22 серпня 2024 року Верховна Рада України прийняла в першому читанні законопроєкт № 11387, спрямований на зменшення проявів неповаги до суду та підвищення оперативності розгляду кримінальних проваджень.

Повага до судової влади та оперативність судових процесів є ключовими принципами, які мають забезпечувати довіру суспільства до судової системи.

Наразі законопроєкт активно готується до прийняття в другому читані та в цілому, а тому учасникам кримінального провадження вже зараз варто ознайомитись із пропонованими законодавчими змінами, які, зокрема, скеровані на посилення їх відповідальності.

Так, законопроєкт № 11387 вносить зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, посилюючи відповідальність за такі прояви неповаги до суду:

• за прояв неповаги до суду (ст. 185³ КУпАП), що може проявлятися у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в порушенні порядку під час судового засідання, прояві зневаги до суду та ін. пропонується збільшити максимальні розміри штрафу зі 300 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 грн;
• за перешкоджання явці до суду присяжного (ст. 185⁵ КУпАП), пропонується збільшити максимальні розміри штрафу з 8 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

Протоколи про вчинення зазначених адміністративних правопорушень будуть складати секретарі судових засідань, а саме стягнення буде накладатись за рішенням судді-доповідача зі складу суду, що розглядає справу, під час розгляду якої вчинено правопорушення.

Збільшення окремих штрафів в десятки разів є важливим, оскільки чинні штрафи в розмірі 85–136 грн втратили актуальність та мають слабкий дисциплінувальний ефект.

Водночас посилення відповідальності за вчинення неконкретизованого переліку дій, що можуть бути оцінені як прояв зневаги до суду, можуть мати охолоджувальний ефект для учасників процесу та навіть журналістів, які висвітлюють судові засідання. Якщо межа між обґрунтованою критикою судових дій і порушенням норм поведінки лишається не чіткою, це може негативно вплинути на прозорість та публічність судового процесу.

В адвокатів та інших представників може виникнути острах, що їхні активні або емоційні дії будуть розцінені як неповага, що зменшує ефективність захисту прав обвинувачених та підсудних.

Крім того, пропонується доповнити КУпАП статтею 185^6-1, яка буде встановлювати відповідальність за невжиття заходів щодо виконання ухвали суду про привід. Санкція за залишення посадовою особою без розгляду ухвали суду про привід, безпідставне невиконання ухвали суду про здійснення приводу особою, на яку покладено її виконання, а так само повернення суду ухвали про привід без письмового пояснення причин її невиконання, встановлюється на рівні від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 1700 до 3400 грн).

Проблема невиконання судових рішень про привід дійсно набула колосальних масштабів, проте її вирішення навряд полягає в посиленні адміністративної відповідальності осіб, а потребує комплексного підходу, спрямованого на забезпечення правоохоронних органів реальними можливостями та ресурсами для своєчасного виконання приводу.

Окрім посилення адміністративної відповідальності за окремі види правопорушень, законодавці вносять зміни й до Кримінального процесуального кодексу України.

Так, шляхом внесення змін до ст. 3 КПК України з кодексу виключається визначення терміна “мінімальна заробітна плата” та впроваджується термін “прожитковий мінімум для працездатних осіб”. Попри це в стст. 121, 122 КПК України продовжується вживання попереднього терміна.

Законопроєкт № 11387 встановлює чіткі строки розгляду заяви про відвід слідчому судді або судді, яка має бути розглянута невідкладно, але не пізніше від 24 годин після подання такої заяви. Крім того, відтепер буде діяти чітка законодавча заборона на заявлення відводу судді, який розглядає питання про відвід іншого судді.

В цьому випадку є очевидним, що, розробляючи відповідні зміни, законодавець ставив собі за мету забезпечити оперативність кримінального провадження та виключити потенційну можливість зловживання своїми правами учасниками кримінального провадження.

Воднораз наявність формального дедлайну ще не гарантує, що він буде реально дотримуватись у судовій практиці. Судова система й без того перевантажена, а додаткове пришвидшення окремих процедур може загострити дефіцит часу та ресурсів.

Крім того, неможливість заявлення відводу будь-якому судді, що вирішує долю кримінального провадження, за наявності законних підстав для такого відводу вказує на очевидне звуження прав учасників кримінального провадження, а на практиці може призвести до ухвалення судових рішень незаконним складом суду та їх подальшого скасування. Такі випадки будуть очевидно свідчити про порушення права на справедливий суд, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, та шкодити оперативності кримінального провадження.

Законопроєктом також пропонується доповнити ч. 4 ст. 95 КПК України положенням, згідно з яким прокурор буде зобов’язаний забезпечити прибуття до суду свідків обвинувачення, викликаних у судове засідання.

