхом призначення судово-медичної експертизи [5].

Реалізуючи обов’язок доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи, судді доручають це прокурорам (різних рівнів) [7; 13; 14], прокуратурі, її відділу [15; 16], слідчому відділу прокуратури [17], слідчому управлінню [18], заступнику начальника СВ [19]. Суддя, при
тому, що адресат доручення прописаний у ст. 206 КПК України дещо неконкретизовано, а саме «відповідному органу досудового розслідування», повинен враховувати, керуючись ст.ст. 8, 9 КПК України, правоположення, сформульовані у практиці ЄСПЛ щодо ефективності розслідування, зокрема щодо незалежності і неупередженості. Тобто службовці, які залучаються до проведення розслідувань, і особи, що приймають рішення, мають бути незалежними від осіб, що є причетними до фактів, за якими проводиться розслідування. Це вимагає незалежності з практичної точки зору, а не тільки відсутності ієрархічних та інституційних зв’язків. Службовці, які залучаються до проведення розслідувань, та всі особи, що приймають рішення, мають бути неупередженими. Зокрема, вони не мають права брати участь у розслідуваннях або у прийнятті рішень стосовно скаржників-потерпілих у справі про жорстоке поводження, яку вони розслідують [20, с. 15]. У рішенні «Давидова та інші проти України» було розтлумачено: щоб розслідування катування чи поганого поводження з боку уповноважених державою осіб вважалося ефективним, має бути дотриманий такий загальний принцип: особи, які проводять перевірки, і ті, хто проводить розслідування, повинні бути незалежними за ієрархічним і відомчим підпорядкуванням від будь-кого, хто причетний до подій у справі; тобто слідчі мають бути незалежними на практиці [21]. Відповідно, з точки зору дотримання критеріїв ефективності розслідування згідно з практикою ЄСПЛ доручення перевірки слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу досудового розслідування, є сумнівним. Що стосується доручення прокурору, прокуратурі, то відмітимо, що воно не в повній мірі відповідає п. 2 ч. 6 ст. 206 КПК України, адже ні прокурор, ні прокуратура не включені до переліку органів досудового розслідування, передбачений ч. 1 ст. 38 КПК України. Для підвищення ефективності застосування ч. 6-8 ст. 206 КПК України у контексті європейських стандартів прав людини та практики ЄСПЛ пропонуємо: 1) у частинах шостій, сьомій, восьмій ст. 206 КПК України положення «слідчий суддя» замінити положенням «слідчий суддя, суд»; 2) положення ч. 6 ст. 206 КПК України «під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб)» викласти у редакції: «під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб) або у інших випадках обмеження особистої свободи особи при проведенні процесуальних дій».

Список використаних джерел:

1. Рішення Європейського суду з прав людини «Каверзін проти України» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://old.minjust.gov.ua/file/25576

2. Рішення Європейського суду з прав людини «Яременко проти України» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/974_405

3. Науково-практичний коментар до Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року / за ред. О.А. Банчука, Р.О. Куйбіди, М.І. Хавронюка. – Х.: Фактор, 2013. – 1072 с.

4. Ухвала Октябрського районного суду м. Полтави від 10 лютого 2015 року (Справа № 554/15939/14-к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42729631

5. Ухвала Ленінського районного суду міста Кіровограда від 12 квітня 2016 року (Справа № 405/6704/15-к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57118585

6. Ухвала Приморського районного суду міста Одеси від 7 березня 2014 року (№522/3510/14-к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59444415

7. Ухвала Заводського районного суду м.Запоріжжя від 17 березня 2016 року (Справа № 332/646/16-к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56504663

8. Ухвала Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 7 липня 2016 року (Єдиний унікальний номер 243/9563/15-к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/61204089

9. Ухвала Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 9 квітня 2013 року (Cправа №606/286/13-к р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32100859

10. Ухвала Макарівського районного суду Київської області від 5 грудня 2014 року (Справа № 370/2026/14-к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47002055

11. Ухвала слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 16 липня 2015 року (Справа № 642/5517/15к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46985784

12. Ухвала Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року (Справа № 172/800/15-к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53381318

13. Ухвала Близнюківського районного суду Харківської області від 8 вересня 2015 року (612/780/14-к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/49859476

14. Ухвала Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2015 року (Справа № 336/5712/15-к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/48664692

15. Ухвала Кіровського районного суду м. Кіровограда від 3 жовтня 2014 року (Справа № 404/7151/13-к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40750461

16. Ухвала Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року (Справа № 189/1211/15-к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59681357

17. Ухвала Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 29 червня 2016 року (Справа № 396/46/16-к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58606154

18. Ухвала слідчого судді Оріхівського районного суду Запорізької області від 19 лютого 2014 року (Справа № 323/545/14-к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37236664

19. Ухвала слідчого судді Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 26 червня 2015 року (Справа № 392/1016/15-к) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46093282

20. Сванідзе Ерік. Ефективне розслідування фактів жорстокого поводження: Керівні принципи застосування європейських стандартів / Сванідзе Ерік. – К.: К.І.С., 2009. – 144 с.

21. Справа Давидова та інших проти України / Харківська правозахисна група. – Х.: Права людини, 2011. – 184 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.khpg.org/files/docs/1326275428.pdf