Питання зміни податкового резидентства для українців, які тривалий час проживають за кордоном, за останні роки перейшло з розряду теоретичних дискусій у площину жорсткої реальності. Ризик подвійного оподаткування доходів є особливо актуальним для громадян, які проживають за кордоном понад 183 дні.

Більшість українців, перебувають у полоні ілюзії, що самого лише факту перебування за межами України понад 183 дні достатньо для автоматичного набуття статусу нерезидента України.

Проте реальність значно складніша: статус резидента визначає обов’язок сплачувати податки з усього світового доходу, і держава в особі податкової служби не поспішає відпускати своїх платників.

В основі конфлікту лежить ієрархічна система критеріїв Податкового кодексу України, де наявність житла в Україні, реєстрація бізнесу (ФОП) або проживання сім’ї вважаються визначальними факторами «центру життєвих інтересів». Навіть за умови, якщо особа роками не перетинає кордон України, контролюючі органи часто використовують громадянство як «останню лінію оборони», стверджуючи, що за неможливості визначити іншу юрисдикцію особа залишається резидентом за паспортом. Це створює ситуацію подвійної резиденції, вирішення якої лягає на плечі платників податків.

Донедавна юристи відчайдушно пробували встановити факт втрати статусу резидента в порядку окремого провадження цивільного судочинства. Логіка здавалася простою: отримати рішення суду про те, що з певної дати особа є нерезидентом, і використовувати його як «щит» перед контролюючими органами. Однак Постанова Верховного Суду від 26 лютого 2026 року у справі № 644/3563/25 остаточно закрила ці двері. Верховний Суд постановив, що такий статус не є просто «юридичним фактом», який можна встановити безспірно, оскільки існує прихований спір із державою. Більше того, Верховний Суд наголосив, що не можна встановлювати такий статус «про запас» або безвідносно до конкретного податкового конфлікту. Такі факти підлягають з’ясуванню лише під час оскарження конкретних рішень податкової, наприклад, штрафів за незадекларовані іноземні доходи.

Більш ефективним, хоч і значно складнішим, є шлях адміністративного оскарження через індивідуальні податкові консультації. Платник має право вимагати від ДПС роз’яснення своєї ситуації, надавши детальний опис життєвих обставин. Як показує практика Другого апеляційного адміністративного суду (справа №440/7564/24), ДПС України часто намагається уникнути прямої відповіді, просто цитуючи норми закону. У згаданому кейсі суд став на бік платника податків, зазначивши, що консультація не може бути копією кодексу, а повинна містити конкретний висновок щодо статусу платника на основі його фактичних обставин. Це рішення є фундаментальним, адже змушує податковий орган офіційно визнавати зміну центру життєвих інтересів особи за наявності належної доказової бази.

Проте успіх у суді залежить у першу чергу від самого платника. Процес розриву зв’язків із податковою системою України має бути комплексним і послідовним. Першим і найважливішим кроком є ліквідація статусу фізичної особи-підприємця. Наявність активного або навіть «сплячого» ФОП є майже стовідсотковим доказом наявності центру економічних інтересів в Україні, що перекреслює будь-які аргументи про проживання за кордоном. Наступним етапом є збір документів нерезидента, що включає сертифікат податкового резидента іншої країни, довгострокові договори оренди, виписки про сплату комунальних послуг за кордоном та підтвердження реєстрації бізнесу чи працевлаштування в країні проживання. Офіційне оформлення виїзду на постійне місце проживання (ПМП) через органи міграційної служби також суттєво підсилює позицію, хоча формально та не є визначальним доказом нерезидентства.

Підбиваючи підсумок, варто визнати, що вихід із податкового резидентства України – це не юридичний трюк, а реальна зміна життя, яку потрібно підкріпити документально. Тільки через поєднання фактичного перенесення життєвих інтересів за кордон, закриття бізнесу в Україні та готовності до затяжного адміністративного спору можна досягти бажаного результату та уникнути тягаря подвійного оподаткування.