Фактично у цій статті законодавець дублює положення ч. 2 ст. 327 КПК України, яка і раніше передбачала, що прибуття в суд перекладача (за винятком залучення його судом), свідка, спеціаліста або експерта забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик.

Дублюючи відповідний обов’язок, законодавець не розширює функції та відповідальність прокурора, не надає жодних ресурсів та інструментів для своєчасного встановлення місця перебування свідків і організації їх участі в суді.

Значення таких законодавчих змін є сумнівним,і вони навряд сприятимуть оперативності судового розгляду.

Також законодавцем підвищується рівень відповідальності за невиконання учасниками кримінального провадження своїх процесуальних обовʼязків.

Так, до 4 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (12112 грн) зростає максимальний розмір стягнення у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду. За неявку до слідчого, прокурора стягнення може становити 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 грн) (ст. 139 КПК України).

Також до 4 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (12112 грн) зростає максимальний розмір стягнення у випадку невиконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обовʼязків під час застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання (ст. 179 КПК України).

Вдвічі посилюється також і відповідальність поручителів, що не зможуть виконати взяті на себе зобовʼязання. Так, у разі внесення пропонованих змін до ст. 180 КПК України розмір грошового стягнення залежно від обставин кримінального провадження буде варіюватись від 4 до 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (від 12112 грн до 302800 грн).

Підвищення штрафів саме собою не усуне головних причин неявки учасників процесу (надмірного навантаження судів, слабкої координації правоохоронних органів, недостатньої інформованості). Без покращення інституційних механізмів та ресурсної бази підсилення санкцій може дати лише короткочасний ефект.

Крім того, в  кримінальному провадженні важливо зважати на співмірність стягнень із тяжкістю правопорушення. Надмірно високі стягнення, які інколи перевищують штрафи за вчинення кримінальних проступків, не завжди враховують індивідуальну ситуацію особи, можуть викликати питання щодо справедливості стягнення.

Ще одними важливими змінами, скерованими на забезпечення оперативності кримінального провадження, є доповнення стст. 314, 315 КПК України положеннями, згідно з якими неприбуття у підготовче судове засідання потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце засідання, не перешкоджає вирішенню питань, пов’язаних з підготовкою до судового розгляду, крім випадків, коли суд визнає їх участь необхідною.

При цьому учасники судового провадження, що не брали участі в підготовчому судовому засіданні, матимуть право заявити клопотання, передбачені в п. 4 ч. 2 ст. 315 КПК України, які мають бути розглянуті судом до початку судового розгляду.

Такі зміни можуть призвести до обмеження доступу особи до правосуддя.

Так, якщо учасник (наприклад, потерпілий або його представник) не брав участі у підготовчому засіданні з причин, не визнаних судом «вагомими», він фактично втрачає можливість подати скаргу згідно з ч. 2 ст. 303 КПК України. Це звужує обсяг процесуальних прав і може суперечити загальним гарантіям на ефективний захист і оскарження рішень, дій чи бездіяльності сторони обвинувачення.

Крім того, деякі ухвали слідчих суддів не підлягають оскарженню на стадії досудового розслідування і мали би бути перевірені на наступних етапах процесу, зокрема у підготовчому засіданні. Якщо учасник позбавляється реальної можливості взяти участь або заявити заперечення, то фактично зникає останній інструмент перевірки цих ухвал.

Здатність учасників кримінального провадження оскаржувати ухвали слідчих суддів – один із механізмів стримувань і противаг у кримінальному процесі. Якщо через автоматичне продовження підготовчого засідання без деяких учасників (або без визнання їх участі необхідною) ці заперечення не будуть розглянуті, виникає ризик формального проходження справи далі без належного судового контролю за рішеннями, ухваленими на досудовій стадії.

Попри норму, що дозволяє потім подати клопотання, передбачені п. 4 ч. 2 ст. 315 КПК України, існує ризик, що суди можуть менш охоче переглядати свою попередню позицію або рішення, ухвалені без участі зацікавлених осіб. Відсутність фактичного впливу на формування позиції суду в підготовчому засіданні може ускладнити реалізацію захисту інтересів цих учасників надалі.

Система кримінального процесу передбачає баланс інтересів обвинувачення, захисту і потерпілого. Якщо потерпілий або цивільний позивач не зможуть скористатися правом на скаргу (наприклад, через формальну відсутність на підготовчому засіданні), це може дати необґрунтовану перевагу іншій стороні та порушити засади змагальності.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що законопроєкт № 11387, попри позитивну мету підвищення оперативності кримінального провадження та поваги до суду, потребує ретельнішого узгодження окремих положень, визначення чітких критеріїв відповідальності та збалансованості санкцій. Без комплексного підходу та вирішення системних проблем у сфері правосуддя (перевантаженості судів, неналежної взаємодії органів) ці зміни можуть мати вкрай обмежений ефект.